Особливістю формування агломераційних утворень у промисловості України є те, що вони створювалися біля джерел сировинних ресурсів та як база індустрії Радянського Союзу. Після розпаду держави Україна зустрілася з крупними агломераціями з надлишковими потужностями та застарілими технологіями й відсутністю повноцінних ринків збуту продукції. Інституційні перетворення останнього десятиліття мало чого змінили у змісті економічних відносин, посиливши спеціалізацію, що робить агломерації вразливими до коливань торговельної кон'юнктури. Як би там не було, а економічна політика та концепції управління в основному ґрунтуються на неокласичних уявленнях. Натомість економічна географія, в останні десятиліття, у спробі зрозуміти процеси регіонального росту й змін, все більше ґрунтується на ідеях еволюційної економіки, включаючи концепцію залежного шляху розвитку [13].

Важливим висновком є те, що попередні технології, організаційні форми й звичний спосіб мислення продовжують формувати методи й дії ключових учасників і організацій (підприємців, менеджерів, робітників, фірм, профспілок, місцевих державних установ, агентств розвитку, і т. п.). Відтак, регіональний розвиток є залежним від успадкованих у межах регіонів системи відносин і методів (наприклад, культура підприємництва, історія відношення до нових ідей, зобов' язанням у частині розвитку знань і освіти). Таким чином, регіональний спад може в деяких випадках бути пояснений «замкнутістю» через застарілі методи й практики у періоди, коли міняються зовнішні економічні умови [10]. Подібні практики ймовірно були вигідними для забезпечення конкурентного успіху на попередніх етапах розвитку галузей, але вони можуть створювати бар' єри успішному пристосуванню до зміни ринкових умов. Таке уявлення і має формувати основи економічної політики щодо регіональних агломерацій в Україні.

Висновки

У національній економіці два основних виробничих сектори (промисловість та сільське господарство) мають високий ступінь регіональної агломерації. Промисловість сконцентровано у меншій кількості регіонів, у той час, як більш високий рівень агломерації сільського господарства стосується й більшої кількості регіонів України. Значний рівень агломерації у секторах операцій з нерухомим майном та у фінансовій діяльності пояснюється значним тіньовим сектором, доходи якого легалізуються через канали операцій з нерухомістю; у свою чергу, агломерація у секторі фінансової діяльності є наслідком ренто орієнтованої поведінки економічних агентів, оскільки у період трансформації отримання доходів за рахунок фінансово-кредитних операцій було пов' язане зі значно меншими трансакційними витратами, ніж у основних виробничих секторах.

Оцінювання того, як ступінь регіональної агломерації в країні впливає на економічний ріст, здійснювалася на основі аналізу регресії, де залежною змінною виступали індекси фізичного обсягу ВРП у 2007-2008 роках. У якості незалежних змінних було прийнято середнє квадратичне відхилення індексів Ваіаєєа по регіонах за той же період. Перевірка наявності статистично значимого зв'язку у різних варіантах розрахунку незалежної змінної: по усіх, представлених офіційною статистикою секторах регіональної економіки; по основних, включаючи промисловість, сільське господарство, торгівлю і транспорт та лише по секторах промисловості і сільського господарства виконувалася як аналіз лінійної, так і нелінійної залежності. В усіх випадках не вдалося отримати необхідних результатів. Втім, аналіз показав наявність певного позитивного зв'язку: економічне зростання в Україні більш, ніж на 65 % обумовлюється ступенем регіональної агломерації основних секторів економіки країни.

Оскільки регіональний розвиток є залежним від успадкованих у межах регіонів системи відносин і методів обґрунтування рішень, регіональний спад може бути пояснений історичною замкненістю через застарілі методи й практики у періоди, коли міняються зовнішні економічні умови. Подібні практики мали були вигідними для забезпечення конкурентного успіху на попередніх етапах розвитку галузей. З часом вони створюють бар'єри успішному пристосуванню до зміни ринкових умов. Таке уявлення повинно формувати основи економічної політики щодо регіональних агломерацій в Україні.

Особливістю формування агломераційних утворень у промисловості України є те, що вони створювалися біля джерел сировинних ресурсів та як база індустрії Радянського Союзу. Після розпаду держави Україна зустрілася з крупними агломераціями з надлишковими потужностями та застарілими технологіями й відсутністю повноцінних ринків збуту продукції. Інституційні перетворення останнього десятиліття мало чого змінили у змісті економічних відносин, посиливши спеціалізацію, що робить агломерації вразливими до коливань торгівельної кон'юнктури. При цьому економічна політика та концепції управління в основному ґрунтуються на неокласичних уявленнях.

Натомість економічна географія, в останні десятиліття, у спробах визначити рушійні сили процесів регіонального росту й змін, все більше ґрунтується на ідеях еволюційної економіки, включаючи концепцію залежного шляху розвитку. Це має бути покладено до основи подальших наукових пошуків у напрямку формування національної регіональної політики, та зокрема економічної політики щодо регіональних агломерації.ЛІТЕРАТУРА

Bernard, A, B. Jensen, and P. Schott (2003). «Falling Trade Costs, Heterogeneous Firms and Industry Dynamics», CEPR Discussion Papers, Centre for Economic Performance, LSE.

Boschma Ron. Path creation, path dependence and regional development. Department of Economic Geography, Faculty of Geosciences, Utrecht University. 2010. - 11 р. - http://econ.geo.uu.nl/boschma/artpathdependenceboschma.pdf.

Brock W., Xepapadeas A. The Emergence of Optimal Agglomeration in Dynamic Economics. www.ssc.wisc.edu/ ~wbrock/Brock Xepapadeas Optimal Agglomeration.pdf.

Ellison, G. and E. Glaeser (1997). Geographic Concentration in U.S. Manufacturing Industries: A Dartboard Approach // Journal of Political Economy. - Vol. 105, № 5. - pp. 889-927.

Franceschi F., Mussoni M. A Note on New Measures of Agglomeration and Specialization. www.amsacta. cib.unibo.it/2683/1/5 2009 Mussoni.pdf.

Fujita M., Krugman P. and A. Venables (1999). The Spatial Economy: Cities, Regions and International Trade (Cambridge (Mass.): MIT