4) підхід, що ґрунтується на визнанні авторського права правом власності. Незважаючи на те, що право власності на літературні твори з часом видозмінюються, переходить від автора та його спадкоємців до суспільства в цілому, прихиль-ники цієї позиції розглядали автора як початкового власника, який володіє відповідними правомочностями.

Відомий український вчений М.Х. Бунге (1823—1895) у фундаментальній праці "Поліцейське право" (1877) здійснив аналіз "не речової власності" у єдності двох її форм: "про-мислової власності" і "літературної та художньої власності".

Виступаючи за необхідність визнання останньої, вчений писав: "Кажуть, по-перше, що це право не підходить ні під визначення майнового права, ні під визначення права за зобов'язаннями, але з цього можна вивести не заперечення права, а визнання нової стихії, привнесеної в цю сферу; по-друге, говорять, що думка, яка одного разу вже висловлена, є спільним надбанням і належить тому, хто її засвоїв і зрозумів, — це справедливо, але не стосується права відтворення ду-мок у певній конкретній формі та їх поширення технічними та іншими способами; по-третє, говорять, що таке право є шкід-ливим для успіхів освіти... — на це можна відповісти, що осві-та лише виграє, якщо плоди розумової праці будуть захищені проти захоплення..."

При цьому твір може бути цілісним, нероздільним (нероздільне співавторство) або складатися з окремих самостійних частин (роздільне співавторство).

Укладачі (автори складених творів) — особи, яким належить авторське право на здійснені ними в процесі творчої діяльності добір або розташування матеріалів у збірниках. До складених творів належать газети, журнали, бюлетені, збірки наукових праць, енциклопедії, антології тощо.

Специфіка авторських прав укладачів пов'язана з такими аспектами: необхідністю дотримання авторських прав творців тих творів, які включені до збірки; володіння особистими немайновими правами стосується тих елементів твору, які є результатом їхньої власної творчої праці; неможливо перешкодити іншим особам здійснити самостійний добір і розташування тих самих елементів складеного твору.

Перекладачі та автори похідних творів — автори перекладів та творів, що є творчою переробкою творів, що уже існують без завдавання шкоди охороні останніх (анотацій, адаптацій, обробок фольклору тощо).

Водночас необхідно враховувати, що авторське право перекладача поширюється не на оригінал (твір, що перекладається), а на створений переклад, не перешкоджає іншим особам здійснювати власні переклади, виникає навіть за умови відсутності згоди автора оригіналу на переклад, перероблення, однак не може бути реалізовано шляхом укладення договору на використання.

Спадкоємці та правонаступники авторів. Згідно з чинним законодавством у випадку смерті автора твору, його майнові права переходять до його спадкоємців на термін 50 років після смерті автора. Правонаступниками авторів є юридичні особи, які на основі договору отримують певні правомочності, наприклад, право на опублікування, постановку твору тощо.

Роботодавці — особи, яким належить виключне право на використання твору, створеного в порядку службового доручення, якщо в договорі з автором не передбачається інше. Незважаючи на те, що роботодавець має право під час використання службового твору вказувати своє ім'я або вимагати такої вказівки, особисті немайнові права зберігаються за автором цього твору.

Суб'єктами авторського права можуть бути неповнолітні та недієздатні особи. Авторське право за цих умов від їх імені здійснюють батьки або опікуни.

Об'єкти авторського права — це оприлюднені або не оприлюднені твори науки, літератури, мистецтва, що є результатом творчої діяльності незалежно від їх призначення, позитивних якостей та змісту, а також способу та форми їх вираження за умов, що ці результати втілені у об'єктивній формі, яка уможливлює їх сприйняття іншими людьми. Отже, об'єкти авторського права мають певні специфічні ознаки, а саме: творчий характер, новизну та оригінальність думок, ідей, образів, композицій; об'єктивну форму вираження (письмову, об'ємно-просторову" звуко- або відеозапис, зображення тощо), можливість відтворення певним способом для сприйняття іншими людьми.

Характерною особливістю авторського права є те, що його об'єкти мають властивості суспільних благ. "У той час як вартість створення твору, що е об'єктом авторського права, — наприклад, книги, кінофільму, пісні, балету, літографії, карти, бази даних або комп'ютерної програми, — часто є значною, вартість репродукування твору, здійснена самим творцем чи тим, для кого твір став доступним, — часто низька. І як тільки копії стають доступними іншим, виготовлення додаткових копій стає абсолютно недорогим для таких користувачів ", — зазначають відомі західні дослідники У. Лендс та Р. Познер7. Слід додати, що наукові та мистецькі твори відіграють вагому роль у культурному розвитку суспільства. Оскільки суспільні витрати недостатньо відображаються у приватних витратах власника твору, виникає необхідність юридичного закріплення права власності (авторського права) з метою вирішення проблеми суспільного блага. За умов вільного ринку кінцева ціна твору включала б лише граничні витрати його копіювання. Відтак автору було б економічно невигідно створювати нові твори, наслідком чого стала б втрата суспільних вигод від публікації твору.

