Такі комбінації із землею призведуть до неймовірного збагачення посередників та осіб, які купили. Правдоподібно, що землі сільськогосподарського призначення, що опиняться в руках покупців, при цьому зростуть у ціні у 10-15 і більше разів і прирівнюватимуться до ціни європейських країн - 20-30 тис. євро за один гектар. Закономірним стане той факт, що значно зросте ціна сільськогосподарської продукції, а відтак відчутне збільшення безземельних селян. Неупереджений аналіз стану справ на ринку землі дозволяє визначити кризу власної ідентичності, ставить під сумнів фактичність існування селянства і держави в цілому.

Дані Держкомстату України цілком офіційно повідомляють, що нинішня Україна - це Україна не для українців. А ще Держкомстат повідомляє, що протягом ХХІ століття український народ гарантовано зникне [10].

З огляду на це виникає запитання: чи можна продавати землю сільськогосподарського призначення? Певна річ, важко погодитися з думкою, що ця земля повинна продаватися. Вона не повинна бути об'єктом купівлі-продажу, оскільки є фундаментом держави, ознакою державності України.

Треба сказати, що нині чимало теоретиків і практиків ринкового управління виступають за надання права продажу землі. Основний аргумент прихильників такої моделі: "так робиться у всьому світі". Дійсно, у світі впродовж останніх 15-20 років купівля-продаж землі здійснюється в обсягах одного відсотка землі. Це, однак, має місце за умови сильних державних інститутів, сталих традицій приватної власності, правової культури тощо. В Україні ж поки відсутні належні умови для формування цивілізованого ринку землі.

Заяви на кшталт того, що за зняття мораторію на купівлю-продаж землі будуть створені умови для придбання технічних і матеріальних засобів через заставу землі, не витримують жодної критики. Наприклад, щоб купити лише один трактор, ціна якого 150 і більше тис. грн., потрібно як заставу у банку оформити закладну щонайменше на 10-15 га землі. З урахуванням придбання іншого знаряддя праці (плуг, борона, сівалка та ін.), мінеральних добрив, пестицидів як заставу потрібно передати 30-40 і більше гектарів.

За умови застави власник земельного паю не позбавляється права працювати на землі, але у випадку несвоєчасного виконання зобов'язань перед банком він може їх втратити. У цьому контексті відзначимо: щоб дати під заставу 30-40 га землі, залежно від регіону України, потрібно об'єднати земельні паї 5-10 їх власників. Але при цьому, на думку автора, таке об'єднання з метою організації товарного сільськогосподарського виробництва не знайде поширення в Україні.

Вихід зі складних обставин, що склалися, вбачається у підвищенні ціни за орні землі (паї) до рівня європейських (20-30 тис. євро за гектар), в результаті чого на придбання технічно- матеріальних ресурсів для обробітку землі, догляду і збирання врожаю під заставу потрібно передати вже не 30-40 і більше гектарів землі, а лише - 3-4 га.

Проте цього гіпотетичного ідеалу не буде досягнуто, доки земельні паї від їх власників не перейдуть до рук тих, хто з метою спекуляції їх скупить, по суті, за безцінь, найдорожче - за 10 тис. грн./га. Тільки після цього ціна землі почне зростати, як уже відзначалося, до цін західноєвропейських країн. Уже такий поворот подій свідчить, що український селянин, продавши свою землю вперше, не зможе її купити для задоволення своїх потреб - надто дорогою вона виявиться для нього.

На жаль, нині в засобах масової інформації поширюється дезінформаційна думка про те, що начебто українські сільгоспвиробники готові платити за 1 гектар землі, залежно від регіону України, в середньому лише від 1 до 5 тис. грн. за гектар, за виключенням Київської та Донецької областей, де плата відповідно сягатиме до 20 і 8 тис. грн./га [11].

Крім того, особи, зацікавлені у знятті мораторію на купівлю-продаж земель, намагаються заручитися підтримкою експертів з продажу землі, відомими в Україні юристами та ін. Так робляться спроби довести, що продовження мораторію не має сенсу і є невиправдним, оскільки він закладає основу використання тіньових схем купівлі-продажу землі, незаконний розподіл земельних ресурсів, зменшення капіталовкладень у землю [11]. Але для того й існує держава з її інституціями, які повинні запобігати зловживанням у сфері землекористування, а не бути просто спостерігачем, нездатним вплинути на розкрадачів землі.

На користь знаття мораторію висуваються й такі аргументи: "якщо заборонити продавати землю до 2015 р., то із 40 млн. га сільсьгосподарської землі залишиться менше половини. Люди знайдуть можливість і схеми, як продати цю землю та змінити її цільове призначення. І від тіньового ринку програють, в першу чергу, власник землі і держава, а виграють посередник і чиновник-корупціонер" [2]. Певна річ, це ще раз свідчить про те, що держава не виконує функції контролюючого органу, залишаючи можливості самозахоплення земель.

Проте ми вважаємо, що нині достатньо законів в Україні, які могли б запобігти зловживанням у сфері землекористування - це, насамперед, Кримінальний кодекс України, за допомогою якого можна скасувати проведені оборудки із землею. Крім того, нотаріальні контори повинні посилити свій вплив при оформленні права власності на земельні ділянки і майно тощо. Якщо цього не зробити, то сценарій приватизації ук-раїнської землі буде подібним до сценарію приватизації об'єктів національної промисловості, в результаті чого громадяни України виявилися пограбованими.

Тому є всі підстави підкреслити, що приватна власність на землю не є необхідною умовою для ведення крупнотоварного

сільськогосподарського виробництва, виведення