Висуваючи на перший план роль природи в забезпеченні потенціалу, що перетвориться у вартість і в додаткову вартість, теорія ентропічної вартості дає цьому пояснення. Сільське господарство - це та галузь, де природа найбільше працює на нас. Рослини і тварини віддають врожай процесів синтезу, що відбувається в клітинах зеленого листа або організму тварини. Визнавши за природою її законне місце в механізмі вартості, пояснимо з іншої точки зору одержання земельної ренти. Додаткова вартість у сільському господарстві тому така велика, що тут із найменшими зусиллями залучається в економічний цикл дуже великий природний потенціал. Цей потенціал підтримує і власність, вплив якої - знову ж таки в сільському господарстві - сильніший тоді, коли існує як власник землі, так і орендар. Але цей потенціал не може нескінченно трансформуватися у власність без внеску споживача. Якщо він досить численний, щоб перетворити в послуги весь врожай, включаючи і той, що отриманий на слабких ділянках, тоді природний потенціал і потенціал економічний, вкладені в сільськогосподарських продуктах, трансформуються у вартість, що відповідає ціні. Випливає висновок, що в сільському господарстві роль чинника навколишнього середовища для біосоціальної системи і його економічного механізму діяльності першочергова. Його внесок, з якого мають зиск і інші галузі економічної діяльності, пояснює перевищення додаткової вартості. І в умовах чинності закону ентропії в майбутніх фазах перетворення цього потенціалу і пояснюється перевищення додаткової вартості. Після кожного виробничого процесу на частку Природи припадають тільки матеріальні й енергетичні відходи. Значною мірою і процес споживання завершується тим самим. У рідких випадках частина економічного потенціалу типу послуг направляється на підтримку елемента Природи, щоб відновити порушену екосистему. Знову висадити ліс, трансформувати його в меблі, щоб знову «зарибити» ріки, рекультивувати території. Постійний острах мати малий економічний потенціал для задоволення запитів людини і виробництва, змушує тих, хто займається розподілом цього потенціалу, забувати про Природу.

Індустріалізація стала ідеалом для країн, що розвиваються. І це природно, тому що з погляду більшості людей, індустріалізація несе потенціал такого рівня, що забезпечує відповідне функціонування системи [12, 21]. Але класичні економічні теорії не візьмуть до уваги закон ентропії, принцип росту ентропії. Відповідно до цих теорій вартість і багатство залежать від праці і засобів виробництва, а значить їхній рівноправний розвиток і відкриває шлях до добробуту [8, 14, 24]. Підготовлена Римським клубом доповідь «Межі росту» домоглася пробудження суспільного інтересу до проблем майбутнього, що набагато перевершили чекання авторів. Головна думка про те, що всі ми живемо на планеті, яка має в розпорядженні дуже обмежені життєві ресурси, переконливо привертає усе більше і більше уваги до цієї проблеми [13].

Класичним прикладом ролі природних ресурсів в економіці є вода, що своєю суперечливістю створила проблеми в економічних науках. Її виняткова важливість для існування людини різко контрастувала з відсутністю на неї ціни. Найрізноманітніші теорії вартості намагалися пояснити цей парадокс в економіці. Теорія трудової вартості знецінила воду, повітря, а заодно і землю, оскільки вони не є продуктами людської праці. Теорія маржинальної вартості взялася розглянути розходження між вартістю води і вартістю діаманта. Відсутність вартості або перебільшено мала вартість води стосовно діаманта є наслідком достатку води в порівнянні з рідкістю діаманта. Вода знаходиться майже в самій точці насичення, вважає теорія маржиналізму, її гранична корисність дуже мала; у випадку з діамантом ситуація діаметрально протилежна [13]. Проблема здається вирішеною. Однак обидві теорії створюють зрадливу думку, що такі багатства Природи, як вода і повітря, внаслідок їх мізерно малої вартості, можна безпечно використовувати... Помилка такого уявлення з кожним днем стає все більш очевидною.

Стрімко наростаючий збиток, спричинений забрудненням води і повітря, є прямим результатом прорахунків не тільки в сфері виробництва, але й в галузі економічних теорій. Але спробуємо розглянути «воду і повітря» через призму теорії ентропічної вартості. Почнемо з того, що вони, «продукти природи», містять низьку ентропію, необхідну живим системам для їхнього існування, далекого від рівноваги. Для їх одержання Природа витратила величезну енергію, починаючи з моменту виникнення нашої планети і до того періоду, коли з'явилася можливість синтезування речовин і не настільки необхідних, як вода і повітря.

Отже, повітря і вода містять природний потенціал [4], який живі системи залучають до свого біологічного циклу. У виробничій і економічній системі вода і повітря можуть входити прямо в процес споживання. Тому і виникає пояснення, що вода і повітря, які не пройшли через фазу виробництва, не акумулювали вартість у виді послуг, привнесених людиною і засобами виробництва.

Чому ж цей природний потенціал не перетвориться у вартість цілком? На це питання можна було б відповісти, виходячи з закону ентропічної вартості. Щоб природний або економічний потенціал із визначеного блага трансформувався у вартість, необхідні дві діючі спільно умови. Відповідний потенціал повинен постійно залишатися в постійному циклі (виробництво-