Суб'єктність, предмет і рефлексія взаємопов'язані. Тільки коли рефлексія буде сприйнята як така, а саме як основопо-ложне відношення до сущого, тільки тоді стане можливо ви-значити буття як предметність. Сприйняття рефлексії як тако-го відношення наперед передбачає, однак, що взагалі все відношення до сущого сприймається як репрезентація.

Але подібне може стати історично потрібним тільки коли ідея перетворилася в сприйняття. В основі цього перетво-рення знаходиться перехід істини як узгодження в істину як встановлену достовірність, всередині якої зберігається адек-ватність.

Достовірність самодостовірність (хотіння самого-себе) є правом у значенні виправданого відношення до сущого ідо його першої причини, і тим самим — належності до сущого. Праведність у значенні, наданому цьому слову Реформа-цією, і ніцшеанське поняття справедливості як істини — одне і те саме.

За своєю сутністю репрезентація ґрунтується на рефлек-сії. Тому сутність предметності як такої виявляється тільки там, де сутність мислення пізнається і у власному смислі здій-снюється як "я мислю щось", тобто як рефлексія.

Вчений, який займається соціокультурним тлумаченням певного елементу знання, в даному випадку економічного, обнадієний тими різноманітними смислами, якими воно збагачується, коли починає включати в себе метафізичну рефлексію. Внаслідок цього воно перетворюється з гносеологічної абстракції (або емпіричної множинності) на науково-теоретичний об'єкт, предмет економічного аналізу. Одночасно не потрібно забувати, що кожна контекстуалізація є локалізацією, переходом від можливої різноманітності смислів до їх реальної обмеженості, тобто переходом від загального до окремого. Якщо цей метод практикується сам по собі, то він веде від філософського до спеціально-наукового узагальнення, зокрема економічного, описання, до того, що "за ідеєю повинно слугувати вихідним пунктом філософської рефлексії, яка здійснюється метафізичним мисленням, але виявляється її результатом"26. У цьому сутність метафізичної рефлексії, метафізичного дискурсу, який, здійснюючись у рамках "метафізики економіки", робить своїм об'єктом розуміння теоретичних феноменів економічного знання, предметів економічного буття і господарської реальності.

Метафізична рефлексія, яка часто може поставати у вигляді завершеної (про що може свідчити закінчений текст), все ж відрізняється своєю принциповою незавершеністю, яка з часом буде подолана. Це — форма відкритості, яка стосовно кожної завершеної проблеми віддає перевагу запиту, спеціально перетворює "крапку" на запитання, а межі кожної проблеми розширяє до контурів теоретичного об'єкта, а теоретичний об'єкт — до можливого світу взагалі. Так виникає "світ економіки ".

Важливе значення у вирішенні проблеми метафізичної рефлексії має проблема контексту, поза яким смисл втрачає своє значення. Виступаючи як інтерпретація економічного або культурного артефакту, як реконструкція наукової творчості, рефлексія виявляє смисли, які лежать у її основі. Відтворення умов задуму, який видавався просто індивідуально-особистим творчим результатом, натякає на контури задуму — того, що стало можливим світом (світом реального життя). Філософська інтерпретація феномену економіки неможлива без творчого процесу, без запиту про глибинні джерела смислів економіки. Творчість у науці — це зворотний процес стосовно інтерпретації творчості. Творити — означає реалізувати прагнення зрозуміти смисл самого життя. Розуміння життя — це приписування йому замислу (задуму) можливого смислу, причинно-наслідкових зв'язків.

Історико-культурна реконструкція тих чи інших смислів не тотожна метафізичній рефлекси. Але остання постійно проблематизує адекватність відтвореного контексту теорії, вимагаючи "проліферації" (П. Фейєрабенд) альтернативних реконструкцій, і лише частково задовольняється картиною, яка дається завдяки їх множинності. Таїна перетворення економічної проблемної ситуації на загальнонаукову й одночасно на морально-етичну дилему, таїна трансформації окремого в загальне залишається "вічною" метафізичною проблемою.

Включення метафізичної рефлексії в процес визначення смислів економічної теорії дає розуміння всіх проявів економічної реальності — в бутті суспільства. Закономірності, які існують як усталені закони, норми і правила в економічній теорії, не можуть стояти на заваді метафізичного пошуку, оскільки стосуються одиничних речей. Важливість завдань, які вирішує "метафізика економіки" в розкритті смислу "світу економіки", вимагає особливого умонастрою, котрий реалізує себе через метафізичну рефлексію. Так відбувається проникнення в глибини економічного буття, його трансцендентні смисли. Завдяки рефлексії над актуальним досвідом ми пізнаємо потенційні можливості його виконання.

Специфіка метафізичної інтерпретації змісту економічного розвитку

Визначення предмета "метафізики економіки" виокремило завдання розглянути проблему інтерпретації нею навколишньої реальності — "світу економіки". Як "суще", або "буття сущого", "світ економіки" виступає не тільки як емпіричний предмет, а і як предмет рефлексії. Не тільки метафізика чи економіка, а й кожна наука, досліджуючи свій емпірично даний предмет, прагнучи зрозуміти, яким він є насамперед, звертається до аспектів дійсності, які перебувають за межами видимого світу. Все наше пізнання проникнуте своєрідною метафізикою, оперує поняттями, зміст яких виходить за межі того, що ми безпосередньо бачимо, з чим маємо практичну справу. "Метафізика економіки", враховуючи її філософський характер, надає цим зусиллям завершеного і логічного характеру, доводить необхідність виявлення того, що приховане за реальними, емпіричними фактами, обґрунтовуючи логічний характер взаємозв'язку сутності і явища (ноуменального і феноменального).