Є різні підходи до класифікації об'єктів авторського права, серед яких можна виокремити такі: твори літератури (художні твори, виражені у словесній формі, в тому числі програми для ЕОМ), науки (зміст яких пов'язаний зі створенням або систематизацією об'єктивних знань щодо навколишньої дійсності) та мистецтва (твори живопису, архітектури, декоративно-прикладного мистецтва, музичні твори); оригінальні (створені самим автором) і складені, або похідні, твори, які включають елементи існуючих творів: переклади, антології, анотації, реферати, огляди тощо.—

завершені та незавершені твори (ескізи, нариси, начерки), письмові (рукописи, нотні записи) та усні (публічно виголошені, виконані), звука-, відеозаписи (механічні, магнітні, цифрові, оптичні), зображення (рисунки, ескізи, картини, креслення, кіно-, відео-, фотокадри), а також об'ємно-просторові твори (скульптури, моделі, макети, споруди);—

літературні твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори, пантоміми; музичні твори;—

аудіовізуальні твори; твори живопису, скульптури, графіки; твори декоративно-прикладного і сценографічного мистецтва; твори архітектури, садово-паркового мистецтва; карти, плани, ескізи; фотографічні твори; похідні твори (переклади, обробки, реферати, резюме, огляди, інсценування, аранжировки тощо); збірники (енциклопедії, антології, бази даних) та інші складені твори.

Водночас загальновизнано, що встановити вичерпний перелік об'єктів авторського права неможливо. Це пов'язано з постійним розвитком суспільства, ускладненням та урізноманітненням творчої праці. Водночас законодавство передбачає виокремлення об'єктів, які не визначаються об'єктами авторського права, в тому числі:—

офіційних документів політичного, законодавчого та адміністративного характеру, виданих органами державної влади в межах їх повноважень (законів, указів, постанов, судових рішень, державних стандартів тощо);—

державних символів і знаків (прапорів, гербів, орденів, грошових знаків);—

творів народної творчості (поширених і створених народом поетичних, музичних, декоративно-прикладних творів, автори яких невідомі);—

інформаційних повідомлень про події та факти програм телебачення, радіо, які не є результатом творчої діяльності);—

розкладу руху транспортних засобів, програм теле- та радіопередач, телефонних довідників тощо;—

заповнених форм податкової, фінансової та статистичної звітності (однак пояснювальні записки до них, які містять оригінальні ідеї та узагальнення, можуть бути визнані об'єктом авторського права).

Важливими об'єктами авторського права за сучасних умов є:—

компіляції даних (бази даних) — сукупність даних або іншої незалежної інформації в довільній (зокрема в електронній) формі, добір, розташування основних частин якої, а також її впорядкування є результатом творчої праці. Водночас складові баз даних повинні бути доступними їх знаходженню з допомогою спеціальної пошукової системи, в тому числі на основі електронних засобів;—

програми для ЕОМ — набір команд, інструкцій, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату, а також підготовчі матеріали, отримані в процесі їх розробки та породжені ними аудіовізуальні зображення, об'єктивізовані певним чином (на папері, у пам'яті ЕОМ). Це поняття охоплює як операційні системи, так і прикладні програми. Сукупність програм для ЕОМ, а також підготовчих матеріалів до них, насамперед алгоритмів (ідей, на яких ґрунтуються програми), об'єднуються поняттям програмного продукту.

Вперше комп'ютерна програма була представлена на реєстрацію як об'єкт авторського права в 1961 р. в США.

Однак положення щодо застосування авторського права до комп'ютерних програм було прийнято в цій країні лише в 1980 р. Перший у світі закон, який включив комп'ютерні про-грами до об'єктів інтелектуальної власності, що охороняють-ся авторським правом, був прийнятий у 1972 р. на Філіппі-нах.

Водночас, на думку деяких дослідників, поширення норм авторського права на комп'ютерні програми є невиправда-ним, оскільки не забезпечується захист оригінальних ідей, які лежать в основі цих програм, принципів організації їх алго-ритмів, інтерфейсу та мови програмування.

Основні принципи авторського права: свобода творчості (вільний вибір теми, сюжету, жанру, форми втілення твору, самостійне вирішення питання щодо його оприлюднення); невідчужуваність особистих немайнових прав автора (права авторства, права на ім'я, на захист репутації); свобода авторського договору (відсутність жорсткої регламентації відносин автора з користувачами, вільне волевиявлення сторін); поєднання особистих інтересів автора і суспільних інтересів (визначення розумних меж права автора на використання власного твору з метою забезпечення умов доступу всіх членів суспільства до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці).

В англомовній літературі авторське право позначається терміном "копірайт" (copyright), згідно з яким лише автор або його правонаступники мають право дозволяти виготовлення копій твору.

При цьому використовується спеціальний знак охорони авторського права, що розміщується