від чого іншого, саме містить усе існуюче і творить його. Тобто те, що володіє безумовною свободою. Причетність людини до Абсолюту завдяки госпо-дарській діяльності наділяє її свободою і надією на подо-лання тимчасової обмеженості людського буття. Крім того, абсолют — це світ цілісності, архітектоніка, смисл і призна-чення якої завжди оповиті чарами і таїнами невідомості, невисловленості. Абсолют завжди поза людиною і в самій лю-дині; цю ідею неможливо не знати навіть за бажанням, оскільки вона — першоджерело всіх бажань, знань і незнань. Часто Абсолют ототожнюють з Богом, що привносить суб'єктивність у його розуміння і тим самим обмежує його всезагальний характер.
Абсолют не є просто мисленнєвою конструкцією, хоча поза людським суспільством, господарством питання про нього не має сенсу. Абсолют потрібно розуміти як вищий при-нцип буття світу, який встановлює його межі, розкриває взає-мовідношення буття і небуття, але сам при цьому — поза будь-якими межами.
Л.А. Тутов
Метафізична реальність, яку описала наука XIX і особливо XX ст., названа "невидимою онтологією" (В. Тростніков), що образно відображає онтологічну сутність сучасного наукового знання. Неможливість однозначного визначення передалася в економічну науку, яка почала демонструвати все нові й нові концепції, кожного разу розкриваючи зовсім інші смисли у здавалося б давно відомих економічних феноменів тих самих ренти, капіталу, торгівлі, вартості, власності, грошей тощо. Як і в цілій низці наукових відкриттів (наприклад, у загальній теорії відносності), ідеальне (те, що не спостерігається) виявилося більш реальним і більш суттєвим за матеріальне: саме воно описує все, що спостерігається в матеріальному світі і, описуючи, як з'ясувалося, не лише пояснює природною причинністю, а й шукає інші причини. Досить згадати теорію Т. Мальтуса, яка попри всі природничо-наукові обґрунтування, водила у світ математичних, отже, ідеальних розрахунків. Саме у зв'язку зі своєю метафізичною визначеністю мальтузіанство надовго залишалося в науково-теоретичному обігу кожного економічного знання, котре претендувало на істинність.
Прикладів подібного опредметнення метафізики в науці та економіці цілком достатньо. Як філософія невід'ємна від міркувань, особливо тих, які визначають парадигму нового теоретичного пошуку, так і метафізика невід'ємна від економічної теорії, яка кожного разу знову і знову відкриває світ. Щоправда, це відкриття прагне не дублювати досягнення інших наук. У своїх претензіях на абсолютність своїх істин економічна теорія заглиблюється в "суще". "Економіка — феномен суперечливий, — підкреслює Ю.М. Осипов. — Суперечностей в економіці, як у будь-якій подібній, дуже складній системі, достатньо. Вже сам поділ господарства — власне, організаційний, функціональний, трудовий, діловий — породжує суперечливість, робить первісним і нескінченно суперечливим не один лише обмінно-оцінювальний процес, а й всю життєдіяльність економіки, будь-які її починання і звершення... Суперечливість — онтологічна суперечливість економіки, її органічна властивість, а не лише якась вада, хоча суперечливість зовсім не така проста — як для самої економіки, так і для життя взагалі"41. Економіка сповнена динаміки, руху, боротьби. Для економіки визначальною рисою є постійне становлення, вмирання і народження, вона характеризується хворобами й оздоровленнями, підйомами і спадами. Це — постійне "впорядкування хаосу і хаотизація порядку", — такий діалектичній висновок Ю.М. Осипова. Але всі ці ознаки показують метафізичний характер економічної теорії, яка з необхідністю приходить до розуміння себе через осмислення сутності буття.
Необхідно відзначити не лише точки перетину, а й суперечності між "метафізикою економіки" і економічною теорією. Наприклад, в основі неокласичної економічної теорії — три основні взаємопов'язані ідеї: ідея рівноваги, ідея можливості математично строгої інтерпретації помітних явищ та ідея чистої економічної науки. Дискурс "ідеї чистої економічної науки" передбачає виключення з її предметного поля всіляких ненаукових знань, двозначності, міфологізації і чітке предметне розмежування з іншими суспільними науками, насамперед із філософією. Однак, відстоюючи предметну чистоту, неокласична теорія сама приходить до міфологізації числа, наслідком якого є механізм. Останній виявляється не лише в абсолютизації числа, математичного аналізу в економічній теорії, а й у гіпертрофії низки інших ідей: "ідеї рівноваги, методологічний індивідуалізм, функціональний аналіз, заперечення причинно-наслідкового підходу та інше. Надмірна математизація економічної теорії призводить до того, що вона абстрагується від реального економічного життя і втрачається її предметна визначеність"42. Точніше, предмет економічної теорії набуває властивостей умовності, парадоксальності, штучності. Можна погодитись із думкою К. Дж. Ерроу, що "висновки неокласичної теорії справедливі лише при виконанні певних, можливо, надзвичайно спрощених передумов, які стосуються економічної сфери, а також суспільних і приватних переваг"43. Всі умовності, штучності в неокласичній теорії виникають, тому що вона перетворює ціновий механізм попиту і пропозиції в "єдиний і абсолютний механізм руху економічної реальності, вважаючи всі інші аспекти економічного життя вторинними і похідними від вищезазначеного"44. Така позиція і перетворює, власне, економічну теорію на "царицю соціальних наук", як вважає більшість західних і вітчизняних економістів.
