Таким чином, вихідною точкою будь-якої моделі економічного зростання є нагромадження капіталу, яке залежить, у свою чергу, від низки чинників та визначає як інші фактори моделі (зокрема технічний прогрес), так і залежну змінну (економічне зростання).

Автори перших теорій економічного зростання (кейнсіанських та неокласичних) визначали капітал як незалежну (екзогенну) змінну, обсяг якої не залежить від поведінки економічних агентів. Усі ці моделі побудовані на надто спрощених та нереалістичних передумовах поведінки фірм та домогосподарств у сфері прийняття рішень, що стосуються зміни запасів та потоків фізичного й людського капіталу, а також запасів технічних знань. Слабкість зазначених моделей полягає в припущенні, що поведінка агентів є виключно раціональною, не враховує існуючих звичок, демографічних характеристик домогосподарств, очікувань щодо рівня майбутнього та спогадів про рівень минулого доходу, обсягу нагромаджених активів, асиметричності інформації тощо.

Не заперечуючи можливості залежності обсягу інвестицій як від пропозиції капіталу (заощадження), так і від попиту (рівня інвестиційних витрат), необхідно зазначити, що в умовах відсутності зростання (економічної кризи) залежність інвестицій від попиту призведе до прискорення та поглиблення кризи, оскільки очевидним є зменшення сукупного попиту в умовах зменшення доходу економічних агентів. З іншого боку, зростання сукупного попиту після тривалої кризи не матиме підтримки з боку пропозиції капіталу (заощаджень) через наявність таких факторів, що будуть стримувати збільшення норм заощадження: невисокий рівень поточних доходів економічних агентів, негативний досвід щодо минулих низьких доходів під час кризи, невисокий рівень нагромаджених активів домогосподарств та фірм тощо. Збільшення зовнішніх запозичень для підтримки зростання внутрішнього попиту також є проблематичним через наявність достатньо високих для іноземних інвесторів ризиків щодо капіталовкладень. Тому в даних умовах найбільш актуальним для активізації економічного зростання є збільшення інвестицій з боку пропозиції капіталу.

При незначному обсягу нагромадження капіталу в економіці заощадження є тим резервом, який здатний призвести до економічного зростання. В першій фазі таке зростання може мати екстенсивний характер, але в процесі подальшого нагромадження капіталу включаться й інші фактори - зокрема технічний прогрес, - які призведуть до інтенсивного зростання економіки. Фактично відсутність значних рівнів нагромадження капіталу в країнах, що розвиваються, є перевагою для прискорення темпів економічного зростання. Ця думка підтверджується дослідженнями про наявність певного сталого (рівноважного) рівня норм заощадження, до якого прагнуть економічні агенти в довгостроковому періоді. Відтак якщо країна, що розвивається, має нижчий у порівнянні з розвинутою країною рівень капіталоозброєності, то вона матиме й більш високі темпи зростання капіталоозброєності. Чим ближче рівень капіталоозброєності до рівноважного, тим меншими темпами зростатиме норма заощадження, відповідно тим менші темпи зростання матиме економіка.

Зазначені характеристики моделі в цілому присутні в класичній моделі економічного зростання Р.Солоу, яку можна використати для створення модифікованої моделі щодо опису процесів первинного нагромадження капіталу в першій фазі економічного зростання, про що зазначено вище.

Не змінюючи принципово параметрів моделі Солоу, надамо нормі заощадження, яка є одним з факторів економічного зростання, ендогенного характеру. Інші фактори (технічний прогрес та зростання трудових ресурсів) залишаємо даними ззовні, оскільки в короткостроковому періоді, як

Частина кривої, обмежена точками А та В, характеризується відносно стабільним рівнем заощаджень, які майже не збільшуються у порівнянні зі збільшенням рівня доходу. Темп зміни споживання домогосподарств майже дорівнює темпу зміни доходу. Дане припущення знаходить пояснення в моделі заощадження "на чорний день" ("buffer-stock" models). Домогосподарства із невисоким рівнем доходу формують фінансовий резерв з такого розрахунку, щоб він дозволив їм вирішити потенційну проблему (загрозу безробіття, зменшення доходу тощо). Тому якщо страховий запас сформовано, то домогосподарство припиняє робити поточні заощадження навіть при підвищенні доходу і починає споживати весь дохід.

Теоретичним підґрунтям зв'язку між заощадженнями та доходом виступає модель життєвого циклу. Ця модель встановлює співвідношення між минулим зростанням доходу та нормою поточного заощадження, а також між поточним заощадженням та майбутнім очікуваним рівнем доходу. Модель життєвого циклу також враховує раціональні очікування домогосподарств, пояснюючи зв'язок між заощадженнями та зростанням як результат передбачень індивідів майбутнього зменшення доходу.

Заощадження (запаси) домогосподарства залишаються практично незмінними до досягнення людьми 45-50-літнього віку або такого рівня доходу, при якому гранична корисність поточного споживання стає меншою, ніж майбутнього (частина кривої, обмежена точками В і С). Домогосподарства з метою нагромадження заощаджень збільшують норму заощадження за рахунок підвищення доходу. Зі збільшенням величини активів (нерухомого майна та фінансових активів) норма заощаджень не буде змінюватись.

Зміна очікувань домогосподарств щодо їх майбутнього доходу позначається на зсуві кривої f(i) відносно лінії доходу. Очікування збільшення доходу в майбутньому позначиться на зсуві кривої до f(ie). Причина такого явища полягає в зміні корисності поточного і майбутнього споживання та пояснюється моделями перманентного доходу. Споживачі, намагаючись вирівняти своє споживання відносно коливань доходу, у кожен момент часу обирають рівень споживання на підставі очікувань про майбутній дохід. Відповідно, отримуючи якусь нову інформацію, вони неминуче переглядають і свій рівень споживання. Людина, що отримала підвищення по службі, очікуючи зростання заробітної плати, збільшить свої поточні витрати, а людина, що втратила роботу, скоротить.

Отже, проілюстрована на графіку крива зображує залежність норми заощаджень від декількох факторів (доходу, наявних активів, очікувань, демографічних чинників) та характеризує розподіл доходу домогосподарств у короткостроковому та довгостроковому періоді. У довгостроковому