Цікаво, що внаслідок кризи найбільше падіння ступеню агломерації спостерігалося у секторах торгівлі (- 9,0 %), операцій з нерухомістю (- 8,2 %) та будівництва (- 5,5 %), і зовсім протилежний результат продемонстрував сектор

Як видно з рис. 2, найбільший нахил, а рівно й більш високий рівень агломерації у промисловості, припадає на останні чотири регіони, а саме Донецьку, Дніпропетровську, Запорізьку та Луганську області. Далі за ними розміщуються Полтавська та Харківська.

фінансової діяльності (+ 3,5 %), хоча щодо нього трудові ресурси характеризуються більшою мобільністю.

Про ступінь агломерації економіки свідчить також і те, що у групу, для якої значення індексів Balassa на 25 % перевищує середню у секторі сільського господарства попадають 9 регіонів, у промисловості - лише 5.

Демонстрацією ступеня агломерації є крива Лоренца. Побудована на основі індексів Balassa, вона представляє їх як нахил кожного сегменту кривої. Якщо зайнятість у галузі однаково розподілена через усі регіони, відповідний індекс Balassa буде близьким до 1 і крива Лоренца збігається з бісектрисою. Чим більше ступінь агломерації у секторі регіональної економіки, тим більше крива буде відхилятися від бісектриси.

Крива Лоренца для сектору промисловості за кумулятивними значеннями індексу Balassa для 2008 року представлена на рис. 2.

Рис. 3 демонструє фактично обернену ситуацію, коли найвищий ступінь агломерації притаманний більшій кількості областей, що розташовані у такому порядку: Кіровоградська, Херсонська, Черкаська, Вінницька, Чернівецька, Тернопільська та Волинська області.

Таким чином, аналіз показує, що два основних виробничих сектори (промисловість та сільське господарство) мають доволі високий ступеню агломерації регіональної економіки. При чому промисловість сконцентровано у меншій кількості регіонів, більш високий рівень агломерації сільського господарства стосується й більшої кількості регіонів України. Високий ступінь агломерації у секторах операцій з нерухомим майном та у фінансовій діяльності пояснюється значним тіньовим сектором, доходи якого легалізуються через канали операцій з нерухомістю; у свою чергу, агломерація у секторі фінансової діяльності є наслідком ренто орієнтованої поведінки економічних агентів, оскільки у період трансформації отримання доходів за рахунок фінансово-кредитних операцій було пов'язане зі значно меншими трансакційними витратами, ніж у основних виробничих секторах.

Спроба оцінювання того, як ступінь регіональної агломерації в країні впливає на економічний ріст, здійснювалася на основі аналізу регресії, де залежною змінною виступали індекси фізичного обсягу ВРП у відповідних роках [9]. У якості незалежних змінних - середнє квадратичне відхилення індексів Ваіаєєа по регіонах за 20072008 рр. На декількох етапах аналізу перевірялася наявність статистично значимого зв'язку у різних варіантах розрахунку незалежної змінної: по усіх, представлених офіційною статистикою секторах регіональної економіки; по основних, включаючи промисловість, сільське господарство, торгівлю і транспорт та лише по секторах промисловості і сільського господарства. При цьому аналізувалася як лінійна, так і нелінійна залежності. В усіх випадках не вдалося отримати необхідних результатів.

Аналіз залежності індексів фізичного обсягу ВРП у 2008 р. порівняно з попереднім періодом та індексів Ваіаєєа за 2008 р. по сектору промисловості показав наявність певного позитивного зв'язку (Я = 0,626, Б = 14,8). Так саме й по сектору сільського господарства (Я = 0,606, Б = 13,4). І для промисловості та сільського господарства вкупі показники зв' язку становили: Я = 0,658, Б = 8,44. Отже, ріст більш, ніж на 65 % обумовлюється ступенем регіональної агломерації основних секторів економіки країни.

Все це викликає необхідність цілеспрямованої економічної політики щодо агломерацій з тим, щоб підвищити їх суспільну ефективність. Поки що щонайменше промислові агломерації використовуються як джерело державних надходжень, і при цьому їх можливості у такому амплуа поступово вичерпуються. Можливості формування нової економічної політики щодо агломерацій скорочуються через відомі світовому досвіду труднощі: політики як на регіональному, так і національному рівнях не сприймають змісту концепцій, розроблених науковцями у галузях економічної географії й регіональних досліджень [8]. Слід, правда, сказати про те, що, наприклад, пояснення основних причин економічної нерівномірності між регіонами Європейського Союзу, було покладено до основи економічної політики ЄС протягом останніх двох десятиліть. В цілому ж, публікації у галузі агломераційної економіки були більшою мірою теоретичними [15].

В індустріалізованих країнах значні дискусії з регіональної політики точаться навколо тези щодо надто високої просторової концентрації економічної діяльності. Регіональні дослідники вказують на неможливість ринку у ефективний спосіб просторово організувати економіку, й рішуче доводять, що необхідним є суспільне втручання. У той же час, природа ринкової невдачі не пояснюється [16]. Економічне реструктурування таких регіонів є доволі важкою справою. Воно, як відмічається у дослідженнях, буде неможливим або навіть шкідливим, коли традиційні централізовані (зверху - униз) інструменти політики використовуються без уваги до специфічних особливостей агломерацій [18].

Формування агломерацій у будь-якому секторі регіональної економіки спричиняється декількома групами факторів. Ринковими є вже названі переваги територіальної концентрації, як то додатній ефект масштабу, зменшення вартості інновацій, спеціалізований ринок праці й більш висока її продуктивність, постійні джерела постачання матеріальних ресурсів та можливості вертикальної та горизонтальної інтеграції. Їх вплив посилюється низкою зовнішніх ефектів,