Склад окремих груп інфраструктурних галузей та послідовність їх розташування у групах формується у процесі самоорганізації соціально-економічної системи і не залежить від суб' єктивних факторів. Раціональність самоорганізації є такою, що не можна розвинути ту чи іншу галузь, скажімо, культуру або соціальне забезпечення шляхом надання їй пріоритетів у розвитку, тобто завдяки простому переміщенню її до складу першої групи інфраструктурних галузей. У цьому випадку зростання потреб цієї групи у фінансових ресурсах призведе до зменшення середніх надходжень до інших галузей першої групи, що обумовить зміни тенденцій їх розвитку і негативно вплине на ефективність виробництва.

На мал. 1 показано, як відбувається перерозподіл коштів, що надходять у інфраструктуру. Найбільша їх частина з' являється у інфраструктурних галузях, стан яких значніше впливає на суспільне виробництво.

Структура першої групи інфраструктурних галузей залежить від галузевої орієнтації суспільного виробництва. Наприклад, для України, враховуючи, що у структурі експорту переважає продукція сировинних галузей, сільського господарства, металургії тощо, до першої групи належать машинобудування, переробна промисловість, енергетика, транспорт, торгівля, зв'язок. Для роз-винутих країн, таких як Швейцарія, машинобуду-вання буде відноситися до суспільного виробництва, тому що у структурі торговельного експорту ця галузь займає визначне місце - більше 60% [8].

На відміну від першої групи інфраструктурних галузей, структура останньої групи, навпаки, не має практично ніякого до цього відношення, а формується під впливом інших обставин: геополітичних, культурологічних факторів, кліматичних умов тощо. Черговість розташування галузей останньої групи визначається також і характером очікувань населення та уряду. У разі тривалих очікувань вища освіта, наприклад, може опинитися як пріоритетна галузь на перших місцях черговості.

В умовах зміни стану суспільного виробництва, скажімо, обсягів продукту, що виробляється, змінюється і структура розподілу надходжень у інфраструктурні галузі. При збільшенні обсягів виробництва приріст надходжень до останніх груп інфраструктурних галузей буде відносно більшим, ніж до галузей, розташованих на схемі поблизу виробництва.

Співвідношення між обсягом фондів, які спрямовуються до різних галузей інфраструктури, може і не змінитися. Але все-таки воно суттєве і залежить від певних чинників:

технологічної адекватності тієї чи іншої галузі стану суспільного виробництва;

пріоритетів у очікуваннях, коли, наприклад, до складу першочергових пріоритетів відноситься освіта (тривалі очікування), змінюється розмір її фінансування шляхом зменшення нормативу кількості студентів на одного викладача і навпаки;

основних світоглядних норм того чи іншого суспільства, які склалися історично.

У разі кризового стану економіки відносно незначні зменшення надходжень слід очікувати у галузях інфраструктури, які найбільше впливають на стан виробництва. Першими втрачають джерела існування галузі, вплив яких на суспільне виробництво відчувається у досить тривалій перспективі: вища освіта, культура тощо.

З такої постановки питання можна зробити висновок щодо проблем безробіття у перехідних економіках. У процесі згортання традиційних галузей суспільне виробництво звільняється від зайвої робочої сили. Безробіття, що виникає, не може бути зменшено шляхом переливу робочої сили у інфраструктурні галузі. Частково такий перелив має бути, але він "працює" тільки в межах вирівнювання стану інфраструктури до відповідності розвитку виробництва. Суттєво вплинути на стан перехідного безробіття можливо тільки завдяки розвитку суспільного виробництва, який у свою чергу відбувається шляхом пристосування до міжсистемного розподілу праці - у нетривалій перспективі або зайняття у цьому розподілі нової власної ніші - у тривалій перспективі.

В аналітичних дослідженнях значні акценти робляться на роль держави у розвитку інфраструктури, хоча ефективність впливу держави, як з'ясовується, не кожного разу буває досить високою [9]. Так при прийнятті рішень про державні капіталовкладення у інфраструктуру нерідко беруться до уваги лише короткотермінові результати, і багато країн не встояли перед спокусою здійснення грандіозних проектів, від яких очікувалася політична вигода [10]. В цілому ж, оскільки через бюджетні механізми саме держава в особі уряду спрямовує грошові ресурси у інфраструктурні галузі, її роль у розвитку інфраструктури важко переоцінити.

Ми не бачимо протиріч у цьому з тією позицією об' єктивності самоорганізації, яка була запропонована. Рівноважні стани інфраструктури, як наслідок самоорганізації у тривалій перспективі, мають незначне відношення до того, яку політику має на меті уряд. Роль держави визначається тим, наскільки її дії містять розуміння об' єктивності процесів економічної динаміки. У разі нехтування ними тільки збільшуються періоди досягнення суспільством стану сталої рівноваги.

Література

Отчёт о мировом развитии. - 1994. Инфраструктура и развитие. МБРР / Всемирный банк. - 1994. - С. 3.

P. Samuelson, U.Nordhaus, Economics, 12th Ed., McGraw - Hill, USA. - 1985. - P. 993.

Изложение реферата избранных трудов М.Фридмена, изданного в 1987 г. Гуверовским институтом, США. Хрестоматия по экономической теории. Юристь. - М., 1997.

Советский энциклопедический словарь. «Советская энциклопедия» - М., 1979. - С. 201.

The MIT Dictionary of Morden Economics. - Third Edition. The MIT Press, Cambridge, Massachusetts. - 1983. - P. 204.

Ibid., P. 342.

Отчёт о мировом развитии. - 1994. Инфраструктура и развитие. МБРР / Всемирный банк. - 1994. - С. 2.

Звіт про світовий розвиток: Важкі завдання розвитку. / Пер. з англ. - К.: Абрис, 1994. - С. 199.

Отчёт о мировом развитии. - 1994. Инфраструктура и развитие. МБРР / Всемирный банк. - 1994. - С. 3.

Ibid. - C. 19.