Р.Солоу використав у моделі функцію Кобба - Дугласа, що передбачає взаємозамінність праці та капіталу і яка трактувалась як наслідок не тільки технологічних аспектів, але й передумов доскональної конкуренції на ринках ресурсів. Іншими характеристиками виробничої функції у моделі Солоу є спадна продуктивність капіталу, постійна віддача від масштабу, постійна норма амортизації та відсутність інвестиційних лагів [23].

Завдяки взаємозамінності факторів виробництва можна коригувати гарантований темп зростання в залежності від природного темпу. Таким чином, проблема незбалансованості зростання автоматично знімалася. Рівноважний темп зростання визначався із рівності обсягу заощаджень на душу населення та темпу проїдання капіталу на

душу населення.

Недоліком моделі Солоу є екзогенний характер економічного зростання, який передбачав незалежність його головних детермінантів - темпу зростання населення, технічного прогресу та норми заощадження.

У моделях Рамсея, Кесса та Купманса норма заощадження розглядається як ендогенна величина, як результат взаємодії домогосподарств та фірм, які діють на ринках досконалої конкуренції в умовах бюджетних обмежень [21, 8, 17]. Ці моделі визначають позитивну кореляцію між заощадженнями та кінцевим продуктом, тобто збільшення заощаджень викликає збільшення обсягу випуску продукції через нагромадження капіталу. Проте в цих моделях норма заощаджень, на відміну від неокласичної моделі Солоу, є ендогенною функцією, що означає їх більшу реалістичність для опису економічних процесів.

До представників неокласичних моделей ендогенного зростання слід віднести Ромера та Френкеля. Запропонована ними модель є спробою представити економічне зростання як наслідок технологічного прогресу, який, в свою чергу, є функцією від нагромадження фізичного капіталу, а отже, і від заощадження [22, 13]. Тож ощадна поведінка домогосподарств безпосередньо визначає траєкторію зростання економіки. Проте в моделі Ромера зазначається, що вплив заощаджень на економічне зростання не має тривалого ефекту. Зміни у нормі заощаджень або інвестицій впливають на темпи зростання лише в короткостроковому періоді, поки не встановиться новий рівноважний стан, за якого темпи зростання повернуться до попереднього значення.

Представлену модель Френкеля - Ромера відносять до АК-моделей ендогенного зростання, за якими виробнича функція залежить від рівня технічного прогресу та капіталу. Темпи економічного зростання залежать від усіх факторів, що впливають на рівень нагромадження капіталу. Збільшення норми та обсягів заощаджень підвищує обсяг накопиченого капіталу, що, у свою чергу, впливає на темпи економічного зростання.

Останні дослідження Агіона та Ховітта також головну роль серед факторів зростання відводять інноваціям, ігноруючи прямий вплив нагромаджень на економічне зростання [1, 15]. Нагромадження капіталу розглядається як забезпечення інноваційних процесів.

В основі моделі Т.Пеллі (представника посткейнсіанської традиції ендогенного зростання) лежить гіпотеза про те, що нагромадження капіталу визначається не тільки заощадженнями, а й інвестиційними витратами. При цьому механізми ендогенного зростання та інвестиційні витрати тісно пов'язані: інвестиції забезпечують технічні інновації у виробничому процесі та визначають рівень, при якому заощадження реалізуються у формі нагромадження капіталу. Темп технічного прогресу, за Пеллі, визначається як функція від рівня капіталоозброєності та інвестиційних потоків [20]. Рівень капіталоозброєності залежить від інвестицій, норми амортизації, темпів зростання населення та темпів технічного прогресу. Зростання сукупного попиту збільшує інвестиції, що викликає нагромадження капіталу та підвищує темпи технічного прогресу. У результаті збільшується темп економічного зростання, а це, у свою чергу, викликає прискорення темпів зростання сукупного попиту.

На нашу думку, подальший розвиток моделювання економічного зростання має відбутися, в першу чергу, шляхом модифікації тих аспектів класичних теорій економічного зростання, що пов'язані з впливом поведінки економічних агентів на детермінанти економічного зростання, у першу чергу - на норми заощадження.

Жодна з розглянутих теорій не заперечує позитивної кореляції між інвестиціями та економічним зростанням.

Сучасні моделі лише доповнюють ці моделі твердженням про наявність непрямого впливу інвестицій на економічне зростання через технічний прогрес. Але розглядаючи економіку в короткостроковому періоді, слід зазначити, що технічний прогрес не є настільки еластичним до зміни рівня інвестицій, щоб забезпечувати короткострокове економічне зростання. Тому такі "модифіковані" моделі зростання не заперечують факту залежності економічного зростання від інвестицій.

Деякі моделі зростання стверджують, що зростання продуктивності викликає одночасне збільшення як норм інвестицій, так і зростання. Барро детально розглянув такий механізм, а Капеллі та Іслам емпірично довели щільність такого зв'язку [16].

Наявність зворотного зв'язку між зростанням та інвестиціями також може мати місце: високі темпи зростання призводять до підвищення обсягів інвестицій через підвищення норм заощадження. Бломстром пояснює цей зв'язок таким чином: підвищення темпів зростання позитивно впливає на очікування фірм щодо майбутнього стану економіки та доходності інвестицій, отже, і на обсяг поточних інвестицій.

Останні дослідження Левіна та Ренельта виявили, що країни з вищим рівнем заощаджень чи інвестицій мають більші темпи економічного зростання [18]. Отримані результати корелюють із традиційною моделлю зростання Солоу, в якій вищий рівень заощаджень викликає підвищення рівня доходу на душу населення, та "новими моделями зростання" Ромера та інших науковців.

Вплив зростання на заощадження, доведений Модільяні, нещодавно емпірично був підтверджений Баумолем, Блекменом та Вульфом, Дітоном та Паксоном і Босвортом [3].

Босворт, досліджуючи детермінанти заощаджень,