Постає необхідність з'ясувати та дослідити причини сучасного посилення амплітуди коливання економічної системи. Актуальність даної теми висока, і це не дивно, адже, нерівномірний розподіл доходів у суспільстві робить певні прошарки цього суспільства не здатними витримати занадто глибокого падіння економічної системи.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти цієї проблеми вже актуалізуються у працях видатних економістів сучасності: Пола Кругмана, Мартіна Шиндлера, Нуріеля Рубіні, Джозефа Стігліца, Майкла Хатчісона, Олівьєра Бланкхарда та багатьох інших. Пол Кругман вдало зазначив, що ми живемо у час парадоксів (парадокс заощадливості, парадокс ділеверіджингу, дефляційний парадокс), які одночасно реалізуються та загострюють, і без того складний, стан фінансових ринків. В тому, що теперішня фінансова криза є найгострішою з-поміж усіх попередніх, не має сумніву. Її багатогранність та поєднання в собі багатьох рис попередніх фінансових криз викликає науковий інтерес не тільки в університетських вчених, але й у економістів, що працюють у наукових підрозділах МВФ та Світового банку. Велику увагу факторам, що посилюють кризу світової фінансової системи, приділили у своїх працях такі відомі політичні діячі, як Бен Бернанкі та Девід Груен.

Проте час, із існуючою доктриною вільного руху капіталу, що йде на користь глобалізації та інтеграції ринків, впливав, певною мірою, на економічну думку. Світова організація торгівлі та інші наднаціональні органи не могли дозволити проявів протекціонізму, остерігаючись ланцюгової реакції та зменшення об'ємів торгівлі. Через що проблеми динаміки торговельних балансів провідних країн світу із торговельними балансами країн, що розвиваються, залишились не розглянутими. Так само і проблема перевиробництва, яка сприяла вільному руху капіталу і загостренню вищенаведеної проблеми.

Мета даної статі - розкрити фактори, а точніше - дисбаланси, що посилюють волатильність економічного циклу, а також з'ясувати та формалізувати механізм дії цих дисбалансів.

Виклад основного матеріалу. Функціонування сучасної світової економіки супроводжується посиленням волатильності ринків у короткостроковому періоді, що, в свою чергу, сприяє зростанню волатильності ділових циклів у довгостроковій перспективі. Дана тенденція свідчить про наявність певних причин, що зумовлюють зростання величини відхилення економіки від свого основного тренду. Далі будуть розкриті три основні дисбаланси капіталістичної системи.

1. Ірраціональна поведінка суб'єктів капіталістичної системи призводить до заміни реальних вартостей товарів іншими штучними вартостями, і це відбувається на багатьох ринках. Та нас, перш за все, цікавить кредитний ринок, де під впливом ірраціональної поведінки сформувався дисбаланс вартості боргу - довгостроковий борг коштує менше короткострокового , що, в свою чергу, спотворює оцінку ризиків.

Почнемо з найпростішого прикладу ірраціональної поведінки - споживчий кредит фізичних осіб. В Україні вартість споживчого кредитування в національній валюті у 2009 році складала в середньому 20 % річних. При цьому за 2009 рік в Україні було видано споживчих кредитів на суму 137 113 млн гривень (за грошово-кредитною статистикою Національного банку України). Уявіть собі людину із низьким рівнем доходу і старою моделлю стільникового телефону, але (під впливом моди) - з великим бажанням мати більш нову модель. Вона отримує кредит на суму 1000 грн. строком на рік із сплатою тіла кредиту та відсотків одним платежем у кінці строку (для спрощення). Через рік вона сплатить 1200 грн за модель телефону, яка вже на той час буде коштувати 700 грн через випуск на ринок наступних двох моделей. Отже, «вартість терпіння» коштує 500 грн., це без додавання 15 % по депозитах (мінімальна річна ставка у 2009 році). Чи можна при даній кон'юнктурі ринку назвати таку поведінку раціональною? Крім того, уявіть собі, що більше половини споживчого кредиту в Україні було отримано у іноземній валюті (переважно долар США) фізичними особами, чиї доходи деноміновані у гривні.

Перейдемо до іншого прикладу, а також до прошарку суспільства, від рішень якого залежить певною мірою волатильність ринків. Чи можна назвати раціональною поведінку топ-менеджерів фінансових компаній та банків США потягом 2003-2007 років? Їх модель поведінки можна коротко описати наступними словами: чим більше потоків капіталу пройде через нашу структуру, тим більше комісій ми отримаємо, а напрям цих потоків та вірогідність їх повернення - вважалося другорядним питанням. Отже, жага отримати миттєві прибутки, нехтуючи ризиками, стала основною рисою поведінки тих людей, що керували фінансовими компаніями напередодні 2008 року. Тому, як один із факторів, що спричинили колапс кредитного ринку, Девід Груен називає глобальне зростання ризикових торговельних позицій та зростання левериджу банків через бажання отримувати короткострокові віддачі на вкладені інвестиції. [3]. Навряд чи можна назвати раціональною поведінку керівників фінансових структур, які не приділяють достатньої уваги прогнозам довгострокової кон'юнктури ринку та оцінці ризиків.

Політична економія висунула досить обґрунтований та незаперечний постулат, що кожний суб'єкт економіки прагне до максимізації прибутку («homo economicus»). Проте слід враховувати, що за останні три десятиріччя змінилась психологія людей та відбулось зміщення