Таким чином, складовими системи міжбюджетних відносин є:

розмежування видатків бюджетів відповідно до розподілу повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням;

забезпечення бюджетів доходами, достатніми для виконання покладених на них завдань;

підтримка "бідних" у фінансовому розумінні територій (і відповідних бюджетів);

вилучення коштів у відносно "багатих" у фінансовому розумінні територій (з відповідних бюджетів);

різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі виконання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позички тощо).

Під час вибору конкретної системи розподілу державних доходів між бюджетами різних рівнів може йтися або про розподіл податків і відповідних податкових компетенцій, або про фінансування видатків певних бюджетів шляхом перерахувань коштів (надання трансфертів) від органів влади іншого рівня.

Системи формування доходів місцевих бюджетів за критерієм податкових повноважень місцевих органів влади можуть бути впорядковані певним чином, виходячи з положень теорії державних фінансів і досвіду розвинутих країн [8, с. 463-466]. Роздільна система використання податків означає, що органи влади кожного рівня для виконання своїх завдань можуть автономно залучати необхідні доходи. У цьому випадку органи влади різних адміністративно-територіальних одиниць мають високий ступінь самостійності в одержанні податків.

Екстремальним варіантом роздільної системи є незв'язана роздільна система (так звана конкуруюча), за якої центральні та місцеві органи влади самостійно визначають як види податків, так і податкові ставки, тобто наділяються правами щодо формування податкового законодавства і одержання доходів до власного бюджету.

Усе це означає, що місцеві органи влади повністю незалежні у проведенні податкової політики і тому можуть досить гнучко пристосовувати бюджетні надходження до видатків. Проте цій важливій перевазі протистоять кілька серйозних недоліків:

небезпека багаторазового оподаткування одних і тих же об'єктів;

можливість виникнення регіональних відмінностей у рівні податків, а отже, небажаних переміщень виробничих факторів і міграції населення;

можливість появи великої кількості різних, не узгоджених між собою податків, тобто неможливість формування раціональної податкової системи (за таких умов одні (певні) види доходів можуть оподатковуватись високими податками, тоді як інші - зовсім "випадати" з оподаткування);

неможливість проведення єдиної економічної та фінансової політики в державі;

неможливість створення для населення однакових умов життя по всій країні.

Щоб уникнути багаторазового оподаткування одних і тих же об'єктів, кожному рівневі влади можна передавати в розпорядження певні види податків або надавати право змінювати в заданих межах податкові ставки. Отже, недоліки непов'язаної роздільної (конкуруючої) системи дозволяє усунути так звану "зв'язану" роздільну систему. При її використанні теоретично можливі різні варіанти розподілу компетенцій щодо питань податкового законодавства та права одержання доходів бюджету. Але найбільш придатним з практичної точки зору є підхід, за якого центральні органи влади формують податкове законодавство, а органам влади інших рівнів надається право щодо одержання певних податків до свого бюджету.

Такий підхід використовується, наприклад, в Австрії та в Німеччині для податку на землю. Закон про стягнення цього податку затверджено федеральним урядом, а доходи надходять до бюджетів общин. Общини можуть (мають право, у змозі, здатні) у певних межах змінювати податкові ставки, тобто їх законодавчі компетенції обмежені у праві змінювати податкові ставки.

Для створення ефективної податкової системи навіть у Швейцарії (з широкою автономією кантонів) використовуються різні системи обмеження податкової самостійності місцевих органів влади: при різних ставках оподаткування доходів тут встановлено єдиний порядок визначення податкової бази. За інших випадків місцеві органи не можуть впливати на вид податку та його розмір, вони тільки мають можливість отримувати до свого бюджету відповідні доходи. Так, у Німеччині законодавство щодо податку з власників автотранспортних засобів також формується федеральним урядом, а доходи від нього надходять до бюджетів земель.

З викладеного можна дійти висновку про те, що "зв'язана" роздільна система певною мірою обмежує самостійність місцевої влади і створює сприятливіші умови для проведення цілеспрямованої економічної і фінансової політики в державі, Але потребує внесення періодичних змін у міжбюджетний розподіл податків, оскільки різні податки по-різному змінюються в часі.

У тих випадках, коли податкові надходження розподіляються між бюджетами різних рівнів, йдеться про систему квот або "зв'язану" систему. При цьому із суто практичних міркувань будь-який податок або декілька податків стягуються органами влади одного певного рівня, а потім до бюджетів інших рівнів надходить певна, законодавчо зафіксована, частина доходу. Такі квоти можуть установлюватись по окремих видах податків або ж для загальної суми податкових надходжень. Аналіз досвіду різних країн показує, що за таких умов самостійність місцевих органів влади залежить від можливості їх участі у формуванні податкового законодавства (наприклад, законодавчо може бути встановлено, що податкові закони не можуть прийматись без їх згоди), а також від впливу місцевої влади на визначення квот. До переваг "зв'язаної" системи розподілу податків можна віднести те, що єдині податки і єдине управління ними дозволяють проводити ефективну податкову політику, а зміни в податкових надходженнях позначаються одночасно на бюджетах усіх рівнів, тобто ризик цих змін розподіляється між усіма.

Подібною до "зв'язаної" системи є система з надбавками до податків, в якій дозволяється встановлювати додатково певну надбавку (певний процент) до податку, стягуваного на іншому рівні (до так званого базисного податку). Розміри таких надбавок можуть бути обмеженими, або ж місцевим органам влади може бути надано право встановлювати їх на свій розсуд. Перевагою цієї