Сходу менше лякають тісніші економічні, соціальні та культурні зв'язки з цією країною. Саме східні регіони орієнтовані на відновлення економічних зв'язків з російськими прикордонними регіонами.

Таким чином, соціокультурні передумови територіального розчленування України на початку XXI століття закладені досить давно і мають історично стійкі ознаки. Вони безумовно можуть обумовлювати відцентрові тенденції регіональних політико-економічних систем України.

Напередодні проголошення незалежності України, регіони характеризувалися значними регіональними диспропорціями у рівні економічного та промислового розвитку [4]. Шість областей на Сході являються промисловим осереддям країни. Вони забезпечували у 1989 році 48,2% обсягів виробництва і 36,3% ВВП у 1991 році. Західні, Центральні та Південні області економічно слабші, за винятком Львівської, яка була промисловим центром Західної України. Отже, інвестиційна політика Радянського Союзу породила модель, за якою капітальні вкладення в соціальну та економічну сферу різних регіонів України істотно відрізнялися [5]. Як наслідок, значною нерівномірністю характеризується й життєвий рівень: заробітна платня на Заході нижча у порівнянні з іншими регіонами, цінові дотації значніші за обсягами і, як продовження, бюджетна підтримка з Центру переважає у Західних, ніж у Південних та Східних областях.Фактори політико-економічної дезінтеграції та її основні тенденції по осі Україна-Росія

Розпад тоталітарної системи актуалізує внутрішні джерела дезінтеграції в кожній з новостворе- них країн. У той же час глобалізаційні процеси призводять до появи нових агентів - регіонів, ТНК, наддержавних об'єднань. Децентралізація та вплив нового світового порядку формують в пострадянських країнах складні тенденції політико- економічного регіонального сепаратизму. Він представляється як прагнення регіонів до затвердження пріоритет)' своїх інтересів, відокремлення їх від інтересів держави, відособлення управління економічною системою регіону від державного управління.

Сьогодні в Україні спостерігається декілька форм регіонального економічного сепаратизму, що мають наявну або приховану форми: призупинення сплати податків в державний бюджет, адміністративне регулювання норми прибутку для торгівель- них організацій, адміністративна заборона вивозу продуктів харчування за межі регіону, замикання грошових потоків всередині регіону, створення адміністративних обмежень для інвестицій нерегіонального походження тощо.

Тенденції політичного сепаратизму підтверджуються появою значної кількості регіональних та міжрегіональних партій. Аналіз результатів виборчої кампанії 1998 року показує, що розподіл електорату всіх партій, крім Партії Зелених, має явний регіональний характер [6]. Якщо домінування загальнонаціональних партій сприяє інтеграції держави, то посилення впливу регіональних партій створює передумови до дезінтеграції.

Особливе загострення проблеми політико- економічного сепаратизму мало місце на початку посткомуністичної трансформації 1992-1993 рр., коли здійснювалися спроби відродити Донецько- Криворізьку Республіку, створити на основі Автономної Республіки Крим, Одеської, Миколаївської, Херсонської областей регіональну групу з власними структурами управління, на основі Донецької та Луганської областей - регіональну автономію [7].

В цілому, питання політико-економічної дезінтеграції України пов'язані з: 1) триваючим розпадом інститутів централізованої системи; 2) прагненням регіонів уникнути невигідної для них системи міжрегіональних відносин та відносин "центр-регіон", що відтворюють нееквівалентність фінансових стосунків; 3) впливом процесів глобалізації та регіональної інтеграції.

Емпіричний аналіз проблеми дезінтеграції

Результатом лібералізації та структурної адаптації економіки стала фактична зміна геополітичної позиції України в світовій економічній системі. Якщо у 1990 році на першому місці в експорті України знаходилася продукція машинобудування, то у 1999 році - чорні метали (46%) та мінеральні добрива (8%). Отже, українська економіка пересунулася до сировинної ніші світового економічного простору. Інтегрована у минулому до економіки Радянського Союзу, економіка України стала більш відкритою і залежною від зовнішніх чинників (табл. 2).

Логічним та природним наслідком цього являється розподіл регіонів України на такі, що мають перспективи співпраці зі світовими метрополіями, і ті, що опиняються поза колом їх інтересів, створюючи зону відчуження - периферію. До перших можна віднести Західну та Східну регіональні групи, до других - Центральну та Південну. Існування в * рамках одної країни територій, орієнтованих на різні товарні монополії, включених та невключених до світового розподілу праці, створює прецедент їх тяжіння до псевдоцентрів. Як результат, формуються передумови розвитку політичного та економічного сепаратизму.

Регіональна нерівномірність в Україні, що обумовлена різним геоекономічним позиціюванням територій, поступово посилюється. Методологія

оцінки подібної тенденції грунтується на використанні коефіцієнта Тейда (ІС). Методика формування, аналізу і приклади використання коефіцієнта зустрічаються в роботах Batty 1976, Walsh and О'Kelly 1979, Hansen 1995, Terrasi 1999 [8-11]. Емпіричні дослідження, проведені на основі коефіцієнта Тейла, демонструють високу достовірність отриманих результатів.

Для збору інформації по валовій доданій вартості (ВДВ) та кількості населення в регіонах України (оцінка валової доданої вартості регіонів за 1994-1995 рр)проведена авторами на основі методичного забезпечення, яке розроблено Держкомс- татом [12]). В ході аналізу використовувалися дані Державного комітету статистики України, Інституту реформ за 1994-1999 роки). Часовий горизонт аналізу обмежувався наявною статистичною інформацією.

Отримані результати свідчать, що протягом 1994-1999 pp. в Україні спостерігалася дивергенція економічного простору (табл. 3). Найбільше зростання мало місце в 1998 році. Темп зростання загальної дивергенції склав 1,61. Якщо дійсно спостерігається більш швидке зростання між гру пової, ніж внутрігрупової регіональної нерівномірності, оцінка має відповідати наступним співвідношенням (ІС,

загальний коефіцієнт Тейла для року t, /С^ та /С„,

відповідно міжрегіональний та внутрірегіональ- ний коефіцієнти): 1) ІС,> /См(зростання регіональної нерівномірності); 2) темп зростання ІСьг> темп зростання ІСШ. До речі, співвідношення ІС,> ІС,.\ прослідковується на всьому проміжку часу (див. рисунок).

Темпи зростання відповідають висунутій гіпотезі (ІСЬг> 1СМ): зростання внутрірегіональної нерівномірності становить 1,53, міжрегіональної-1,65.

Внутрірегіональна нерівномірність характеризується високим рівнем у східній групі.