Поза іншими завданнями пізнання інтерпретація смислів економічного знання, які містяться в концептах, теоріях, ідеях, положеннях, займає належне місце в методології "метафізики економіки". Якщо ми визначаємо "метафізику економіки " як умоглядну науку, предметом дослідження якої виступає економічна реальність, то виникає потреба в інтерпретації її об'єктів. Зазначимо, що проблема інтерпретації — один з актуалітетів сучасної західної філософії. У вітчизняних дослідженнях, де переважно залишається парадигма "пізнання як відображення", інтерпретація подається здебільшого як один із окремих методів гуманітарних і природничих наук. Розуміння того, що інтерпретація має фундаментальний характер і є на всіх рівнях пізнавальної діяльності, починаючи від сприйняття і закінчуючи складними теоретичними і філософськими побудовами, передбачає вирішення насамперед епістемологічних проблем інтерпретації. Це об'єктивність, обґрунтованість, нормативні принципи і правила, критерії оцінки і вибору конкуруючих інтерпретацій28. З погляду метафізичної інтерпретації економічного знання виникає потреба виявити його вірогідність. Звідси з'являється можливість (неможливість) оцінки досліджуваного знання з погляду істинності.

Проблеми істинності та вірогідності тією чи іншою мірою стоять також перед інтерпретацією, яка здійснюється у філософії. Завдяки їй специфічно виділяються і виявляються нові значення і смисли філософського пізнання. Необхідно розрізняти аспекти та рівні філософського аналізу проблеми інтерпретації, що передбачає, по-перше, експлікацію власне філософського розуміння інтерпретації, на відміну, наприклад, від економічного або філологічного; по-друге, виявлення специфіки інтерпретації філософських текстів на фоні загальних принципів і норм, властивих взагалі інтерпретації як способу роботи зі змістом будь-якої теорії, її значеннями і смислами. Метафізична інтерпретація поглиблює філософську, оскільки є первинною в онтологічному сенсі, як основа буття всіх видів реальності.

Розуміння смислу метафізичної інтерпретації вимагає її розгляду як філософського феномену, на що звертав увагу свого часу Ф. Ніцше. Для нього людина "визначає перспективу" , тобто конструює світ, вимірює його своєю силою, формує, оцінює; саме розумне мислення постає як інтерпретоване за схемою, від якої "ми не можемо звільнитися", тому цінність світу виявляється укоріненою в нашій інтерпретації. Міркуючи про це у "Волі до влади", він пропонує пояснення цього феномену, зокрема стверджуючи, що завжди залишається "відстань" між тим, нескінченно мінливим світом і стійкими, "зрозумілими" схемами і логікою. Завжди можна запропонувати нові смисли, "перспективи" і способи "розмістити феномен за певними категоріями". Тобто не тільки "схеми" дійсності, з якими працює мислитель, а й сама дійсність відкриті для нескінченних інтерпретацій. Отже, Ф. Ніцше на перше місце висуває інтерпретативне, "перспективне" відношення суб'єкта до самого нескінченного мінливого світу, суттєво розширюючи його у сферу онтології суб'єктивності. "Перспективізм", здатність до інтерпретації обґрунтовується ним як невід'ємна фундаментальна властивість суб'єкта, його свідомості. Для нього існує тільки перспективний зір, тільки "перспективне"29. Тому інтерпретація приймається як фундаментальний момент пізнання, відношення до життя і світу. Але не тільки до світу як цілого, а й до "світу економіки", пізнання якого розгортається у всіх можливих іпостасях. Ф.А. Хайєк наполягав на необхідності переходу від фактів до формулювання їх змісту30, що означає власне інтерпретацію їх змісту.

Позиція Ф.А. Хайєка зумовлена онтологічним "поворотом" у філософії, здійсненим М. Гайдеггером, який аналіз, розгляд, трактування інтерпретації перевів на екзистенційний рівень. Інтерпретація, тлумачення екзистенційно ґрунтується на розумінні, яке визначається ним як спосіб буття Dasein (тут — буття). "Тлумачення формує розуміння, яке є ні чим іншим, але самим собою"31.

Екзистенційно-онтологічна концепція тлумачення стає для М. Гайдеггера необхідною передумовою і основою вторинною, тобто філософсько-рефлексивною, близькою до історико-філологічної "інтерпретації інтерпретації" філософських і літературних текстів. їх глибинний взаємозв'язок виявляється в тому, що екзистенційний, дорефлексійний рівень виконує роль "горизонту" попереднього розуміння, від якого ніколи не можна звільнитися, і саме в ньому вкорінена вторинна інтерпретація. Стосовно метафізики, то її інтерпретація економічної реальності тісно пов'язана з фундаментальними проблемами людського буття-у-світі, оскільки тексти економічної теорії розглядаються не просто як "службові" знакові структури, "інструменти" спілкування і передання інформації, але насамперед як форми репрезентації людської мови, якою "говорить" саме економічне буття.

Економічна реальність, або господарство, йде від буття,