Методологія метафізичного пізнання економічних смислів

Пізнання "світу економіки" — це претензія на виявлення основних смислів життя. Економічні процеси (у взаємодії із соціальними, політичними) постійно утворюють нові змістові ланцюжки, структура ланок яких у кожному окремому випадку начебто і зрозуміла, але загальний смисл "темний", а механізм дії досить часто розчаровує. Поліфонія змін, які множаться на планеті, бентежить розум, змушує зайвий раз замислюватися над глибинною логікою зміни епох. Однак ми не зможемо зрозуміти сутність процесів, які відбуваються на планеті, якщо не розтлумачимо належним смисловим чином мету буття. Різні форми земного буття, облаштування людського співіснування — це не що інше як видиме втілення економічного — тієї субстанції, яка визначає, як би того не хотілося, напрям розвитку людини. Не обов'язково лише шляхом прогресу. Зворотний шлях, або напрямок, — регрес, також зумовлений цим "економічним".

Однак такий погляд не розкриває змісту "економічного", зведеного, причому в багатьох випадках виправдано, до абсолюту. Виправдано не в значенні "первинності" матеріального стосовно ідеального, економічного базису до надбудови. Така позиція, яка обумовлює стратегію соціального детермінізму, в цілому знайшла належну оцінку, і немає потреби повторювати вже достатньо тривіальні "істини". Справа в самій природі абсолютного. Його історія починається зі Стародавньої Греції, видатні мислителі якої визначили всемогутність Логосу, Нуса, Ідеї, Деміурга, Алейрону тощо. Великі кападокійці, творці триєдиного богослов'я (Василій Кесарійський, Григорій Назіанзин, Григорій Ниський) зрозуміли, що ні розум, ні мудрість, ні любов, ні число (як у Піфагора), ні простір і час — не абсолюти, не субстанції, а скоріше, тіні, подібні до тіней, котрі істинний Абсолют відбиває на стіну платонівської печери. Цей єдиний Абсолют сам творить і розум, і мудрість, і час, і простір, і число. Він сприймається в особливому вимірі — "без лиця, в трьох образах Божества". Цей Абсолют, якому немає "числа і міри", "місця і причини", якого ніхто не може осягнути", є Богом36. Він трансцендентний і недосяжний людським розумом.

Але яким розумом? "Чистий розум" Р. Декарта та І. Канта, який замінив собою Бога і "диктує" Природі свої закони, звичайно, нічого не може осягнути, крім самого себе. Але Бог як Трійця є досяжним! Він недосяжний як Єдине, про що говорить платонівська діалектика. З погляду діалектики грецького Космосу, Бог, повністю недосяжний за своєю природою, всебічно осягається у своїх енергіях, які випромінюються у світ Божественною Трійцею37. Божественні енергії, котрі створили Всесвіт, розкрили перед нами велику Книгу. Для Сократа — це Книга мудрості і добра. Для Піфагора і І. Ньютона — це книга, написана мовою математики, для А. Ейнштейна — мовою фізики і т. д. З XVII ст. ця книга пишеться мовою економіки. Бог досяжний у гармонії Всесвіту, доступної людському мисленню. Отже, феномен "світу економіки" як Абсолюту сучасності, якому іманентні всі проблеми, породжені "економічною цивілізацією" (Ю.М. Осипов), осягається не простим думанням, а "мисленням — глибинним, синтетичним, оскільки тільки на ньому формуються основоположні метафізичні висловлювання" (Е. Корет). Економічне, якщо його виділяти як Абсолют для сучасної людини (Homo economicus), доступне через конкретні форми господарювання, а також поняття, які стали субстанціями реально-економічного життя (товар, гроші, капітал, вартість тощо), свого роду архетипами економічного. Звичайно, ототожнювати економічне з Абсолютом є метафорою. Але вона потрібна, якщо ми визначаємо економічне як енергію сучасного розвитку. Така енергія співмірна тим силам, які творять Всесвіт. Вони доступні лише розуму, який належить людині як "метафізичний живій істоті" (М. Гайдеггер). Свого часу Б. Паскаль говорив, що сутність людського розуму не в тому, що він багато може пізнати, а в тому, що може осягнути існування багатьох речей, які йому в принципі не доступні. Подібну думку можна знайти у Миколи Кузанського: усвідомлюючи свою творчість і осягаючи неосяжність абсолютного, людина просувається до осягнення Абсолюту (Бога). Б. Паскаль бачив у людській думці божественну сутність — тією мірою, якою вона здатна пізнати свою обмеженість. Думка, яка не усвідомлює своїх меж, яка ставить себе на місце Бога ("чистий розум"), не здатна до пізнання Абсолюту, тобто сутності. Але думка, яка осягає неосяжну глибину сущого, не зникає38. Вона постійно існує, постійно потрібна, оскільки суще — ноумен — нескінченне у своїх іпостасях, як "економічне", про яке написано і сказано дуже багато. Воно є тим сущим (ноуменом), до якого завжди звертається людина розумна, до природи якої, за словами І. Канта, належить метафізика39. Поки в економічній теорії домінує об'єктивістсько-раціоналістична (феноменологічна) методологія, вона не може претендувати на повноцінну істину. Залучення метафізики відкриває нові горизонти перед економічною наукою — вона знаходить свою, надемпіричну, ноуменальну онтологію. По-новому постало питання не лише про сутність "економічного" , а й про його смисли, тобто про істину.

