чітку визначеність, специфіку, види дій, що зумовлюють зміст функції;—

дотримання суворої погодженості цілей і завдань, що визначають певну функцію, з діями, які становлять її зміст.

Виходячи з цієї моделі, кожна функція виробу повинна мати конкретну цілеспрямованість і визначеність змісту, а також просторову та тимчасову характеристики. Зміст її має відповідати комплексу поставлених завдань. При визначенні функції виробу необхідно враховувати внутрішні і зовнішні зв'язки кожної складової виробу. У формулюванні функції повинні знайти відображення особливості виробу.

Якщо порівняти структурно-елементну і функціональну моделі, то можна зробити такі висновки.

Структурно-елементна модель дає просторове уявлення про виріб, відображаючи його статику, а функціональна характеризує його динаміку і дозволяє знаходити джерела ефективних і неефективних дій об'єкта.

Структурно-елементна модель відображає кількісний, а функціональна — якісний аспект побудови виробу. Функціональна модель дає змогу розглядати її як інструмент діагносту

вання існуючих об'єктів і встановлення шкідливих та марних функцій.

Третьою моделлю, що використовується під час проведення ФВА, є об'єднана модель, що створюється шляхом накладення функціональної моделі на структурно-елементну. Під час такого накладання здійснюється пов'язування рівня деталей з рівнем виконуваних ними функцій.

Будується ця модель таким чином: під функціональну модель "догори ногами" додають структурно-елементну модель і поєднують деталі з функціями.

У зв'язку зі складністю побудови такої моделі будується матрична схема сполученої моделі (табл. 16.6).

Аналіз такої моделі дає змогу виявити причини виникнення зайвих витрат і дати кількісну оцінку елементів моделі.

Ступінь організованості виробу знаходить відповідне відображення в його собівартості. Чим вища функціональна організованість виробу, тим менші витрати на реалізацію функції. У зв'язку з цим у ФВА використовують четвертий вид моделі: функціонально-вартісну діаграму, що показує, в яких співвідношеннях перебувають витрати і корисність функції. Така діаграма дає змогу скоротити зону пошуку неузгодженості корисності функції і величини витрат на її реалізацію (рис. 16.10).

Кожна функція при цьому повинна аналізуватися у двох аспектах: з погляду корисності (значимості) для системи в цілому і з позицій витрат на її здійснення.

На графіку вище осі абсцис подано значимість (корисність функції — і?), а нижче цієї осі — витрати на функцію (S). Не-

узгодженість між корисністю функції і витратами на її реалізацію свідчить про появу дефектних місць у системі. І тому саме в цих зонах повинні бути насамперед проведені дослідження. Відповідно до поданої діаграми зоною неузгодженості є функції Fu і Fм, тому що витрати на їхню реалізацію значні, а значимість мала. Значимість функції визначається на основі експертних оцінок. Вона починається з верхнього (І) рівня функціональної моделі, тобто певні вимоги споживача реалізують головну функцію, а інші — другорядну.

Наприклад, за допомогою експертів установлено: значимість головної функції дорівнює 0,8, а другорядної функції — 0,2, тому сума значимостей усередині кожного рівня повинна дорівнювати 1 (див. рис. 16.9).

У теорії ФВА собівартість виробу можна поділити на дві частини: необхідні витрати, що забезпечують виконання виробом основних функцій, та умовно-змінні витрати, що виникають з таких причин:—

недостатня поінформованість проектантів про нові матеріали, стандарти, найбільш прогресивні конструкції, нові технологічні процеси тощо. Це призводить до того, що застосовувані рішення не відповідають досягнутому технічному рівню;—

недостатньо уваги приділяється вартості матеріалів і способів їхньої обробки. Як правило, конструктора цікавить лише досягнення необхідних експлуатаційних характеристик виробу. І в нього часто відсутня інформація про ціни на матеріали, наявність їх у виробництві, що призводить до виготовлення багатьох деталей з невиправдано дорогих і дефіцитних матеріалів;—

іноді приймаються тимчасові, недостатньо економні рішення, що залишаються потім надовго без змін;—

тенденція невиправданого ускладнення виробів веде до надмірної спеціалізації проектантів, що утруднює прийняття раціональних технічних і економічних рішень;—

серйозно впливає чинник недостатньо ефективних загальних комунікацій розробника і тощо.

Відповідно до наявних положень ФВА має такі етапи (рис. 16.11) (стор. 509): підготовчий, інформаційний, аналітичний, творчий, дослідницький, рекомендаційний та упровадження.

Підготовчий етап передбачає виконання таких робіт:—

вибір об'єктів ФВА з відповідними техніко-економічними обґрунтуваннями;—

складання робочого плану проведення ФВА;—

видання наказу чи розпорядження, що затверджує робочий план зі строками робіт;—

склад виконавців;—

джерела покриття витрат на ФВА. Інформаційний етап включає:—

збирання і систематизацію інформації про обраний об'єкт ФВА, його вітчизняні і закордонні аналоги. При цьому збирається економічна та технічна інформація;—

складання структурно-елементної моделі;—

аналіз патентної інформації;—

визначення витрат І їхня структура на всіх стадіях розробки виробництва обраного об'єкта ФВА.

