оцінюють за допомогою детермінізованих співвідношень, наприклад, вартості аналогічного підприємства до його валової виручки або прибутку. Далі цей же коефіцієнт застосовується вже до валової виручки або прибутку компанії, що має бути продана і таким чином визначається її ринкова вартість. Але даний підхід зовсім нівелює окремі особливості розвитку цієї компанії, наявність таких факторів, як нематеріальні активи, цінний інтелектуальний капітал, ділові зв'язки тощо.
За методом ринкової вартості цінних паперів (акцій), вартість компанії сукупно визначається як добуток найвищої пропозиції за ціною (bid) її акції на певну дату на кількість акцій. Метод може вважатися одним з найбільш справедливих, однак є фактори, які обмежують його використання. Він застосовується лише для акціонерних товариств, акції яких обертаються на фондовому ринку, він не враховує можливість фондових спекуляцій, які штучно завищують або занижують курс акцій.
Незважаючи на недоліки, наведені методи доволі легко дозволяють оцінити капіталізацію національної економіки в частині підприємств, що мають матеріальні і нематеріальні активи та/або займаються господарською діяльністю з отриманням доходу.
Основною проблемою, що виникає при визначенні вартості фізичного та природного капіталів - це вибір з-поміж багатьох альтернатив найкращого (найдохіднішого) способу використання капіталу. Щодо деяких видів капіталу ці оцінки можуть бути зроблені достатньо легко. Наприклад, для природного - найкращий та найприбутковіший варіант застосування нафти, залізних руд або інших корисних копалин вже давно визначені ринком, тож достатньо лише провести розвідку погашених запасів корисних копалин та здійснити необхідні розрахунки очікуваних доходів від їх виробництва та переробки, виходячи з ринкового попиту та деяких інших чинників ринкової кон'юнктури. Так само і фізичний капітал, а до нього належать машини, обладнання, будівлі, може бути оцінений за своєю ринковою вартістю шляхом дисконтування майбутніх доходів, які він може принести в разі найкращої альтернативи його використання.
Що ж стосується загальної оцінки капіталізації національної економіки та її розвитку, питання методології та методики є суперечливими і недостатньо розробленими, оскільки різні види капіталу не піддаються оцінці за однією методикою.
По-перше, однією з проблем виступає виділення окремих видів капіталу в економіці. Серед них виділяються і фізичний, і природний, і людський, і соціальний, і інтелектуальний, і культурний, і клієнтський тощо. Найбільш обґрунтованою класифікацією виступає поділ капіталу на форми П. Бурдьє. Він пропонує класифікувати капітал за областю функціонування, виділяючи три основних форми: економічний (включає і фізичний, і природний), соціальний (є частиною людського капіталу, який, у свою чергу, є частиною інтелектуального капіталу) та культурний. До цих форм з більшою або меншою визначеністю можуть бути зведені інші. Так, освітній капітал з точки зору статусу, який він передбачає, конвертується в соціальний, а в полі культури нав'язує індивіду певні системи уявлень [1].
Людський капітал - це ті властивості, знання, навички і здібності людини, які використовуються для збільшення соціального та економічного розвитку суспільства. Соціальний капітал - це ті сили, які збільшують економічний і соціальний розвиток суспільства шляхом створення і підтримання соціальних зв' язків і моделей соціальних організацій [3, с. 14].
У свою чергу, людський, соціальний, освітній та культурний капітал може бути зведений до інтелектуального капіталу. Однак він, у свою чергу, конвертується в майбутньому в капітал економічний. Тож при оцінці капіталізації цієї сфери розвитку суспільства слід враховувати цей чинник.
По-друге, за наведеними вище методами можна розрахувати лише вартість економічного капіталу. Але оцінка інтелектуального капіталу або окремо людського, соціального чи культурного, має здійснюватися специфічними методами, які в подальшому дозволять не тільки зробити ці показники порівняними серед різних країн, а й конвертувати їх у вартісні значення.
За даними Світового банку та Програми розвитку ООН (ПРООН), сьогодні на планеті фізичний капітал, або накопичені матеріальні блага складають лише 16 % загального багатства, природні багатства - 20 %, людський же капітал або накопичені вкладення в людину - 64 %. У багатьох країнах частка останнього досягає 80 % [4, с. 16]. Тож оцінці людського капіталу має приділятися основна увага при визначенні капіталізації національної економіки.
При розробці показників, які б характеризували капіталізацію інтелекту країни, є доцільним використання того ж принципу, що й для оцінки об'єктів власності, а саме - перетворення майбутніх вигод, що дає той чи інший вид капіталу (природний, фізичний, людський, інтелектуальний тощо), у поточну вартість шляхом дисконтування майбутніх вигод за обґрунтованою ставкою дисконту або за ставкою, що відображає дохід інвестора, зміну вартості об'єкта інвестування та рентабельність виробництва [10, с. 331].
Структура інтелектуального капіталу, за дослідженнями [9, с. 99], включає людський капітал, організаційний та клієнтський капітал.
Способи оцінки вартості інтелектуального капіталу зазвичай зводяться до такого:
різниця між акціонерною вартістю компанії та вартістю її нематеріальних активів [7, с. 78];
різниця між ринковою вартістю акціонерної компанії та вартістю її матеріальних і нематеріальних активів, відображених у балансі [5];
теперішня вартість доходів, що отримуються працівниками після їх навчання, або тривалість навчання [6];
співвідношення Тобіна, що передбачає відношення ринкової вартості компанії та вартості заміни її матеріальних активів (будівель, обладнання тощо) [9, с. 102].
Як видно, всі підходи передбачають здебільшого порівняння ринкової вартості компанії, яка вже володіє інтелектуальними ресурсами із певними вартісними показниками, однак результат не завжди приймає вартісні обрахунки, як у випадку з тривалістю навчання або співвідношенням Тобіна. Крім того, вони передбачають оцінку лише того інтелектуального капіталу,