2. Припустімо, що весь вироблений продукт має ціну Р, яка складається з собівартості С та, закладеної виробником, норми прибутку F. Для того, щоб здійснювалось не скорочене відтворення виробництва, потрібно, щоб увесь продукт був спожитим, тобто купленим. Спрощено, С - це сукупність усіх винагород за найману працю, а F - це винагорода власнику за прийняття на себе ризику та уміння організувати процес виробництва. Тоді щоб відбувався нормальний процес економічного відтворення необхідно купити товару на суму: С + F. Для того, щоб це втілити у свій час в реальність, треба було вирішити дуже важливе питання: як власникам активів уникнути купівлі товару на суму F (бо їм не потрібен товар у такій кількості), при цьому продавши увесь вироблений продукт. Це питання було вирішене за допомогою кредиту і сума F на певних умовах (строковості та платності) надійшла до найманих робітників. Проте слід розуміти, що при постійному повторенні процесу відтворення виробництва наступає момент, коли реструктуризація боргу стає неможливою, а повернення суми старої заборгованості скорочує купівельну спроможність класу найманих робітників. Внаслідок цього формуються залишки товару на наступний період, які автоматично дають сигнал для запуску механізму скорочення виробництва.

Також треба уявляти основні риси ринкової економіки, конкуренцію та вільний ринок, який в свою чергу є проявом підтримання тієї ж конкуренції. Конкуренція - це боротьба між супротивниками за право бути першим. Бути першим у ринковій економіці означає мати найбільший прибуток, що за умов чистої конкуренції досягається збільшенням об'єму виручки, що у свою чергу досягається розширенням виробництва. Отже, нормальне функціонування ринкової економіки є, за своєю природою, рухом у напрямку постійного збільшення виробництва. При цьому платоспроможний попит намагається наздогнати пропозицію, не рідко за рахунок методів стимулювання попиту. Ця «погоня» відбувається доти, доки дисбаланс між попитом та пропозицією не стане настільки очевидним, що власники активів будуть змушені скоротити виробництво. Тоді система буде деякий час рухатись у протилежний бік, вимушена фаза скорочення, після якої знов повернеться до висхідної динаміки.

Для нас розуміння цього дисбалансу важливе з тієї причини, що він має певний вплив на мультиплікатор інвестицій. Ефект мультиплікатора був введений Каном у 1931 році для характеристики державних витрат на суспільні роботи, що призводять до зростання рівня зайнятості. Але повною мірою ця концепція була використана в теорії Кейнса [4].

ц - це мультиплікатор автономного споживання (він також є і мультиплікатором державних витрат, і мультиплікатором інвестицій). За теорією лорда Кейнса, мультиплікатор діє однаково у двох напрямках, тобто підсилює на однакову величину ц як зростання ВВП при збільшенні інвестицій, споживання або державних закупівель, так і його скорочення при зменшені складових валового внутрішнього продукту.

Ми вважаємо, що сила дії мультиплікатора однакова у двох напрямках лише при відсутності розриву між сукупною пропозицією та сукупним попитом. За наявності такого розриву (Л8 > ЛО, іманентний дисбаланс нормального функціонування ринкової економіки) мультиплікатор діє слабкіше у напрямку збільшення сукупного доходу, та з більшою силою зменшує сукупний дохід при скорочені інвестицій (або споживання чи державних витрат). Це дає нам розуміння того, що за наявності такого дисбалансу процес зменшення однієї із складових ВВП прискорює скорочення розриву між сукупним попитом та сукупною пропозицією, шляхом зменшення останньої. Тому через різну силу дії мультиплікатора інвестицій (в залежності від напрямку руху економічної системи) можна говорити про перевищення негативного ефекту від відтоку капіталу над позитивним ефектом від його попереднього притоку.

3. Третій дисбаланс є одним з найвагоміших факторів, що загострили сучасну рецесію. Цей дисбаланс посилюється разом із зростанням об'ємів світової торгівлі та процесів глобалізації. Він проявляється у зростанні позитивного сальдо торговельного балансу Китаю та негативного сальдо торговельного балансу США. Внаслідок цього надлишкові грошові кошти, які не можуть бути реалізованими на слаборозвиненому та ризикованому ринку капіталів Китаю перетікають до економіки США. Даний дисбаланс сприяє не тільки «надуванню бульбашок» на певних ринках великої американської економіки, але й в свою чергу утворює нові витки посилення цього дисбалансу. У роботі одного із сучасних економістів, Ворвіка МакКіббіна, тема зростаючого сальдо торговельного балансу Китаю за рахунок зростаючого негативного сальдо торговельного балансу США досить добре обґрунтовується і підтверджується статистичними даними [5].

Ми ж розглянемо дану проблему з точки зору простої рівності, за якої економічна система досягає стану рівноваги (у теоретичній моделі Кейнсіанців): 8 = I.

Для китайської економіки дане рівняння має вигляд:

8 = Казначейські цінні папери ФРС.

Дана теоретична рівновага досягається в межах китайської економіки, і, не розгортаючи далі праву частину рівняння, ми не можемо побачити третього дисбалансу світової економіки. Якщо ж розглядати ці дві економіки, як єдине ціле у рамках світової економічної системи, то всім відому формулу «кейнсіанського хресту» можна записати у наступному вигляді:

Заощадження (Китаю) = Споживання + Інвестиції (США).

Тобто права частина первинного рівняння розкладена на дві складові, перша з яких має більшу вагу ніж друга. Така ситуація не тільки підсилює проаналізований у цій статті другий дисбаланс