Аналіз тенденцій розвитку нерівномірності (див. рисунок) свідчить про те, що: 1) динаміка внутрірегіональної дивергенції уповільнена; 2) прискорюється міжгрупова дивергенція.

Таким чином, в економіці України спостерігаються відцентрові тенденції: Центр не може регулювати економічний розвиток регіонів у достатній мірі, і розпочинається процес формування регіональних груп з потужними псевдоцентрами, якими виступають Львів, Київ, Харків та Дніпропетровськ. Вони перетворюються на сили інтегрування ареалів ближнього економічного простору, центрів фінансових, товарних потоків. Зауважимо, що для Півдня центри тяжіння наявно не окреслені.

Одним із системних чинників подібних тенденцій є той суттєвий тиск, що відчувається регіонами України з боку "силового поля" європейського та російського полюсів. Через це в орбіту його впливу втягуються прилеглі території, закріплюючи de facto відповідні регіональні групи.

У контексті спільних лінгвоетнічних та культурно-історичних аспектів привертає увагу вплив Росії на східну групу регіонів. Внаслідок прямої підпорядкованості загальносоюзним міністерствам цей регіон сильно залежав від зв'язків з російською економікою. Статистичні дані доводять, що в умовах перехідного періоду залежність даної групи від зовнішніх факторів продовжує залишатися досить суттєвою, зокрема від поставок газу, експорту, прямих іноземних інвестицій (табл. 5).Так, східна група, яку складають лише п'ять регіонів, виробляє найбільшу частину валової доданої вартості в країні - у 1996 р. 41,44% від загальної суми, у 1999 р. - 43,22%. Особливе місце посідає залежність регіонів даного ареалу від обсягів споживання газу - питома вага даної групи в споживанні склала 50,73% в 1999 р. Східна група забезпечує найбільші надходження валюти до країни (64,2%). Таким чином, у порівнянні з іншими регіональними групами, східна група є одночасно і найбільш економічно потужною і найбільш залежною від зовнішніх факторів. Тому не дивно, що східні регіони найгучніше виступали з вимогами більшої автономії, а прояви політико-економічного сепаратизму промислово розвинутої регіональної групи обумовлюються її небажанням ділитися виробленим продуктом з біднішими групами [12].

Російський вектор впливу на територіальну цілісність

Природний газ є найбільш важливим енергетичним елементом для української економіки, його споживання становить 50% від первинного споживання енергоносіїв. Крім того, залежність від Імпортованого газу є найвищою серед всіх енергоносіїв: у 1999 році необхідно було імпортувати 62 млрд. м7 газу для забезпечення споживання, яке становило 80 млрд. м3. Тобто 77% споживання забезпечувалося імпортом [14]. Залежність від імпорту природного газу є основною причиною торгівельного дефіциту України з часів проголошення незалежності. З іншого боку, газова галузь дає економіці найбільші доходи від експорту, що являють собою надходження від транспортування російського газу до Центральної Європи.

Східна фупа регіонів спожила у 1999 р. 40 млрд. м3 газу, при тому, що імпорт з Росії склав 75% від загальної суми споживання. Стратегічно повна та одностороння залежність групи від імпорту енергії з Росії представляється загрозливою для перспектив розвитку інтегрованості держави.

Не викликає сумнівів, що значні обсяги газових боргів, створених українською стороною, та стратегічна залежність від природного ресурсу можуть призвести до їх конвертації з правом участі у масштабній приватизації спокусливих підприємств [15]. Крім того, якщо врахувати концентрацію стратегічних підприємств у східній частині України, то слід очікувати посилення інтересу Росії до українського Сходу. Російський капітал вже розпочав проникнення на стратегічні українські підприємства і став повноправним суб'єктом відносин власності. Прикладами є входження російського капіталу на Надвірнянський нафтопереробний завод, купівля Лисичанського нафтопереробного заводу тощо.

З огляду на вищесказане можна зробити висновок, що рух іноземного капіталу в східну регіональну групу відбувається здебільшого з боку Росії. За даними Держкомстату, прямі російські інвестиції в східній фупі регіонів склали 18% від загального обсягу. Участь російських інвесторів проявилася в таких галузях, як хімічна промисловість, машинобудування, металообробка, внутрішня торгівля. В той же час у східній регіональній групі 38% спільних підприємств створено за участю російської сторони, можна казати про пріоритетність даної фупи регіонів для російських інвесторів.

Відтак, існує небезпека перетворення держави на країну з неоколоніальним статусом, яка повно залежитиме від нового російського капіталу, що приводить до дезінтефації політико-економічного простору України. Наступним кроком Росії вже може стати розширення впливу на іншу частину території і прийняття територіальною інтефацією нових форм під впливом інтересів російських кланово-фінансових фуп.

Ситуація, що склалася у Східному регіоні у сфері споживання газу, приватизації, залучення іноземного капіталу, потребує, на нашу думку, пильної уваги та осмислення. Оскільки російські транснаціональні компанії, в основу яких зазвичай закладено кримінальний капітал, стають власниками підприємств Сходу України, то цілком імовірно, що вони матимуть можливість за українські ж фо- ші впливати на українську політику на Сході. Високі прибутки нових хазяїв підприємств дають змогу "фінансувати" деяких українських аналітиків, політичних та фомадських діячів, ЗМІ і за їх допомогою розвивати на українському Сході потужну неоколоніальну модель.

Таким чином, сьогодні посилюється вплив російського фактора на політику та економіку Сходу України. Це призводить до територіальної дезінтефації та утворення неоколоніальної регіональної фупи. Одним із сценаріїв подальшого політико- економічного розвитку може стати втягнення України до Союзу Росії та Білорусі, Євразійського Економічного Співтовариства, Договору про колективну безпеку і до перетворення України у "буферну зону".

Висновки

В роботі доводиться, що: 1)