Основоположником класичної політичної економії в Англії, як відомо, є Вільям Петті (1623—1687). Але так само, як фізика не пішла за своїм творцем — І. Ньютоном, так і політична економія не пішла за В. Петті. Фізика пішла за Р. Декартом і Г. Лейбніцом, які створили системи світу, в яких або вільна причинність відокремлена від природної непроникною стіною (Декарт: світ свідомості і світ фізичного буття), або причинність взагалі не відіграє жодної ролі (Лейбніц: встановлена Богом раз і назавжди гармонія). Політична економія після А. Сміта розвивається або за Г.В.Ф. Гегелем: світ — це процес сходження Світової причини, звідси — глобальні концепції удосконалення світу людини; або за Д.С. Міллем: світ — це потенційна причина позитивного знання. А якщо врахувати "світову Волю" А. Шопенгауера, ірраціональні енергії, які демонстрував європейський романтизм, нову онтологію, запропоновану "філософією життя" і пізніше підтверджену екзистенціалізмом, стає зрозумілим: неминучі негативні реакції проти безплідного, "непозитивного" знання і мислення обернулися проти колишньої метафізики. Те, що пропонувала метафізика XVII—XVIII ст., було кардинально переглянуто і запропоновано нову картину світу, але на основі метафізичних міркувань, об'єктом яких виступив "світ економіки".

Криза раціонально-об'єктивістських філософських систем на межі XVIII—XIX ст. привела до відмови від ряду метафізичних постулатів їх видатних представників, але не до відмови від метафізики. Замість минулих метафізичних постулатів, які визначали економічні системи меркантилізму (раннього і пізнього), етапи формування класичної політичної економії, прийшли інші, завдяки чому економіка почала звільнятися від емпіризму (феноменології), повертати собі колишній онтологічний характер.

В економічній теорії А Сміта відчутні метафізичні постулати X. Вольфа, Г. Лейбніца, І. Канта: трансцендентне і трансцендентальне пізнання, апріорні простір і час, причина існування світу і людини, їх виникнення. Місце існуючих абсолютів простору і часу, які обумовлювали стабільність існуючого порядку речей у господарсько-економічній сфері, починає займати новий абсолют — вартість, у повному розумінні метафізичний — не доступний ні спогляданню, ні механічному вимірюванню. Це пояснюється, крім всього, тим, що ньютонівські простір і час замінив новий абсолют — просторово-часовий світ. Кривизна цього світу, недоступна спостереженням, керує всім рухом об'єктивної реальності. У цих нових вимірах фізичної реальності вимагає нових вимірів "економічна реальність".

Цілком зрозуміло, нова теорія будувалась онтологічно (як, власне, будувались класичні наукові теорії), тобто від метафізики до фізики, або від метафізики до економіки, а зовсім не від фактів досвіду і не на шляху узагальнення фактів. Стосовно такого стану речей А Ейнштейн писав про те, наскільки безглуздим видавався йому феноменологічний шлях побудови теорії: цей шлях, по-перше, завжди неоднозначний, тому що будь-яка сукупність фактів може бути описана різними теоріями; по-друге, він є безглуздим, оскільки кожна хибна теорія завжди чудово пояснить будь-які факти40. Завдяки цьому теорія стала фальсифікованою, тобто почала принципово заперечуватися на експерименті. Але саме внаслідок цієї незалежності теорії від досвіду відповідність її досвіду не могла вже бути тавтологією, а набула по-справжньому доказового характеру: досвід уперше набув статус критерію, що свідчило про істинність теорії. Істина перестала визначатися прагматичними принципами, відпала необхідність за зручність "платити" істиною. Тепер не зручність, а необхідність змушувала користуватися новими науковими даними, які нестримно входили у "світ економіки", — виробництво, торгівлю, капітал, володіння тощо. Метафізичний елемент, який начебто втратив колишню значимість, не лише не "виганяється" з теорії, але стає домінуючим. Так само, як еволюційна теорія Ч.Дарвіна, так і теорія вартості однаковою мірою є не лише науковими теоріями (біологічною й економічною), а й метафізичними концепціями. Як в першому, так і в другому випадках їх об'єктом стала зовсім інша реальність — не "природна", не "меркантильна", а метафізична, не кажучи вже про їх філософсько-світоглядне значення.

Абсолют

Абсолют, поряд із трансценденцією, причетний до сфери метафізики таким чином, що ідея абсолюту доповнює, про-довжує вчення про трансценденцією. З погляду етимології слова "абсолют" (від лат. "absolutus") є "звільнене", "відо-кремлене". Термін "абсолют" означає першооснову всього сущого, котре не залежить ні