У зв' язку з цим актуальним залишається питання ролі малого бізнесу у формуванні інноваційної моделі економічного зростання України. Так, наприклад, однією з передумов розвитку національної інноваційної системи України, концепцію якої було схвалено в червні 2009 р., зазначено сприяння створенню інноваційних структур, орієнтованих на підтримку малого інноваційного бізнесу [16].

Основними перевагами, які визначають можливість участі малого бізнесу в інноваційному процесі, є: сприятливе законодавство щодо заснування та подальшої діяльності, спрощене оподаткування; раціональна оргструктура; мобільність фінансово- господарської діяльності; оптимальні розміри та можливість економії; чутливість до нових технологій, можливість швидкого втілення значної частини нових ідей, проектів та створення нових зразків продукції; вузька спеціалізація наукових розробок; готовність нести ризики як одна з основних особливостей індивідуального підприємництва.

На жаль, показники вітчизняного сектора малого бізнесу є також скромні. Частка інвестицій сектора малого бізнесу в економіці України є незначною. Наприклад, у Миколаївській області обсяг валових капітальних інвестицій малих підприємств зріс з 2000 по 2005 рр. більш ніж в 9 разів. При цьому частка малих підприємств в загальному обсязі капітальних інвестицій суб'єктів підприємницької діяльності Миколаївської області склала в 2005 р. лише 19,86 % [8, с. 143]. Для порівняння, у розвинутих країнах на малий бізнес припадає третина валових інвестицій [2, с. 122].

Частка промислових підприємств України, що впроваджують інновації, є доволі низькою - 11,5 % у 2007 р. порівняно із показником у розвинутих країнах - 60-70 % [17, с. 119]. Частка інноваційно активних підприємств загалом по економіці на 2007 р. складала 14,2 % при 70-82 % в розвинених країнах [18, с. 26]. За дослідженнями науковців, у сфері інноваційної діяльності працюють лише 4 % від загальної кількості малих підприємств України, що нині становить понад 200 тис. одиниць [19, с. 40].

За таких умов, можливо, більш ефективною для розвитку інноваційної складової вітчизняної економіки була б співпраця малого та великого бізнесу. Дійсно, у стратегії економічного розвитку України на 2004-2015 рр. одним із заходів стимулювання інноваційної діяльності зазначається розвиток кооперації великих, середніх та малих підприємств, формування виробничих мереж та кластерів підприємств, стимулювання венчурного бізнесу, запровадження ефективних механізмів правової, фінансової, організаційної, кадрової та освітньої підтримки перспективних інноваційних проектів у сфері малого бізнесу [20, с. 244].

Аналогічна позиція зазначена і в Указі Президента України «Про концепцію державної промислової політики», яка має бути спрямована, у тому числі, і на налагодження ефективної взаємодії великого, малого та середнього бізнесу, насамперед у наукоємних секторах [21].

Серед механізмів становлення модернізованої пізньоіндустріальної економіки України в Стратегії Партії Регіонів також зазначено сприяння взаємодоповненню і сталому партнерству малого бізнесу й великих корпорацій, а також стимулювання участі великого національного капіталу в інноваційних перетвореннях, у тому числі в модернізації малого бізнесу [22].

Зазначені позиції є лише стратегічними напрямами. У даному випадку досить корисним для України міг би бути практичний досвід розвинених країн у сфері співпраці малого та великого підприємництва.

Малий бізнес, незважаючи на давню історію розвитку такої форми підприємництва, вважається феноменом саме XX ст. Його виникнення та подальший розвиток повинні були подолати негативні наслідки монополізації, що проявилися наприкінці ХІХ ст. - початку XX ст., і поставили під загрозу конкуренцію як основу господарського життя. У зв' язку з цим розвинуті держави були змушені застосувати антитрестівське законодавство, а згодом у цих країнах у 1970-80-ті роки поширився процес приватизації в економіці, що набув загальносвітових масштабів. У більшості розвинутих країн, де була проведена приватизація, економічний стан покращився, у тому числі за рахунок зростання ролі середнього та малого бізнесу. Мала місце так звана підприємницька революція [23]. У ФРН наприкінці 80-х років коло 1,9 млн дрібних та середніх фірм забезпечили роботою 2/3 всього зайнятого населення та виробництво приблизно половини ВВП країни. У світі зросла роль венчурного підприємництва [24, с. 78]. У США 1984 року 73 % з усіх правових форм організації бізнесу складало одноосібне володіння, включаючи фермерів та самозайнятих. Решту 18 % та 9 % складали відповідно корпорації та партнерства [9, с. 109].

До того ж в умовах циклічної та структурної кризи розвинутої економіки 1970-х років (нафтова криза, інфляційні процеси, падіння виробництва тощо) саме сміливі індивідуальні підприємці-новатори змогли набагато швидше та краще пристосуватися до різких змін середовища, ніж неповороткі промислові гіганти. Часто в результаті таких змін індивідуалізоване дрібносерійне виробництво ставало навіть вигіднішим за концентрацію виробництва на величезних підприємствах [23]. Все це, з одного боку, призводило до тенденцій децентралізації господарської діяльності та розукрупнення великих корпорацій, з іншого - до розвитку тісних взаємовідносин між великим та малим бізнесом через систему субпідрядів, франчайзингу тощо [25, с. 37].

У дійсності взаємовідносини малого та великого бізнесу є багатоаспектними. Малий бізнес є своєрідним засобом боротьби з негативними наслідками існування великого бізнесу, оскільки є передумовою для демонополізації економіки країни, її роздержавлення та створення конкурентного середовища, а також виступає засобом подолання безробіття внаслідок скорочення працівників на великих підприємствах. Разом з цим малий бізнес сприяє вивільненню великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит. Окрім того, малий бізнес є ринком збуту для великих підприємств, умовою їх ефективної