УДК 330.15

Ibid. - C. 15.Вюн В.Г.

Про основи економічного механізму системи використання природних ресурсів у процесі виробництва

У сучасній науковій літературі найбільш вдалим визначенням економіки як науки є визначення П.Самуельсона: «Економіка це наука про те, як суспільство використовує обмежені ресурси для виробництва корисних продуктів і розподіляє їх серед різних груп людей ..., вивчає «спосіб», за допомогою якого ми вирішуємо використовувати рідкі ресурси продуктивності в альтернативному призначенні, для здійснення наміченої цілі» [20]. Виходячи з цього, економічна система і механізми її використання повинні функціонувати в інтересах індивідуума з усіма його потребами, бажаннями й інтересами. У центрі цієї системи протікає процес створення вартостей, що відбився в економічній науці у формі теорії вартості, що включає у себе відповідні закони і принципи. Адам Сміт у своїй знаменитій монографії в 1776 році «Дослідження про природу і причини багатства народів» на противагу фізіократам, які вважали сільське господарство джерелом усіх багатств держави і громадян, проголосив, що праця кожної нації є той первинний фонд, який забезпечує її всіма необхідними і корисними для життя предметами, споживаними з року в рік і що складається завжди або з безпосереднього продукту праці, або з такого, що купується за допомогою продукту в інших націй [21]. Цю теорію розвинув Давид Рикардо у своїй книзі «Принципи політичної економії» [19], опублікованій в 1817 році. Те, що зробив Сміт на рівні всього процесу виробництва, Рикардо робить на рівні процесу одержання вартості. Він беззастережно вважає працю єдиним творцем вартості. Як природа залишилася осторонь, так і людська діяльність, що знаходиться поза тією сферою, де розгортається фізична праця, виключена з механізму створення вартості. А капітал у формі постійних засобів і предметів праці відіграє пасивну роль у створенні вартості і не відіграє ролі в одержанні додаткової вартості. Таким попередникам К.Маркс суперечити не міг.

Та він і не був у цьому зацікавлений. Політична економія капіталізму, що формувалася, була досить революційною, щоб дозволити йому обгрунтувати таку теорію вартості, що повинна була виправдати експропріацію капіталу і встановлення диктатури пролетаріату. Фізична праця у формі живої праці проголошена єдиним джерелом створення нової вартості. Процес виробництва має «на вході» постійний і перемінний капітали, а «на виході», у якості результату - вартість, перетворену з постійного капіталу і знову створеної вартості, тобто заробітної плати і додаткової вартості, створених живою працею. Звернемо увагу, що кінцевий результат перевершує витрати на вході.

На цьому, третьому етапі народження теорії трудової вартості, Маркс відзначив внесок природи у виробничий процес. «Праця є в першу чергу процес взаємодії між людиною і природою, процес, у якому людина опосередковує, регламентує і контролює речовинний обмін між собою і природою» [10]. Однак це наукове твердження залишилося голослівним і не було включено ні в основну концепцію теорії вартості, ні в базову формулу виробництва продукту. У теорії вартості вартість товару визначається кількістю праці, матеріалізованою в споживчій вартості, а базова формула виробництва продукту побудована на основі фонду відшкодування (матеріальних витрат), фонду споживання (зарплати) і фонду накопичення (прибутку) і складається з С + V + т. Але де ж внесок природи в одержання вартості, де ж минулий внесок, що міститься у засобах виробництва, що використовували силу пару, силу електрики, що надані в розпорядження живій праці наукою? Як же можна було виключити з виробничого процесу одержання вартості внесок наукової праці і технічної творчості? Як стало можливим, щоб у здійсненні речовинного обміну між природою і людиною праця стала єдиним творцем багатства і вартості? У економічному способі мислення допущений прорахунок, який привів до помилкового висновку.

Щораз, коли вивчалася трудова діяльність людини, її відокремлювали від природи. А іноді і протиставляли природі, вважаючи її самостійним творцем, хазяїном природи. Але людина - це частина цілого, і будь-який її вчинок нерозривно зв'язаний із природою. Адже і виробничий процес включений у природу з загальними її законами. Якщо ми з цим згодні, то процес одержання вартості ніяк не може здійснитися поза законами природи. Саме звідси і випливає одна з найбільших помилок. Аналіз процесу одержання вартості включає дослідження співвідношення природних і виробничих параметрів, і зокрема, екологічних і економічних. Ігнорування цього робить малоефективною теорію трудової і додаткової вартості. Відповідно до загального закону зберігання матерії, у природі нічого не втрачається, нічого не виграється, усе перетворюється [5]. У цих умовах не можна погодиться з головною ідеєю теорії трудової вартості, відповідно з якою тільки праця створює вартість, так до того ж вартість більшу, ніж його власна вартість. Процес перетворення у вартість, що представляється як процес, у якому кінцеві результати більші ніж вихідні умови, не відповідає загальному закону зберігання матерії. Результат виробничої й економічної діяльності відповідно до закону зберігання матерії повинен бути продуктом трансформації, а не створення. Навіть творчість людини в галузі споживчих вартостей - це результат діяльності природи. Або через той факт, що вони, ці вартості, є копіями того, що вже створено природою, або завдяки неподільності людини з природою. Цей перевищуючий одиницю коефіцієнт трансформації вихідного матеріалу й умов у кінцевий результат, цей специфічний для теорії додаткової