економічної кризи, яка сама по собі деформує соціально-економічні та політичні відносини, було практично неможливо. За своєю економічною сутністю та спрямованістю це була модель, що базувалася на спрощених принципах ринкової трансформації і зводилась до логіки однобічного економізму без урахування пріоритетності інституційних перетворень, необхідності посилення в процесі реформ дієздатності держави, взаємозв'язку економічних та неекономічних чинників суспільного розвитку. Тому значна частина проблем, що накопичилися, породжена саме розба- лансуванням економічних, соціальних та політичних чинників суспільних перетворень. Окрім того ця модель не мала необхідної соціальної спрямованості. Формула "спочатку реформи, а потім реалізація завдань соціального розвитку", визначена вже на початку перехідного періоду, виявилася не просто помилковою, а глибоко деструктивною. На практиці вона звелася до того, що реформи здійснювалися ціною соціальних втрат. У багатьох випадках було демонтовано навіть ті соціальні цінності, які свого часу були запозичені західними країнами та інтегровані в сучасні цивіліза- ційні процеси. Відповідно економічні реформи не сприяли досягненню визначальної мети трансформаційного процесу - становлення середнього класу як основного носія демократії, соціальної та політичної стабільності в суспільстві, економічного прогресу. Не було забезпечено становлення принципово нової, адаптованої до ринкової економіки соціальної інфраструктури. Реформи не сприяли подоланню бідності, глибокого матеріального розшарування населення, яке набагато перевищує відповідні показники розвинених країн і не сприяє утвердженню в суспільстві надійної соціальної та політичної стабільності.
Помилковість прийнятої на старті реформ моделі ринкової трансформації полягала (як це нині стає очевидним) в оцінці України як держави нерозвиненої не лише з економічної, а й з науково-технічної і технологічної точок зору, з усіма наслідками, що з цього випливали. Ця хибна позиція не дозволила створити необхідні умови для примноження та зміцнення інтелектуального потенціалу суспільства, інноваційного розвитку економіки, освоєння нових високих технологій, подолання структурних деформацій, успадкованих від адміністративно-командної системи. У кінцевому підсумку економічна динаміка не набула сучасної постіндустріальної спрямованості, що мало стати стрижнем трансформаційного процесу. Ми фактично почали рухатися у зворотному напрямі, підкреслюється в Посланні, - демонтажу відповідного потенціалу розвитку, до запровадження стандартів країн, що нині спеціалізуються на обслуговуванні потреб постіндустріального центру.
Через допущені прорахунки, насамперед низьку дієздатність держави, становлення ринкових відносин супроводжувалося глибокими деформаційними процесами. Набули поширення нецивілізовані форми нагромадження капіталу, істотні суперечності в практиці приватизації, зростали рівень тіні- зації економіки, корупції та економічної злочинності, обсяги позабанківського грошового обігу. Найбільш небезпечним є зміцнення позицій олігархічного капіталу, його зрощування з державною бюрократією, тенденції підпорядкування економіки та держави загалом корпоративним інтересам.
За роки реформ не вдалося реалізувати основну вимогу економічного курсу 1994 року щодо істотного зниження податкового тиску, створення ефективної, стимулюючої виробництво податкової системи. Крім всього тут позначився і особистий інтерес чиновників. Непосильний рівень оподаткування автоматично передбачає, по-перше, існування бюджетної недоїмки, у якій зацікавлені податківці, по-друге, високі штрафи та пені, що породжують хабарі, по-третє, взаємозаліки, списання боргів, податкові кредити і ще багато такого, що зміцнює фундамент корупції. Не випадково сфера державних фінансів поряд з банківською системою є нині найбільш кри- міналізованою. Зрозумілим є й те, що високий податковий тиск - це основа тінізації економіки. Податкове навантаження автоматично переноситься на обмежене число легально працюючих ефективних підприємств, що у свою чергу підриває їх фінансовий стан, стимулює використання неринкових інструментів економічних розрахунків, платіжну заборгованість.
Наступна проблема пов'язана з незавершеністю реформування відносин власності - основної ланки ринкової трансформації економіки. Визначена чинним законодавством сертифікатна приватизація за своєю суттю може розглядатися лише як початковий етап реформування відносин власності. Її здійснення неспроможне забезпечити реалізацію основного - формування відповідального господаря, який був би зацікавлений у інвестиційній діяльності, якнайшвидшому оновленні виробництва, його реальному оздоровленні. Результатом цього є поширення неформальної приватизації, яка породила псевдовласни- ків - осіб, що не мають юридичних прав власності, але фактично володіють підприємствами та організаціями, використовують їх майно і доходи з метою власного збагачення. Механізмами такого збагачення стали бартери- зація обміну, система неплатежів та невиплат заробітної плати, тінізації господарських зв' я- зків. Значний прошарок псевдовласників перетворився у найконсервативнішу силу суспільства, яка блокує перехід до повномасштаб- ної грошової приватизації, поглиблення реформ.
Належним чином не вдалося зміцнити банківську систему, на яку програмою 1994 року покладалася функція "локомотива реформ". Вона і досі, з точки зору В. Суслова, колишнього міністра Економіки, залишається "ахілесовою п'ятою української економіки" [6].
Недоліки в здійсненні реформ, їх структурна незавершеність та недостатня ефективність пояснюються також значним загостренням протягом всього періоду, що розглядається, протистоянь між законодавчою та виконавчою владами, діями опозиційних сил, спрямованими на те, щоб будь-якою ціною дискредитувати курс ринкових перетворень, підірвати віру населення в його історичну перспективу. В результаті постійних намагань опозиції зірвати процес утворення розгорнутої законодавчої бази ринкових перетворень, Україна й досі не має приведеного у відповідність з вимогами часу Цивільного,
Житлового, Податкового та ін. кодексів.
За всі роки незалежності в Україні не вдалося сформувати дієздатний апарат економічного управління ринковими перетвореннями, докорінно перебудувати функціональні структури, стиль, методи й традиції, що були притаманні адміністративній системі. Дає себе знати відсутність кваліфікованого ядра управлінської еліти. Існуюча система підготовки та перепідготовки кадрів ще далека від вимог сьогодення. Як наслідок - кадровий потенціал ринкових перетворень лишається вкрай обмеженим. Саме цим пояснюються помилки, припущені при розв'язанні завдань