УДК 334.02 (477)

Григор'єв Є.М., Миколаївська обласна державна адміністрація

Деякі аспекти розвитку підприємництва в Україні

Стаття присвячена одному з головних аспектів економічної безпеки України - підприємництву. У зазначеній праці характеризуються етапи розвитку підприємництва в Україні, визначаються завдання Уряду по розбудові підприємництва на початку 90-х років ХХ століття. Також окреслюються проблемні питання розвитку підприємництва та деякі шляхи їх вирішення.

Двадцяте століття було епохальним як для світової історії, так і для історії України. В минулому столітті Україна здобула незалежність і стала на шлях розбудови правової соціальної держави та переходу до ринкової економіки.

Концептуальними напрямами побудови незалежної економіки України, поданими урядом та погодженими Верховною Радою України, Постановою від 25 жовтня 1991 року [1], економічна ситуація в Україні характеризувалася наступним чином.

Впродовж останніх десятиріч економічна політика в Україні формувалася без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народів, належної оцінки регіональних умов і екологічних можливостей окремих районів. Внаслідок цього в республіці склалася негармонійна, деформована, позбавлена внутрішніх імпульсів для свого розвитку структура економіки.

Сьогодні найвагомішими складовими її виробничого потенціалу є галузі паливно- енергетичного та металургійного комплексів. На їх долю припадає близько 42 відсотків діючих промислово-виробничих основних фондів і майже п' ята частина робітників, зайнятих у промисловому виробництві.

На економіку України вкрай негативно впливають глибинні структурні деформації, пов'язані з ціновими перекосами та більш високою трудомісткістю продукції, що вивозиться. Через високий рівень зайнятості в сферу матеріального виробництва Україна вимушена залучати додатково понад 300 тисяч працівників з фондом оплати праці 1,2 мільярда карбованців. Зменшує ефективність експорту окремих видів продукції співвідношення цін, що складається на світовому ринку.

Характерною ознакою для більшості галузей народного господарства України є великий коефіцієнт зношеності основних виробничих фондів. У чорній металургії, паливно- енергетичному та хімічному комплексах він становить у середньому 50-60 відсотків, а на окремих підприємствах цей показник значно вищий.

Головна причина такого стану полягає в тому, що протягом багатьох років колишнім Центром Україні виділялося не більше 13 відсотків загальної суми капіталовкладень. Це значно менше частки її національного доходу в загальносоюзному обсязі. У зв'язку з цим останню чверть століття, наприклад, у машинобудуванні для харчової і легкої промисловості лише 12-16 відсотків інвестицій спрямовувалися на оновлення технічної бази, а решта використовувалася для підтримки старіючих виробництв [2].

Урядом були визначені основні недоліки економічної системи країни та стану економіки. Така ситуація, в світі нових політичних реалій, потребувала негайного вирішення. Тобто визначення напрямів розвитку та шляхів і засобів його здійснення. Також постало питання про наповнення економічного суверенітету держави.

Першочерговим завданням щодо реального наповнення економічного суверенітету України, перетворення її на демократичну державу Уряд вважав докорінну реформацію відносин власності та негайний початок роботи по її роздержавленню і приватизації та розвитку підприємництва. Це - гарант незворотності політичних, економічних процесів, головний фактор стабілізації економіки та її оновлення на принципово інших засадах [3].

Таким чином, урядом було запропоновано як основу економічних перетворень відродження (а в більшій мірі створення заново) та розвиток підприємництва в Україні.

Підприємництво в Україні має глибокі історичні коріння, які беруть свій початок від Давньоруської держави.

Оплотом розвитку підприємництва на Русі ставали міста, у яких зосереджувалися маси товарів, що розподіляються звідси як по країні, так і за рубіж. Навколо міст виникала безліч торгових і промислових поселень. Сюди сходилися для торгівлі купці, бобровники, бортники, звіролови, ликодери й інші тодішні "промисловці". Місця ці одержували назви погостів. Після прийняття християнства тут укладали угоди, звідси пішла традиція проведення ярмаркової торгівлі.

Купці і підприємці в Давній Русі не були виділені в окремий стан. У підприємницькій діяльності брали участь усі прошарки суспільства (у тому числі князі і бояри).

У зводі законів "Російська правда" був присутній дух підприємництва. У зводі законів чітко були визначені такі поняття, як короткострокова і довгострокова позики, торгова комісія і внесок у торгове компанійське підприємство, торговий кредит; давався визначений порядок стягнення боргів з неспроможного боржника при ліквідації його справ.

Починаючи з цього часу і до першої половини ХХ ст. підприємництво було невід' ємною складовою частиною економічного та соціально-політичного розвитку держави.

Розглядаючи розвиток підприємництва на сучасному етапі в незалежній Україні, вбачається можливим провести певну періодизацію розвитку зазначеного явища.

В основу періодизації сучасного розвитку підприємництва в Україні покладено принцип легітимності та принцип соціально-економічних наслідків розвитку підприємництва.

Під принципом легітимності мається на увазі закріплення можливості здійснення підприємницької діяльності нормативними актами держави. Обґрунтованість такого принципу поділу викликана перебуванням України у складі Радянського Союзу та повною забороною в останньому будь-якої підприємницької діяльності. Тому вести мову про таке явище, як підприємництво, можливо лише після установлення державою можливості його існування та визначення правил порядку і способу такого існування.

Керуючись наведеними принципами, можна виділити два періоди розвитку підприємництва в Україні:

Перший період - це так званий дореформений період 1985-1988 років, який характеризується поступовим наростанням усвідомлення неминучості змін.

Другий період розпочався у 1991 році, це період активних реформ в умовах слабкої інституціональної і правової забезпеченості, час легалізації тіньових капіталів і входження в підприємці представників різних соціальних шарів, час формування правил гри, переліку основних гравців.

Перший період відзначається тим, що після довгих років застою, що характеризується, насамперед, екстенсивною економікою, у 1985 р. у Радянському