Економічний федералізм передбачає обрання всіма субнаціональними урядами одного представника в центральному уряді — "президента- планувальника". який потім призначає необхідність вироблення певних видів суспільних послуг як центральний обов'язок.

Кооперативний федералізм дозволяє обрати кожній громаді по одному представнику в центральному уряді. Дані представники будуть діяти за моделлю Coasean contracts, щоб покращити добробут своїх громадян.

Демократичний федералізм спільно вирішує представлення і призначення як частину зусиль балансувати досягнення ефективності в забезпеченні центральним урядом, проти тієї неефективності, яка може виникнути, якщо центральні законодавці будуть вирішувати, який повинен бути рівень забезпеченості. Багато законодавців будуть працювати добре, але деякі можуть спричинити неефективно великі ("'універсалістичні") бюджети. Невеликі законодавчі органи менш репрезентативні, але в разі складання бюджету вони можуть бути менш схильні до надмірних витрат.

Взаємозв'язок між темпами економічного зростання та типом владного режиму досліджувався неодноразово, проте ніяких переконливих висновків з приводу того, який тип режиму є найбільш сприятливим для економічного зростання, зроблено не було (Adam Przevorski and Fernanco Limongi, 1993). Проведені на основі історичного досвіду країн дослідження показали, що для досягнення економічного зростання більш сприятливим є демократичний уряд, ніж авторитарний режим. Однією з гіпотез у дослідженнях виступала гіпотеза, що тип режиму може мати значення менше, ніж те, як насправді діє уряд. Наприклад, деякі азіатські економіки мали високі темпи росту в повоєнний період незважаючи на панування авторитарного режиму.

Традиційні економічні теорії федералізму виявляють два відомі джерела вигод, що можна отримувати від децентралізації (Yingyi Qian and

Barry R. Weingast, 1997). Перше (Хайєк, 1945) полягає в тому, що місцевий уряд та споживачі мають кращу інформацію, ніж державний уряд, про місцеві умови і потреби, тому вони будуть приймати бітьш оптимаїьні рішення. Друге (Tiebout, 1956) полягає в тому, що конкуренція між виробниками благ матиме наслідком те, що громади пропонуватимуть потрібні індивідам товари та послуги і вироблятимуть їх у ефективний спосіб (Дж.Е. Стігліц, 1998). У свою чергу, Масгрейв (1959, Бутс, 1972) показав, як відповідне виробництво суспільних послуг та стягнення податків регіональними та місцевими урядами може збільшити добробут населення. Більш того, федералізм є однією з найрозвинутіших форм забезпечення демократії в країні (В.В. Гаврилюк, 2001).

Отже, дослідження доводить, що існують чисельні механізми, за допомогою яких федералізм впливає на економічне зростання. Крім того, можна звернути увагу на те, що ці механізми є універсальними щодо того, чи є держава економічно розвинутою чи перехідною.

Методологія

Гіпотезу про вплив федералізації на економічне зростання перевірено за допомогою статистичного порівняльного аналізу країн з перехідною економікою (країни СНД та постсоціаіістичні країни Східної Європи) за період 1998-1999 років. Повна інформація за 1996-2000 роки виявилася недоступною.

Для аналізу було обрано 18 країн, серед яких 10 - країни СНД та 8 - перехідні країни Східної Європи. Країни поділені на 3 групи за формами федералізму: 1) країни, що можна віднести до економічного федералізму; 2) країни кооперативного федералізму; 3) країни демократичного федералізму, або ті країни, в яких присутні окремі елементи демократичного федералізму. Розподіл по групах здійснювався на основі привласнення кожній країні кількісного показника -1, 0 чи 1: відповідно -1 означає економічний федералізм, 0 - демократичний федералізм, 1 - кооперативний федералізм [24; 31].

Аналіз грунтується на специфікації типів федералізму, запропонованих Inman and Rubinfeld (1997) (табл. 1).

Модель Тібо, зазначена вище, працює' за умов будь-якого типу федералізму (п. 3).

Розширешгя федералізму супроводжується рядом особливостей, серед яких можна вказати на такі:

Він вимагає більшого апарату державних службовців. На нашу думку, федералізм буде вигідним лише за умови, що всі вигоди від його інституційного впровадження будуть більшими, ніж при централізованому управлінні, з одного боку, та більшими, ніж трансакційні витрати на проведення децентралізованої політики, з іншого.

Місцеві уряди можуть мати власні потреби, які розходяться з потребами суспільства, тому їх діяльність може виявитися неефективною.

Іноді центральний уряд може гальмувати реформи, які впроваджуються субнаціона- льним урядом,

Проблеми з перерозподілом місцевих бюджетних надходжень. В економічній теорії була запропонована практика вирівнювання бюджетних надходжень шляхом субсидіювання або центральним урядом, або іншими місцевими урядами тих територій, де бюджетні надходження були низькими (Inman and Rubinfeld, 1997).

Отже, кожен з видів федералізму має свої переваги і недоліки і по-різному забезпечує той чи інший принцип федералізму: ефективність, участь і захист індивідуальних прав. Ці принципи можуть з часом конфліктувати, і встановлення інституцій федерального устрою може вимагати нелегкий вибір через можливість посилення соціальної напруженості, зростання витрат тощо.

В аналізі ми виходили з припущення про те, що в кожній країні переважає певний тип федералізму. Для визначення основного типу використовувалася сукупність ознак, яка характеризує особливості цих типів:

економічний федералізм: низька економічна ефективність (через проведення однакової політики в різних регіонах), низька ступінь автономії місцевих урядів у прийнятті рішень та середній ступінь захисту основних привілеїв та свобод громадян;

кооперативний федералізм: середній ступінь економічної ефективності (через часткове недосягнення Парето-оптимальних умов), високий ступінь автономії місцевих урядів у прийнятті рішень та середній ступінь захисту привілеїв та свобод громадян;

демократичний федералізм: середній ступінь економічної ефективності (через існування "універсалістичних" бюджетів та через те, що не завжди рішення, прийняті більшістю,