Друге питання, що пов'язане з інфраструктурою як складовим компонентом народного господарства в цілому: якщо стан інфраструктури обумовлює добробут суспільства, то від чого цей стан залежить і як можна вплинути на його поліпшення?

Як видно, для становища, що склалося на Україні, ці питання мають досить актуальний характер. У традиційних економіках розвинутих країн навіть у періоди кризи проблема співвідношення виробництва і інфраструктури не поставала так гостро. Будь-яка криза у відносно однаковій мірі стосувалася як того, так і іншого. Зміни (наприклад, внаслідок кризи) відбувалися перш за все на рівні перебудови галузевої структури господарства і не були прямо пов'язані з соціально- економічними стосунками в суспільстві, як це має місце в економіці країн СНД. Тому питання про співвідношення виробництво-інфраструктура ставилося інакше і не стояло так гостро тим більше, що основу його балансування складав розвинутий фінансовий ринок.

Для формування загальних уявлень про закономірності функціонування і розвитку інфраструктури оберемо просту модель гіпотетичного однопродуктового господарства - соціально-економічної системи (п - галузей), що посідає певне місце у міжсистемному розподілі праці. Присутнє в ньому суспільне виробництво створює продукт 0ь який повністю споживається за межами системи і за який сплачується ціна Р1. Суспільне виробництво, як і соціальне середовище, обслуговується низкою галузей інфраструктури, що у свою чергу створюють продукт 02.

Наявність інфраструктури є необхідною умовою відтворення суспільного виробництва на певному рівні. В цілому її стан обумовлюється сумою фондів, що покривають фінансові потреби інфраструктурних галузей Я2= 0г*Р2. Джерелом створення цих фондів (незалежно від характеру їх фактичного розподілу) природно будуть надходження від продажу продукту суспільного виробництва (Я1), тому що джерел формування фондів інших, ніж надходження ззовні, у такому суспільстві не може бути. Продукт 01 буде продаватися за ціною Р1=Я1/01 .

Оскільки ціна визначається ринком (припущення), а вартість виробництва продукту - вартістю факторів та типом технологій, то фонди інфраструктури створюються за рахунок зменшення доходу суспільного виробництва на Я2. Відбувається перерозподіл коштів між суспільним виробництвом та його інфраструктурою. З іншого боку, частина фондів інфраструктури формується за рахунок надходжень від галузі кінцевого споживання, які у свою чергу є коштами, отриманими галуззю за продані виробництву трудові ресурси. Таким чином, інфраструктура функціонує і розвивається за рахунок прямого й непрямого обміну з суспільним виробництвом. Фактично мова йде про те, що між ступенем розвитку суспільного виробництва і інфраструктурою існує певне співвідношення (]).

У загальному баченні (]) обумовлюється станом виробництва, який у свою чергу залежить від власної структури, системи технологій, продуктивності праці тощо, тобто всього, що визначає місце даної економічної системи у міжсистемному розподілі праці. З певними припущеннями можна вважати, що детермінантом ступеня розвитку є продуктивність праці. Виходячи з цього, можна оцінити ) на підставі аналізу галузевої структури зайнятості населення, або як відношення різних елементів ВНП до відповідної чисельності працездатного населення.

У структурі ВНП суспільства, як відомо, присутні "внески" сільського господарства, промисловості та сфери послуг. З них останнє несе в собі найбільше іфраструктурне навантаження. Слід мати на увазі, що сфера послуг розглядається нами як така, що її продукт споживається в самій економічній системі. Це необхідно, оскільки експортування послуг не пов'язано із забезпеченням відповідних потреб самої системи і фактори його розвитку скоріше мають відношення до стану країн-імпортерів, у яких формується попит. Експорт послуг пов'язується з вищими рівнями розвитку інфраструктурних галузей, коли формування попиту на їх продукцію та послуги включено у процес міжсистемного поділу праці. У такому разі експорт послуг за характером використання продукту може бути віднесено до суспільного виробництва.

Таким чином, те, що ми назвали суспільним виробництвом, є "постачальником" фінансових ресурсів до своєї інфраструктури. У процесі зростання продукту суспільного виробництва створюється надлишок фондів понад рівень його потреб, що визначаються: місцем у розподілі праці, рівнем її продуктивності, а також характером технологій, що застосовуються, або є у інноваційному портфелі. Більше певного обсягу, який обумовлюється цими факторами, суспільне виробництво не здатне споживати і надлишок фондів через фінансові інститути та інші канали перерозподілу опиняється у тих галузях, де у цей час відчувається інвестиційний попит - у інфраструктурних галузях. Так відбувається самоорганізація соціально-економічної системи.

Суспільне виробництво принципово могло б нагромаджувати ресурси для опанування нових технологій, але можна уявити, що існують граничні норми співвідношень у питомих витратах на науку відповідно до продуктивності виробництва. Вони обумовлюють кратність циклів продуціювання наукових ідей і циклів власне розвитку суспільного виробництва. Чим більша продуктивність, тим більші масштаби наукової діяльності, тим коротші цикли.

Розглянемо, як впливають зміни у стані виробництва на розвиток інфраструктури у її внутрігалузевому аспекті. Склад інфраструктури, це можна стверджувати, напевно, однаковий для будь-якої сучасної економіки: оптова і роздрібна торгівля, транспортні комунікації, зв'язок, комунальне господарство, громадське харчування, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта, культура, спорт тощо. Інфраструктури галузі за критерієм значення для відтворення виробництва можна умовно розділити на три групи:

Наближені до суспільного виробництва, які складають "економічну" інфраструктуру (торгівля, енергетика і транспорт, зв'язок тощо).

Маржинальні (охорона здоров'я, соціальне забезпечення, професійна освіта, інші).

Віддалені від виробництва (освіта, наука, культура).

Більш важливими для виконання головної функції суспільного виробництва уявляються галузі економічної інфраструктури. Менш важливою постає у такому розумінні