Кількісний аналіз було проведено у 3 етапи. Перший етап передбачав перевірку гіпотези на основі виявлення взаємозв'язку між часткою витрат місцевих урядів (у %% до консолідованих витрат) та темпами економічного зростання в країнах з перехідною економікою. Відзначимо, що близько 70-80% витрат місцевих урядів іде на фінансу-вання соціальної та економічної інфраструктури, а також на соціальний захист. Тому рівень місцевих витрат характеризує і ступінь уваги уряду до інфра- структурного забезпечення економіки та населення, отже, і добробуту.

Задачею другого етапу стала перевірка щільності зв'язку між витратами місцевих урядів на душу населення, який відображає ступінь федералізму, та ВВП на душу населення, який відображає рівень економічного зростання (середній за 1998-1999 роки без врахування паритету купівельної спроможності).

Задачею третього етапу було поставлено аналіз зв'язку рівня ВВП на душу населення та частки витрат у консолідованому бюджеті, що допоможе виявити ступінь впливу витрат місцевих бюджетів на зростання чи зменшення ВВП країни.

Більшість згаданих дослідників використовувати метод панельних даних для виявлення впливу типу режиму на економічне зростання.

Результати дослідження

Результати розподілу країн за типами феде] лізму показано в табл. 2. Кооперативний федера-] лізм наявний лише у Росії та Чехії. Росія сама і собі є федеративною державою з великою кітькіс-І тю субнаціонатьних рівнів. У Чехії ж місцеве самоврядування історично обумовлене. Місцеві уряди 1 мають чіткі повноваження та свободи, які не мо-1 жуть бути відмінені чи обмежені будь-якими вищими органами. Місцеві органи мають найбільши вплив на територіях на відміну від політичних пар-1 тій та ділових кіл. Місцеві органи призначають голову адміністрації. Проведення місцевих рефере-1 ндумів є виключним заходом. Місцеві органи об'єднуються в асоціації, які вирішують проблеми негативного впливу зовнішніх факторів, надання суспільних послуг тощо.

Економ ічний федералізм властивий таким країнам, як Білорусія (найбільш яскравий представ-1ник), Вірменія, Грузія, Киргизстан та Узбекистан. Проте в цих країнах, окрім Білорусії, вже розпочато процес децентралізації. Велику роль у розвитку економічного федералізму в цих країнах відіграли національні традиції, такі як патерналізм, орієнтація на сімейні цінності, наслідуваність. У Білорусії реформи законодавства призвели до централізації влади. Хоча існують і органи місцевого самоврядування, проте їхня діяльність обмежена і жорстко контролюється центральним урядом.

Всі інші розглянуті країни складають групу, де переважає демократичний федералізм. Кожна з країн вибірки має свої особливості, які зменшують "демократичність" федералізму, але підстав для віднесення їх до кооперативного чи економічного федералізму немає. Цими країнами є Азербайджан, Естонія, Угорщина, Казахстан, Україна, Польща, Словаччина, Словенія, Литва і Латвія.

На рис. 1 (див. додатки) показано, що всі країни поділяються на 3 групи - з низькою часткою витрат місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті (до 20%), з середньою часткою витрат (від 20 до 43%) і високою часткою витрат (більше 43%). Щодо взаємозв'язку між темпами економічного зростання економік та часткою витрат місцевих урядів ми можемо зазначити такі позиції:

Існує три групи країн, кожна з яких віддає перевагу певному рівню федералізму, що виражається через рівень витрат місцевих урядів.

Група І включає 4 країни (Вірменія, Чехія, Словенія та Словаччина), в яких темпи щорічного приросту ВВП приблизно однакові (від 3,1 до 7,2). Слід вказати, що серед даних країн дві належать до демократичного типу федералізму (Словенія, Словаччина), одна - до кооперативного типу (Чехія), одна - до економічного типу (Вірменія).

Група II характеризується найбільшою варіацією темпів зростання (від -16,7 до 10,6), що може обумовлюватися такими причинами: дана група включає 11 країн, серед яких 5 - ті, які досягли значних успіхів у своєму розвитку (Литва, Латвія, Естонія, Польща, Угорщина - демократичний тип федералізму), та 6 - ті, що лише виходять з транзитивної кризи (Грузія, Азербайджан, Таджикистан, Україна, Росія, Казахстан). У другу групу входять переважно країни, ВВП на душу населення в яких досить високий, що може свідчити, що дані країни обирають демократичний федералізм (тобто середній рівень витрат місцевих органів влади).

Група III включає 4 країни (Казахстан, Киргизька Республіка, Узбекистан, Білорусія), у яких варіація темпів щорічного приросту ВВП більша, ніж у І групи, та менша, ніж у II (від 1,7 до 11,4). Серед указаних країн всі, крім Казахстану, належать до економічного типу федералізму. Такий результат можна інтерпретувати як випадковий через невелику кількість досліджуваних країн чи як тенденційний - для країн, в яких остаточне рішення залишається за центральним урядом, частка витрат місцевих урядів у загальних витратах країни досить велика (45-56%).

Таким чином, відносні частки витрат місцевих урядів не є показовими і дають досить сумнівний результат, оскільки розміри консолідованих бюджетів країн суттєво відрізняються і необхідно робити коригування на ступінь втручання уряду в економіку (наприклад, у Білорусії частка витрат місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті складає один з найбільших показників - 51,1% у середньому, хоча дану країну ми віднесли до економічного типу федералізму).

Виявити переконливу закономірність між темпами росту ВВП та часткою витрат місцевих урядів не вдалося. Отже, припущення про те, що за різних режимів можна досягти економічного зростання, зважаючи більше не на тип режиму, а на реальні дії уряду, підтверджується.

З розвитку результатів, отриманих з рис. 1 (див. додатки), нами було запропоновано більш наочне