Але, крім локального законодавства ще існують міжнародні нормативно-правові акти. У 1993 році на Генеральній Асамблеї ООН було прийнято Правило № 7, яке регулює зайнятість інвалідів. Воно регламентує наступне [22]:

«Державам слід визнати принцип, відповідно до якого інваліди повинні дістати можливість здійснювати свої права людини, особливо в області зайнятості. Як у сільській місцевості, так і в міських районах вони повинні мати рівні можливості для заняття продуктивною і приносячою дохід трудовою діяльністю на ринку праці.

Закони і правила в області зайнятості не повинні бути дискримінаційними відносно інвалідів і не повинні створювати перешкод для їх працевлаштування.

«Державам слід активно підтримувати включення інвалідів у вільний ринок праці. Така активна підтримка може здійснюватися за допомогою різних заходів, включаючи професійну підготовку, встановлення стимульованих квот, резервоване або цільове працевлаштування, надання позик або субсидій дрібним підприємствам, укладення спеціальних контрактів і надання переважних прав на виробництво, податкові пільги, гарантії дотримання контрактів або надання інших видів технічної або фінансової допомоги підприємствам, що наймають робочі-інваліди. Державам слід спонукати наймачів здійснювати розумні заходи для створення інвалідам відповідних умов».

Також відповідно до норм Правила № 7 програми дій держав повинні включати:

а) заходи по проектуванню і пристосуванню робочих місць і робочих приміщень так, щоб вони були доступні для осіб з різними формами інвалідності;

б) заходи підтримки у використанні нових технологій і в розробці і виробництві допоміжних пристроїв, пристосувань і устаткування і міри по полегшенню доступу інвалідів до таких засобів і устаткування, з тим щоб вони могли отримати і зберігати за собою робоче місце;

в) забезпечення належного навчання і працевлаштування, а також постійної підтримки, наприклад, індивідуальної допомоги і послуг перекладачів.

Державам слід організовувати і підтримувати кампанії по розширенню обізнаності громадськості, покликані сприяти подоланню негативного відношення і забобонів до робочих інвалідів.

Держави, як наймачі, повинні створювати сприятливі умови для працевлаштування інвалідів в державному секторі.

Вони повинні співпрацювати в реалізації рівноправної політики в сфері найму і просування після служби, поліпшення умов праці, рівня заробітної плати, у вживанні заходів з поліпшення трудового оточення з метою недопущення травм і пошкоджень, що ведуть до втрати працездатності, і заходів по реабілітації працівників, що отримали травму на виробництві.

У всіх випадках слід переслідувати мету працевлаштування інвалідів в умовах вільного ринку праці. Як варіант, працевлаштування інвалідів, які не можуть влаштуватися на роботу в умовах вільного ринку, можуть бути створені невеликі господарські одиниці, що надають гарантоване або забезпечене відповідними засобами працевлаштування. Важливо, щоб якість таких програм оцінювалася з погляду їх доцільності і достатності для забезпечення можливостей по працевлаштуванню інвалідів на ринку праці.

Слід приймати заходи для залучення інвалідів до розробки програм підготовки кадрів і програм зайнятості в приватному і неофіційному секторах.

Державам, організаціям працівників і наймачам слід співпрацювати з організаціями інвалідів у всіх зусиллях, направлених на створення можливостей для підготовки кадрів і в області зайнятості, включаючи встановлення гнучкого робочого графіка, неповного робочого дня, розділення посад, самостійну зайнятість інвалідів і відповідний догляд за ними.

Це правило є обов'язковим для виконання усіма Державами, що є членами ООН. Тому Українські служби зайнятості, як Державна так і комерційні, повинні дотримуватися правових норм вищезазначеної Резолюції.

Іншим Міжнародним нормативно-правовим актом, що регулює норми зайнятості інвалідів, є Конвенція про права інвалідів від 13 грудня 2006 року [2], 27 стаття якої регламентує наступне: «Держави-учасники визнають право інвалідів на працю нарівні з іншими, воно включає право на діставання можливості заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав або на яку він вільно погодився, в умовах, коли ринок праці і виробниче середовище є відкритими, винятковими і доступними для інвалідів. Також вони забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ухвалення в законодавчому порядку, належних заходів, орієнтованих на наступне:

а) заборона дискримінації за ознакою інвалідності відносно всіх питань, що стосуються всіх форм зайнятості, включаючи умови прийому на роботу, найму і зайнятості, збереження роботи, просування по службі і безпечних і здорових умов праці;

б) захист прав інвалідів нарівні з іншими на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи рівні можливості і рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні і здорові умови праці, включаючи захист від домагань, і задоволення скарг;

в) забезпечення того, щоб інваліди могли здійснювати свої трудові і профспілкові права нарівні з іншими;

г) надання інвалідам можливості ефективного доступу до загальних програм технічної і професійної орієнтації, служб працевлаштування і професійного і безперервного навчання;

д) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування інвалідів і їх просування по службі, а також надання допомоги в пошуку, отриманні, збереженні і відновленні роботи;

е) розширення можливостей для індивідуальної трудової діяльності, підприємництва, розвитку кооперативів і організації власної справи;

є) наймання інвалідів у державному секторі;

ж) стимулювання найму інвалідів в приватному секторі за допомогою