Обидві речовини, вода і повітря, задовольняють цій першій умові, їхній природний потенціал забезпечує існування і перетворення, що мають місце у виробництві і споживанні (із дуже великим ентропічним коефіцієнтом). Зрозуміло, потенціал цих речовин не може не взяти до уваги реальні можливості трансформації в процесі споживання. Вони лімітують кількість потенціалу, що перетвориться в послуги і потім, через відповідні послуги, у нові продукти. Як би багато не було води, ми не можемо з цього потенціалу взяти більше того, що можемо наново зберегти в майбутньому процесі виробництва. Ця межа знижує вартість води.

Друга умова, для випадку з водою і повітрям, перетворення економічного потенціалу у вартість, умова, що виявляється у формі «сили власності», не реалізується. Множина джерел води й атмосфери в їхній сукупності не належать нікому, не захищені законом або закони їх не захищають. Без власності (за котру потрібно платити у випадку використання) природний або економічний потенціал не перетвориться в пасивну форму вартості. Там, де джерела цих речовин знаходяться у визначеному володінні, вода і повітря мають вартість.

Відповідно до теорії ентропічної вартості, що визнає внесок середовища у формування вартості, тільки середовище і привносить у виробничий процес природний потенціал, із якого буде складений сукупний економічний потенціал. Це відбудеться за рахунок внеску людини і внеску засобів виробництва. Речовини, знову узяті з природи, мають вартість у тому розмірі, у якому їхній природний потенціал входить у поле сил виробництва і споживання.

Відсутність наявної вартості води, повітря, сонячного тепла, це щось начебто оптичного обману пізнання. Ми помічаємо вартість тільки тоді, коли щось витрачаємо за одержання елементів, що є надбанням природи. Саме з цієї причини ми усі залишаємо для себе, своїх засобів праці, свого вільного часу і своєї соціальної діяльності, виводячи природу зі сфери розподілу благ і послуг. Чи багато сьогодні таких, хто може викопати колодязь або посадити дерево з однією метою прийти на допомогу природі?

Розглядаючи вартість як економічний потенціал у трансформаціях, що продовжуються, ми дійдемо висновку, що цілком відрізняється від попередніх поглядів. Якщо у фазі залучення у виробництво або споживання природний потенціал (наприклад, вода) не перетвориться у вартість через форму власності, то в майбутньому циклі цих речовин у рамках виробництва і споживання ця вартість, мабуть, виявляється головним чином у формі додаткової вартості.

Теорія маржиналізму вважає, що у випадку достатку деякого продукту його гранична корисність дістає нуля. Тобто, навіть у випадку цієї теорії вода, якщо її кількість настільки велика, що перевершує точку насичення споживача, - не має вартості. Тільки рідкість може привести до визнання в якості вартості деякої частини природного потенціалу, що вона містить. Втрати не будуть мати великого значення й у випадку цієї теорії, природа працює для біосоціальної системи економічної діяльності безкоштовно. Якщо ж виходити з принципів теорії ентропічної вартості, то це виглядає дещо інакше. По-перше, визнанням участі навколишнього середовища в системі економічної діяльності, ми відразу ж уводимо природний потенціал (вода, повітря, земля) до складу вартості, пояснюючи в такий спосіб появу додаткової вартості. По-друге, маючи на увазі коефіцієнт корисної дії процесу споживання, що перетворить природний і економічний потенціал у корисні послуги майбутнього процесу виробництва відповідно до вимог закону ентропічної вартості. Велика частина потенціалу води буде визнана в якості ефективної вартості. Корисність будь-якої речі, стверджують маржиналісти, визначається найменш корисним застосуванням. У виробництві маржинальна (гранична) ціна відіграє роль останнього регулятора. У випадку споживання корисність убуває до моменту насичення, після чого стає негативною. Відношення між пропозицією і попитом прагне до точки рівноваги, після чого пропозиція входить у фазу, коли виробничі блага вже не знаходять клієнтів. Але чи показує дана теорія, хто визначає вартість, або ж вона обмежується її описом? Ні, не показує. Ідеалом економіки, що підтверджує теорію, ми бачимо модель у вигляді постійної конкуренції учасників, що спонукаються економічно співставними бажаннями. Вартість у той самий час залежить від корисності і від рідкості! І все ж теорія маржиналізму й у «математизованій» формі управляє наукою й економічною практикою в країнах із розвинутою ринковою економікою. Однак відхилення цієї теорії від економічної реальності свідчать про те, що феномен вартості поки що не піддається точному моделюванню.

Мета виробництва - задовольнити споживача, і підприємець, що керується теорією маржиналізму, повинен побудувати прогноз щодо тієї ціни, що споживач зважиться йому заплатити. Цей прогноз враховує поводження споживача, його схильність до споживання або ж до економії. Саме тут слабке місце в теорії маржиналізму, вона не знайшла об'єктивну оцінку поводженню споживача, так само як і об' єктивного способу для виміру маржинальної (граничної) корисності споживаних благ. Теорія маржинальної вартості, визначена через маржинальну ціну і собівартість, не врятувала незліченних виробників від банкрутства, а економіку від негативних явищ інфляції. Адже суб'єктивне поводження споживача є суб'єктивною основою для визначення розміру вартості. Людина й інші компоненти структури виробництва вносять вклад в економічний потенціал на основі попереднього споживання, де також зареєстрована ентропічна втрата стосовно спожитого економічного потенціалу. У цих умовах не може кожний із компонентів претендувати на створення вартості понад потенціал,