Найчастіше, в дослідженнях називається позитивний ефект масштабу. До цього очевидного базового фактору, що лежить в основі агломерацій, необхідно додати три інших комплекти явищ, які доповнюють і підсилюють свої ефекти, а саме: (1) динаміка горизонтальної й вертикальної інтеграції фірм у промислових системах; (2) утворення щільного локального ринку праці навколо численних робочих місць; і (3) виникнення локалізованих відповідних фондів, що сприяють навчанню та інноваційним ефектам [20]. Втім, зважаючи на складність об'єкту дослідження, ефекти агломерації потребують подальшого аналізу з огляду на необхідність формування ефективної політики розвитку.

Традиційно в регіональній економіці присутні дві течії: теоретичні дослідження та емпіричні пошуки. Теоретичні дослідження, головним чином, переймаються конструюванням абстрактних моделей агломерацій, що дозволяє визначити закономірності формування, функціонування та динаміки територіальних господарських скупчень. На фоні цього розглядаються як позитивні, так і негативні фактори, що супроводжують агломераційну економіку.

Одним з прикладів є модель з двох регіонів, в якій робоча сила, що представляється немобільною, використовується аби виробляти гомогенний споживчі товари і диференційовані товари. Диференційовані товари також використовуються як проміжна ланка в секторі інновацій. Частковим випадком в стандартній моделі географії є такий, коли гомогенні товари виробляються в умовах постійної економії масштабу, досконалої конкуренції і нульових трансакційних витрат. Диференційовані товари ж виробляються з додатним ефектом масштабу, за умови монополістичної конкуренції, і підвищеними витратами [12].

Стан ринку монополістичної конкуренції доволі часто зустрічається в основі аналізу агломераційних утворень [21]. Навіть, незважаючи на те, що підхід монополістичної конкуренції ігнорує багато важливих аспектів локальної економіки. Наприклад, ситуації, коли розвиток агломерацій рухається у бік формування крупних груп підприємств, які виступають монополістами на ринках кінцевої продукції та монопсоністами на ринках ресурсів. Протягом минулого десятиліття моделювання було значно розширене, аби дозволити врахувати важливі ефекти, багато з яких відносяться до монополістичної конкуренції [14].

Другим основним припущенням сучасних моделей агломерацій, яке водночас вважається і найзручнішим, і найменш реалістичним є припущення щодо гомогенності фірм. У дійсності «гравці» агломераційних утворень істотно розрізняються масштабами діяльності, продуктивністю, торговельною поведінкою тощо [1].

Значний інтерес дослідники проявляють до закономірностей інноваційної діяльності, маючи на увазі концепцію ендогенного розвитку. Наприклад, стверджується, що сукупний економічний ріст залежить від загального числа минулих нововведень, які з часом зменшують вартість інновацій [15]. Агломераційний ефекти проявляються у тому, що за наявністю трансакційних витрат, вартість нововведення буде нижча в регіоні, де розміщено більше фірм. Якщо виробнича діяльність не досконало розподілена між регіонами, усі нововведення робитимуться лише в одному регіоні. Хоча, і у такому випадку інновації та виробнича діяльність цілком не залишають периферійний регіон завдяки безкоштовній рухливості патентів і малої рухливості споживачів.

У частині аналізу динаміки агломераційних утворень доволі привабливим є економічна концепція залежності шляху (path dependence). Вона пояснює, як набір рішень, які приймаються за будь-яких даних обставинах, є обмеженим рішеннями, що були зроблені у минулому, навіть коли такі обставини у минулому вже не є важливими [17]. У рамках концепції формування агломерації підпорядковується наступній закономірності - ймовірність генерування нових входжень до нової галузі кожного регіону залежить від кількості фірм у цьому секторі регіону.

Таким чином, модель враховує динамічну перспективу агломераційних економік, що відповідає принципу кумулятивного спричинення. Тобто агломераційні економіки виникають в регіоні, де сектор найшвидше росте й концентрується, оскільки стає доступною нова й краща інфраструктура, народжуються спеціалізовані постачальники, формується спеціалізований локальний ринок праці, засновуються сприятливі інституції тощо. Оскільки ці позитивні екстерналії географічно зв'язані, регіон, котрий отримує високий старт, стає центром цієї нової галузі. При цьому не можна передбачити, які саме регіони забезпечать активніше входження нових фірм, але як тільки критичної маси фірм буде досягнуто в одному регіоні, виникне додатній ефект масштабу, й усі інші входження будуть вже зайвими для цього регіону: переможець отримує усе, і процес завершується просторовою замкненістю [2].

Останнім часом з' явилися публікації, що торкаються проблеми формування «оптимального» рівня агломерації [3]. Автори аналізують ендогенні аспекти агломераційних утворень, що походять від передбачливої оптимізаційної поведінки економічних агентів за умови наявності просторових надлишків. За умови зроблених ними припущень доводиться, що соціально оптимальним є відсутність агломераційних форм, але утворенню агломерацій сприяє конкурентна рівновага.

В цілому, теоретичні моделі подають дуже ясне і просте бачення щодо взаємовідношення агломерації й росту, маючи на увазі, що формування агломераційних утворень супроводжується дією чинників, що спричиняють економічний ріст. Втім, відмічається, що досі немає достатніх прикладних досліджень, що перевіряють та підтверджують емпіричну відповідність цього [15].

Це пояснюється тим, що у рамках функціонування мають місце водночас і позитивні, і негативні ефекти, що балансуються залежно від поточного стану регіональних економік. Так, переваги агломераційної економіки в частині більш високих обсягів виробництва на душу населення й інших економічних показників пояснюють низкою факторів [23]:

на території великих агломерацій відкриваються штаб-квартири глобальних й регіональних корпорацій; тут забезпечується широкий вибір ресурсів і створюються умови для концентрації інфраструктури й спеціалізованих ділових послуг;

зростає рівень спеціалізації й диверсифікованості. Спеціалізація найбільше спостерігається в сферах діяльності, що характеризуються високою доданою вартістю, завдяки полегшеному доступу до інформації й знань. Фактором, що сприяє більш високій ефективності