Аналітичний етап передбачає:—

формулювання всіх можливих об'єктів ФВА та його елементів;—

групування функцій;—

побудову функціональної моделі об'єкта;—

оцінку значимості функцій;—

побудову об'єднаної моделі;—

визначення величини витрат на результат усіх функцій;—

побудову функціонально-вартісної діаграми об'єкта ФВА і виявлення зон неузгодженостей.

Творчий етап включає:—

розробку пропозицій щодо вдосконалення об'єкта ФВА;—

аналіз і попередній добір пропозицій для реалізації, вибір найбільш ефективного з них.

Дослідницький етап включає оцінку висунутих варіантів, запропонованих за критерієм мінімуму приведених витрат, і добір найбільш раціональних варіантів на наступному етапі.

Рекомендаційний етап передбачає проведення відповідними службами відібраних раніше пропозицій і застосування остаточного рішення; складання проекту плану, графіка впровадження рекомендацій.

Етап впровадження передбачає оцінку фактичної економічної ефективності від упровадження результатів ФВА.

Найбільш складним у теорії ФВА є вартісна оцінка функцій. Витрати на функцію дорівнюють витратам на виготовлення носія цієї функції.

Аналогічно витрати на групу функцій дорівнюють витратам на виготовлення об'єкта, що виконує певну групу функцій. Витрати на функцію класифікуються за кількома ознаками.

1. Залежно від повноти обліку калькуляційних статей можуть визначатися: прямі виробничі; прямі і цехові непрямі; повні витрати підприємства.

За ФВА обмежуються розрахунком тільки прямих виробничих витрат, що включають: витрати на основні матеріали; покупні вироби та виробничу заробітну плату. Саме ці статті витрат чуттєві до змін технології конструкції. Залежно від готовності об'єкта до моменту розрахунку вони поділяються на фактичні, стосовно конструкції, що реально випускається; проектні, оцінювані на стадії проектування; прогнозні, зумовлені перед проектною стадією.

Для виконання однієї і тієї самої функції можуть бути запропоновані різні варіанти технічних рішень. При цьому їхні

витрати будуть різними за обсягом. Характерною ознакою ФВЛ є орієнтування розробників на так звану "мету за витратами", кількісним вираженням якої є мінімально-необхідні витрати.

Мінімально-необхідними витратами є такий найнижчий рівень витрат, якого може бути досягнуто під час розробки найбільш економічних технічних рішень, що реалізують одну чи групу функцій. Поняття "ціль за витратами" аналогічне поняттям ідеального технічного рішення чи результату, які є орієнтиром у творчому пошуку для розробників і винахідників. Тому призначення "цілі за витратами" має велике технологічне і стимулююче значення для розробників і створює основу для їхньої матеріальної зацікавленості.

Мінімально-необхідні витрати па функцію можуть бути оцінені різними шляхами, однак в основі такої оцінки лежить порівняння альтернативних варіантів.

Перший, найпростіший шлях, полягає в підборі для аналізованого об'єкта близького аналога, що володів би тим самим складом функцій, що й аналізований об'єкт, і мав би за якісних характеристик мощну вартість. Витрати па такий аналог і є мінімально-необхідними. Однак можливості цього шляху дуже обмежені у зв'язку з тим, що не вдасться знайти придатного аналога.

Другий шлях передбачає розчленовування об'єкта на складові і здійснення порівняння за ними. Мінімально-нсобхідні витрати в цьому разі відповідають витратам на об'єкт, що складається з найдешевших у виготовленні функціональних блоків.

Найбільшу складність під час встановлення мінімально необхідних витрат мають об'єкти, які неможливо розчленувати на функціонально самостійні блоки. У цьому разі американський інженер Л. Майлс запропонував прийом умовного поділу об'єкта на частини. Ця ідея прийому виражена девізом "Розчленуй — і удосконалюй". Виріб ніби порівнюється з неупорядкованим набором простих і дешевих пристроїв, що мають у сукупності такий самий склад внутрішніх функцій, що й аналізований об'єкт.

При цьому вважається, що стикування пристроїв один з одним необов'язкове, тобто цей прийом мас штучний характер, у ньому відсутня проблема синтезу конструкції, і тому результат є умовним і дуже приблизним.

2. Залежно від ступеня самостійності функцій витрати на них поділяються на: автономні, прирістні та часткові. Такий поділ має важливе значення з погляду встановлення залежності собівартості об'єкта від витрат на виконувані функції. У процесі аналізу важливо з'ясувати, як зміниться собівартість об'єкта під час зміни витрат на функцію.

Автономні витрати — це витрати на пристрій, який може виконувати тільки конкретну функцію, не беручи участь в інших.

Величина приросту витрат на функцію залежить не тільки від того, наскільки дорогим у виготовленні є носій цієї функції, а й, значною мірою, від того, наскільки вдало синтезований носій певної функції з носіями інших функцій.

Часткові витрати на функцію — це частина витрат на виріб, віднесений до певної функції. Часткові витрати можуть визначатися за допомогою експертного методу на основі коефіцієнта вагомості.

Аналіз витрат на функцію ФВА трудомісткий. Вибір оптимального варіанта не може спиратися тільки на визначення виробничих витрат. Дуже важливо мати уявлення про те, наскільки добре та якісно виконуються об'єктом його функції в процесі експлуатації. Якість виконання функцій — це якість того об'єкта, що виконує певну функцію.

Під час аналізу якості