У 1987 р. вийшов Закон про індивідуальну трудову діяльність, що поклав початок формуванню нового підприємця.

Також цей період характеризується так званим кооперативним рухом. Ставлення науковців до кооперативного руху неоднозначне, деякі бачать в ньому зародження ринкової економіки, а деякі ставляться до нього вкрай негативно. Зокрема 1.1. Лукінов у своїй праці "Эволюция экономических систем" зазначає, що кооперативний рух, який у свій час уявлявся його лідерами і прихильниками чи не єдиним шляхом порятунку радянської економіки, також після перевірки його практикою виявився замішаним у найбільш легкому бізнесі закупівлі і перепродажу державних товарних ресурсів (іноді з копійчаною їхньою переробкою), тобто вилученні з кишень споживачів і держскарбниці нечуваних доходів. Як показує безстороннє вивчення, при величезному і безупинно зростаючому грошовому обігу такі "кооператори", за рідкісним винятком, не зуміли заповнити ринкові ніші високоякісними і дешевими товарами повсякденного попиту.

Ніким і нічим не захищені покупці найчастіше тільки обурювалися грабіжницькою дорожнечею, низькою якістю і непоказністю товарів, що реалізувалися кооператорами на спустошених ними ж прилавках держмагазинів, включаючи центральні універмаги Москви, Ленінграда, Києва й інших великих міст. Обіцяна конкуренція кооператорів, боротьба їх за споживача, що повинна призвести до падіння рівня кооперативних цін, не відбулася. Гострий товарний дефіцит і організовано підтримуваний монополізм спонукували споживачів купувати усе, що пропонувалося, за цінами, що значно перевищували реальну вартість товарів [4].

Другий період почався у 1991 році прийняттям 7 лютого 1991 року Закону УРСР "Про підприємництво", де вперше було надано нормативне визначення підприємництву, проголошено свободу підприємницької діяльності, визначені принципи підприємницької діяльності, такі як:

вільний вибір видів діяльності;

залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

вільний найм працівників;

залучення і використання матеріально- технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Також було продекларовано гарантії держави всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створення рівних можливостей для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Була обіцяна державна підтримка та встановлено засади державного регулювання підприємництва [5].

Ще одним ключовим елементом на другому етапі було прийняття Верховною Радою Закону УРСР "Про власність" статтею 2, яким визнано існування приватної власності та проголошено рівноправність усіх форм власності [6].

Верховною Радою також були затверджені Основні напрямки економічної політики України в умовах незалежності, відповідно до яких принципового значення набувало забезпечення свободи підприємництва, усунення будь-яких перешкод, що стримують ініціативу громадян і кожного трудового колективу. Всім суб'єктам, незалежно від форм власності й господарювання, будуть створені однакові умови для діяльності. В першу чергу заохочуватимуться життєво важ-ливі її напрями, зокрема розвиток наукомістких виробництв.

Кабінет Міністрів пропонував здійснювати стимулювання підприємництва шляхом:

проведення стабільної державної політики підтримки підприємництва, правового і законодавчого забезпечення підприємницької діяльності;

формування позитивної громадської думки про підприємництво, подолання стереотипу зрівняльних настроїв і тенденцій, виховання поваги до будь-яких форм власності й господарювання, що забезпечують створення високоефективної економіки та піднесення життєвого рівня народу;

надання пільгового податкового режиму, який забезпечував би дійові стимули для відкриття нових та розширення діючих виробництв на пріоритетних напрямах, передусім тих, що ставлять за мету насичення споживчого ринку необхідними товарами та послугами;

впровадження гнучкої системи фінансово- кредитної підтримки підприємництва через створення комерційних і некомерційних фондів сприяння та підтримки, спеціалізованих фірм, акціонерних, комерційних банків з пріоритетним обслуговуванням підприємців;

створення розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва: спеціальних державних і комерційних служб експертного, консультаційного, бухгалтерського, страхового аудиторського обслуговування; мережі дрібнооптових магазинів, ярмарків, брокерських контор; організацій по наданню комерційних, банківських, лізингових, маркетингових, інформаційних і рекламних послуг;

кадрового забезпечення підприємницької сфери [7].

Протягом 1991-2005 років Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами і відомствами було прийнято близько 6500 нормативних актів з питань регулювання підприємницької діяльності. З періодичністю раз на один - три роки проводилися кампанії по спрощенню вирішення тих чи інших питань взаємодії підприємців з органами влади. Були прийняті програми підтримки малого підприємництва. І це дало змогу, з одного боку, активізувати підприємництво, з іншого боку, непродумані кроки заганяли частину суб'єктів господарювання в тінь.

Аналіз причин, що гальмують розвиток

підприємництва в Україні, знижують його

ефективність, показав, що основними з них є:

відсутність зваженої довгострокової стратегії держави щодо розвитку дійсного підприємництва;

неприйняття значною частиною населення підприємництва як прогресивного виду виробничо-господарської діяльності, здатної розвивати національну економіку і підвищувати добробут народу;

недосконалість законодавчої бази, що повинна захищати права власності, інтереси підприємців і споживачів;

однобічний напрямок малого бізнесу в спекулятивний товарообіг - купівля і перепродаж товарів, що переведені закордонними фірмами або власними державними підприємствами і перепродуються за цінами, що значно вище їхньої реальної вартості, іноді в кілька разів, штучно роздутих доходів, що обходять виробничий оборот.