"Метафізика економіки" не будує штучних моделей, абстрагованих від реальної дійсності, базованих на обмежених передумовах. Для метафізики економіка є організмом, цілісним і всеоб'ємним, як світ, як космос, за своєю суттю не механістичний, а діалектичний, більше того — синергетичний, змістовний, абсолютний у своїй нескінченності. Метафізика дає можливість розглядати економічну сферу як частину, фрагмент більш широкої реальності, тим самим показуючи її зв'язок з іншими неекономічними сферами. Одночасно економічна сфера набуває того значення, яким володіють традиційні для метафізики проблеми — Бог, душа, буття тощо. У цьому аспекті економічна сфера (економічне) виступає абсолютом, виявлення сутності (сущого) якого є завданням і метою метафізичного мислення.
Відповідно до цього "метафізика економіки" розширює горизонти економічної теорії, розкриває роль позаекономічних факторів під час характеристики поведінки суб'єкта економічної діяльності. Разом з тим, "метафізика економіки", "підштовхуючи" економічну теорію до подолання вузькоспеціалізованого, утилітарного підходу до розуміння економічного буття, виявляє його приховані смисли, що вкрай важливо для формування шляхів подальшого розвитку такого буття. Не менш важливо те, що метафізика формує реальне мисленнєве поле, інтелектуальну атмосферу, в рамках якої здійснюються акти наукового пізнання, спрямовані на комплексне філософське і соціоекономічне пояснення явищ і процесів, системний підхід, урахування специфіки духовності, в якій відбувається та чи інша економічна дія, той чи інший економічний процес.
Оприявлений завдяки метафізиці "світ економіки", у свою чергу, на прикладі моделей, об'єктів (інших "світів") метафізики загострює специфічні риси економічної теорії (раціоналізм, сенсуалізм, прагматизм, позитивізм, феноменологізм, трансцендентність, соціальність, універсалізм і т. ін.), що дає можливість отримати не лише уявлення, а й знання про суще економічного, тобто виявити нові властивості й фактори, які визначають економічне, і таким чином отримати цілісну картину "світу економіки".
Метафізичний підхід до розуміння "світу економіки" передбачає багатоманітність параметрів розкриття і виявлення можливостей економічного мислення в його найвищих проявах. У підсумку перед нами розкривається розмаїтий світ сутностей, пізнання яких дає змогу прояснити справжню природу економічного — економічної реальності, економічного буття.
Примітки
1 Булгаков С.Н. Философия хозяйства. — М., 1990. — С. 4.
2 Там же. — С 254. 5 Там же. — С. 15.
4 Кемеров В.Е. Метафизика — динамика // Вопр. философии. — 1998. — №8.— С. 60
5 Осипов Ю.М. Что есть экономика вообще и что она есть сегодня // Философия хозяйства. — 2004. — № 3 (33). — С. 83.
6 Там же.— С. 89.
7 Там же. — С. 90.
8 Корняков В.И. Об экономической субстанции // Философия хозяйства. — 2004. — № 3 (33). — С. 115.
9 Кемеров В.Е. Введение в социальную философию. — М., 2001. — С. 99—100.
10 Корняков В.И. Об экономической субстанции. — С. 117
11 Кемеров В.Е. Введение в социальную философию. — С. 114.
12 Войтов А.Г. Самоучитель мышления. — М., 2001. — С. 151, 238.
13 Корняков ВЛ. Об экономической субстанции. — С. 120. м Там же. — С. 121.
15 Кемеров В.Е. Введение в социальную философию. — М., 2001. — С. 34—37.
16 Кемеров В.Е. Метафизика — динамика. — С. 61.
17 Там же.
18 Плаксунова ТА. Экономический рост и становление концепции человеческого развития // Философия хозяйства. — 2004. — № 5 (35). — С. 105.
19 Розов П.С. Структура социальной онтологии по пути к синтезу макроисторических парадигм // Вопр. философии. — 1999 — № 2. — С. 7.
20 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — М., 2001— С. 412.
21 Кемеров В.Е. Метафизика — динамика. — С. 64.
22 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 181.
23 Зомбарт В. Буржуа. Евреи и хозяйственная жизнь. — М., 2004. — С. 22.
24 Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 49.
25 Захаров ВД. Метафизика в науках о природе // Вопр. философии. — 1999. — № 3. — С. 99.
26 Вебер М. Избранные произведения. — С. 53.
27 Беркли Дж. Сочинения. — М., 2000. — С. 475—478.
28 Захаров ВД. Метафизика в науках о природе. — С. 101.
29 Вебер М. Избранные произведения. — С. 55.
30 Зомбарт В. Буржуа. Евреи и