Процесуальні концепції мотивації аналізують те, як людина розподіляє зусилля на досягнення різних цілей і як вибирає конкретний вид поведінки, тоді як змістовні концепції мотивації базуються на потребах пов'язаних з ними факторів, які визначають поведінку людей. На сьогодні існує низка концепцій, які пояснюють, як будувати процес мотивації і як здійснювати мотивацію людей, направлену на досягнення бажаних результатів. У загальному вигляді суть процесуальної концепції мотивації зводить до такого: людина, усвідомивши завдання і прийнявши до відома можливе винагородження за їх рішення, налаштовує себе на певну поведінку, здійснює відповідні дії, які приводять до конкретного результату.

Окрім практичної потреби людини і суспільства в матеріальних благах підприємницька діяльність потребує соціокультурної духовної мотивації та стимулювання. Ця мотивація пов'язана не з індивідуальними, приватними, психологізованими, а із загальними для даного культурного середовища цивілізації смислами та цінностями, які виступають в якості зовнішніх стосовно індивіда стимулів діяльності.

У традиційному суспільстві, де суспільне виробництво являло собою добування продукту з природи, таке стимулювання не виходило за межі усталеного поняття про статус - соціальний, релігійний, професійний - якому рекомендувались певні форми господарської активності. Вихід за їх межі не схвалювався суспільством, а тому господарське життя було статичним і орієнтувалось на підтримку існуючої соціальної системи і постійного, стабільного рівня виробництва і споживання.

Виробництво традиційного суспільства було орієнтовано на безпосереднє споживання. Виробництво було в першу чергу орієнтовано на виживання і задоволення первинних потреб, виробляти і заробляти понад фізично необхідне вважалось нераціональним. Надлишкове виробництво викликало негативну реакцію, оскільки розміри і форми споживання залежать не стільки від індивідуальних схильностей суб'єктів, скільки від того місця, яке воно посідає в системі міжособистісних відношень і традиції, яка склалась. У традиційного індивіда, особистість якого була нерозривно зв'язана з групою і не мислилась поза нею, не виникало потреби у зміні споживчих стереотипів. Їх нерівність сама по собі не сприймалась як несправедливість - адже воно відповідало різниці в соціальному статусі. Несправедливість виникала тоді, коли порушувалась установлена традицією міра нерівності, тобто індивід не міг споживати те, що йому належало, наприклад коли податки і побори ставили занадто великими і не залишали законної частки для прожиття.

Прорив у системі духовної мотивації господарської діяльності відбувся у Новий час у Західній Європі. В його основі була глибока зміна в уявленнях про смисл життя і призначення людини, яке виникло в епоху Реформації. Головною метою господарської діяльності в капіталістичному суспільстві є нарощування виробництва і прибутків, інвестицій. Просте товарне виробництво поступилося розширеному.

Важливим механізмом стимулювання господарських досягнень є сформована в культурі етика успіху, яка визначає уявлення про матеріальне положення особистості та її життєвий шлях. Взагалі, наявність орієнтації на успіх, найвищий результат, високу оцінку і визнання возвеличення над оточуючими є важливою детермінантою людської поведінки в будь-якому суспільстві. Безумовно, що в різних культурах, історичних епохах і соціальних прошарках суспільства розуміння успіху були різні - це і військова доблесть, придворна кар'єра, стабільний дохід і надійний добробут. У цілому для традиційних культур успіх індивіда був пов'язаний з набуттям аскриптивних зв'язків і відносин, головним чином статусу, а багатство, безумовно, завжди бажане, хоча і було ознакою успіху, але не будь-якою ціною і обов'язково в контексті аскриптивних зв'язків. Усі культури на різних етапах свого розвитку виробляють різні механізми активізації господарської діяльності. Важливою передумовою успіху Японії є поєднання досягнень із системою міжособистісних відносин, які склались в японському суспільстві на масовому рівні. Кожний індивід є повноцінним членом суспільства тільки настільки, наскільки він є членом групи і посідає певне місце в її ієрархії. Але ієрархізм японського суспільства не статичний, а динамічний, кожний член групи прагне слугувати їй, добиватись поставленої мети, виконання обов'язку перед фірмою і державою має вищий, напівсакральний смисл. Успіх для японця сприймається не як результат везіння або здібностей, а перш за все старанності. Ціннісне світосприйняття японця не знає протиставлення робочого часу і дозвілля, це два боки єдиного образу життя, і обидва рівною мірою бажані. А тому японець віддає роботі більше часу, аніж європеєць або американець і це не здається йому ненормальним.

В Індії у рамках кастової системи стимулом господарської активності і професійного вдосконалення виступали традиційні уявлення про релігійний обов'язок. На початку ХХ ст. сформувався соціокультурний механізм стимулювання сучасної господарської активності. Стимулом для неї виступали уявлення про розвиток національної промисловості як головної передумови досягнення незалежності. Під лозунгом самостійного виробництва необхідних товарів розгорнулась компанія бойкоту імпортних товарів і продуктів, яка набула характеру загальнонаціональної і закріпила в народному менталітеті уяву про цінності національного виробництва. У сучасному економічному житті спостерігається активізація субкультур, які стають провідними в процесі модернізації.

Таким чином, економічні відносини в системі соціальної регуляції підприємницької діяльності виконують функції мотивації господарської (виробничої, трудової, підприємницької, фінансової, комерційної, споживчої) активності.

Література:

1. Андреева Г. М. Социальная психология : учебное пособие для студентов вузов / Г. М. Андреева. - М. :