Холл та Джонс підтримують ту ідею, що різниця в рівнях та темпах економічного зростання в різних країнах пояснюється, скоріше, комбінацією факторів, які його зумовлюють, ніж різницею в рівні нагромаджень капіталу. Кленов та Родрігес доводять, що різниця в розвитку країн пояснюється різними темпами зростання продуктивності праці.

Керролл та Вейл за допомогою тесту Грейнджера на причинно-наслідковість та використовуючи дані 38 країн, показали, що збільшення темпів зростання спричиняє значне збільшення рівня та норм заощаджень [7]. Декл дійшов подібного висновку, використовуючи дані групи країн, що швидко розвиваються. Аттаназіо також підтвердив гіпотезу Керролла - Вейла, використовуючи більш широкий набір даних та дещо відмінну методологію.

Емпіричні дослідження Барро, Де Лонга та Саммерса, Едвардса та інших довели гіпотезу про те, що дослідження нагромадження капіталу (а відтак і заощадження) є ключовим для розуміння різниці в темпах та рівні економічного зростання між країнами. Більше того, Янг показав, що саме завдяки накопиченню капіталу, а не технологічному прогресу, відбулося швидке зростання східно-азійських "тигрів" - Кореї, Гонконгу, Сингапура та Тайваню.

У зазначених концепціях дискусія точиться навколо факторів інвестицій: визначаються інвестиції пропозицією (заощадженнями) капіталу чи попитом (рівнем інвестиційних витрат).

Полеміка навколо зазначених проблем набула нового поштовху в 80-х роках ХХ століття, коли Фельдштейн та Хоріока вперше емпірично підтвердили наявність щільного зв'язку між заощадженнями та інвестиціями в умовах відкритої економіки [12]. До цього ряд науковців звернули увагу на присутність у класичних моделях економічного зростання (зокрема Солоу) нереалістичних обмежень, які стосувалися передусім розгляду виробничої функції в умовах закритої економіки. Гіпотеза будувалася на тому, що у відкритій економіці збільшення заощаджень не є обов' язковою умовою для збільшення інвестицій. Адже заощадження, мобілізовані в одній країні, при достатньо високому ступені мобільності міжнародного капіталу можуть бути інвестовані в іншій країні. Відсутність кореляції між заощадженнями та інвестиціями може призвести до того, що збільшення заощаджень ніяк не відіб'ється на інвестиціях, і відповідно на рівні економічного зростання.

Фельдштейн та Хоріока намагались емпірично довести, що національні заощадження щільно пов'язані із сукупними інвестиціями як наслідок невисокої мобільності іноземного капіталу. Це вказує на те, що в середньому та протягом тривалого періоду рівень нагромадження капіталу змінюється переважно під впливом національних заощаджень (Френкель, Фельдштейн та Бочетта, Монтіель) [13].

Дослідження Бекстера, Кручіні та Тейлора пояснюють наявність додатної кореляції між заощадженнями та інвестиціями навіть за умов високої мобільності іноземних інвесторів.

Розглянемо, наскільки можливим є витіснення національних заощаджень іноземним капіталом. В умовах закритої економіки ставка відсотка по заощадженнях є вищою від ставки відсотка по капіталу, що залучається на міжнародних фінансових ринках. В умовах відкритої економіки ця ставка буде знижуватись та зрівняється зі ставкою на світовому ринку, зваженою на ризик країни. Але наскільки зміна (зменшення) ставки по національних заощадженнях вплине на обсяги заощаджень, показують такі міркування. При зменшенні ставки по заощадженнях проявляється дія двох ефектів: доходу та заміщення. Ефект заміщення полягає у витісненні більшої частки заощаджень домогосподарств на користь споживання, оскільки зменшення ставки відсотка робить поточне споживання дешевшим, ніж майбутнє. Ефект доходу полягає в зростанні рівня невизначеності домогосподарств у майбутньому (зменшення ставки процента по заощадженнях означає зменшення тієї складової доходу, яка формується за рахунок платежів по відсотках), що відбивається на зростанні рівня заощадження. Який із цих двох ефектів переважає - доходу чи заміщення, - можливо перевірити лише емпірично. Клаус та Скобі припускають, що чутливість ставки відсотка по національних заощадженнях до рівня іноземних інвестицій є невисокою, що означає, що на національні заощадження мало впливають іноземні інвестиції.

Таким чином, доступ до міжнародних ринків капіталу дозволяє національній економіці споживати більше в майбутньому, не зменшуючи при цьому поточний рівень споживання. Разом з тим збільшення рівня національних заощаджень підвищує рівень національного доходу в майбутньому: зменшуються платежі по відсотках, що сплачуються іноземним інвесторам за користування капіталом.

Проведений аналіз сучасних концепцій економічного зростання надає можливість сформулювати особливості моделі економічного зростання та визначити подальші напрямки дослідження.

В основі більшості моделей зростання ключовими факторами виступають технічний прогрес, нагромадження капіталу та зростання трудових ресурсів. У той же час навколо цих факторів точаться найбільші дискусії серед науковців щодо таких питань: 1) оптимального співвідношення факторів; 2) достатності обсягу первинного нагромадження капіталу для стимулювання зростання; 3) ступеня взаємозамінності факторів; 4) взаємозалежності цих факторів економічного зростання; 5) залежності (незалежності) факторів зростання від інших чинників; 6) необхідності державного втручання для стимулювання економічного зростання тощо.

Серед зазначених факторів економічного зростання найбільш керованим і визначальним у короткостроковому періоді в умовах закритої економіки, на нашу думку, є нагромадження капіталу. Автономність економіки означає неможливість зовнішніх запозичень ресурсів у вигляді міграції робочої сили або трансферту технічного прогресу (нематеріальних активів, технологій тощо). Звичайно, закрита модель також означає неможливість зовнішніх запозичень матеріальних та фінансових ресурсів, але, на нашу думку, саме нагромадження капіталу є найбільш еластичним фактором до часу й таким, що має найбільший вплив на економічне зростання в короткостроковому періоді та на рівень технічного прогресу й зростання трудових ресурсів.

Гіпотеза щодо вирішального впливу нагромадження капіталу на економічне зростання справедлива й для умов відкритої економіки. Мобільність капіталу завдяки своїм природним властивостям