Разом з цим більш обґрунтованою здається друга точка зору. Відомо, що, наприклад, Й. Шумпетер підприємцем вважав того господарюючого суб'єкта, який здійснює «нові комбінації» (створення нового товару, нового методу виробництва, відкриття нового ринку, нового джерела факторів виробництва, створення нової організації галузі тощо [4]). Такі нові комбінації співзвучні визначенню інновацій згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», за яким це є новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно- технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [5].

Й. Шумпетер вважав, що, якщо господарюючий суб'єкт починає функціонувати надалі в рамках «кругообігу», не привносячи нічого нового, він перестає бути підприємцем. Аналогічної думки дотримується Кредісов В.А., який досліджує відмінності між поняттями «підприємництво» та «бізнес», що відображаються у двох різних моделях підприємницької поведінки [6]:

класична модель, що орієнтується на максимізацію віддачі від ресурсів, які має підприємець. Ця модель поведінки характерна для більшості представників бізнесу;

інноваційна модель, притаманна підприємництву, полягає у використані будь-яких можливостей для інноваційного розвитку виробництва, навіть якщо власних ресурсів для цього недостатньо. Варналій З.С. [7, с. 23] при визначенні

сутності поняття «малого підприємництва» також радить використовувати не стільки кількісні критерії (кількість працюючих, розміри капіталу, обсяги продажу тощо), скільки якісні (правова незалежність, єдність права власності та безпосереднього управління фірмою, повна відповідальність за результати господарювання, інноваційність та ризикованість).

Таким чином, підприємництвом вважається особлива інноваційна форма бізнесу, яка у відповідних історичних та соціально-економічних умовах стає переважаючою, що і забезпечує економічну динаміку всьому суспільному відтворенню.

З огляду на існуючі точки зору, співвідношення між поняттями «бізнес» і «підприємництво» може бути представлене, як на рис. 1, та свідчить про наступне [8, с. 18-19]:

особи, що володіють певними підприємницькими здібностями (заштриховане горизонтальними смугами коло на рис. 1), не завжди належать до сфери бізнесу (заштриховане вертикальними смугами коло), і навпаки, не всім бізнесменам притаманні ці особливі навички й талант ведення успішної справи; за умови, коли особа успішно реалізує власні підприємницькі здібності у бізнесі, можна казати, що вона є представником підприємництва (заштрихована клітинками область) як інноваційної, ризикової тощо господарської діяльності - складової бізнесу;

у свою чергу, малий бізнес (сіре коло), як складову бізнесу за критерієм масштабу

Таким чином, серед безлічі різноманітних характеристик підприємництва однією з основних визначають інноваційну функцію, яка полягає у генеруванні та реалізації нових ідей, запровадженні нових продуктів, виробничих технологій або форм організації бізнесу, здійсненні техніко- економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком [9].

Разом із недосконалим теоретичним обґрунтуванням, певна невизначеність існує і з основними учасниками реалізації стратегії інноваційного розвитку України. З одного боку, за Законом України «Про інноваційну діяльність», визначення інноваційного підприємства має конкретний кількісний вимір, оскільки такий суб'єкт господарювання повинен розробляти, виробляти і реалізувати інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу продукції і (або) послуг за звітний податковий період [5]. Такі параметри більш характерні для функціонування великого бізнесу.

Аналізуючи можливості інноваційного прориву, багато вітчизняних науковців аналогічно вважають, що в сучасних економічних умовах ключову роль

діяльності, не завжди можна віднести до підприємництва. Малий бізнес, представниками якого є малі підприємства та фізичні особи- підприємці, тільки набуваючи рис інноваційності, ризикованості тощо, може бути віднесений до підприємництва. Таким чином, лише ця частина малого бізнесу, частина малих підприємств та підприємців, перетинаючись із підприємництвом, формують його складову - мале підприємництво (сіра заштрихована клітинками область на рис. 1).

у цьому мають відігравати саме крупні фірми, а також об'єднання підприємців (спілки, асоціації, гільдії), а не окремі малі та середні фірми [10; 11]. Саме формування та діяльність потужних корпорацій, що здатні суттєво скоротити трансакційні витрати, витрати на конкурентну боротьбу, підвищити ефективність діяльності [12], повинно створити критичну масу зрушень в українській економіці, побудувати високоефективну національну інноваційну систему [13, с. 68].

Дійсно, у світі інноваційна активність великих корпоративних структур є в 14 разів вищою за інноваційну активність малих промислових підприємств [14, с. 42]. Частка корпорацій у фінансуванні фундаментальних і науково- практичних досліджень та прикладних розробок у таких країнах, як: Японія, Індія, Ізраїль та інші - коливається в межах від 50 до 80 % від загального обсягу; великі інтегровані бізнес- структури займають ключові позиції у промисловості, на транспорті, у кредитно-фінансовій сфері, а також є домінуючим фактором структурних змін у базових галузях національної економіки. У Росії великі корпорації забезпечують до 85 % ВВП країни [13, с. 68].

З іншого боку, статистика свідчить, що в Україні темпи формування потужних корпорацій, на жаль, поки що не призвели до істотних позитивних структурних змін у вітчизняному виробництві [13, с. 64; 15, с. 59]. До того ж функціонування вітчизняних бізнес-структур часто супроводжується в Україні процесами монополізації, корупцією, непрозорістю господарської діяльності, що відштовхує іноземні інвестиції, ускладнює процеси, пов'язані з доступом