Графік № 1 нераціональний, тому що він буде побудований без обліку завантаження робочих місць. Далі проводять закріплення операцій за робочими місцями і встановлюють черговість обробки партій деталей кожного найменування, після чого можна побудувати графік № 2 — графік завантаження робочих місць. При цьому повинні бути забезпечені найбільш повне і безперервне використання устаткування та повна зайнятість робітників.

Календарне поєднання операцій за певною партією деталей кожного найменування за можливостю повинне наближатися до паралельно-послідовного виду руху.

На цьому графіку будується власне стандарт-план, на якому надані стандартні повторювані строки виконання всіх операцій обробки партій деталей кожного найменування.

Після побудови графіка № 2 будується уточнений графік № 3 — технологічні цикли обробки партій деталей кожного найменування з урахуванням завантаження робочих місць. При цьому необхідно прагнути того, щоб час циклів окремих операцій графіка № 2 мав проекції на графіку № 3. За цим графіком визначають тривалість технологічного циклу партій кожного найменування, випередження запуску, випуску, час пролежування партій деталей в очікуванні вивільнення устаткування від обробки попередньої партії і загальна тривалість виробничого циклу комплекту партій деталей, що виготовляються на ПЗД.

Розрахунок тривалості виробничого циклу здійснюється для кожної партії деталей кожного найменування за стандарт-планом (графічний метод) і формулами (аналітичний метод).

Аналітичним методом тривалість виробничого циклу визначається за такою формулою (приблизне значення, тому що у формулі не враховується час пролежування деталей і приймається середньоарифметичне значення кількості одиниць устаткувань):

Розмір заділа за j -м найменуванням деталей визначається за формулою

Визначення середнього розміру заділів і незавершеного виробництва.

Величина незавершеного виробництва без обліку витрат праці на попередніх стадіях обробки деталей розраховується за формулою

ЛІТЕРАТУРА

1. Адаєв 10.Е. Обеспечение ритмичности машиностроительного производства: организационно-экономические аспекты. — Пенза: Изд-во Пепз. гос. ун-та, 1996. — 152 с.

2. Апискип ЮЛ., Моисеева М.К., Проскуряков AM. Новая техника: повышение эффективности создания и освоения. — М.: Машиностроение, 1984. — 192 с.

3. Афитов Э.Л„ Новицкий Н.И., Цыганков В Д. Организация вспомогательных цехов и обслуживающих хозяйств предприятия: Учеб. пособие по курсу "Организация и планирование производства. Управление предприятием". — Минск: МРТИ, 1992.— 609 с.

4. Базилевич Л.А. Автоматизация организационного проектирования* — Л.: Машиностроение, 1989.

5. Беленький П.Е. и др. Управление техническим и организационным развитием предприятия. — К.: Техника, 1992. — 126 с.

6. Васильев ВЛ. Организация производства в условиях рынка. — М.: Машиностроение, 1993.

7. Вейе Г., Геринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с пем. — Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1995.

8. Войчинский AM., Диденко Н.И., Лузин В.П. Гибкие автоматизированные производства. — М.: Радио и связь, 1987. — 272 с.

9. Гарбер КД., Новицкий Н.И. Учеб. пособие по курсу "Организация, планирование и управление радиотехническим предприятием". — Ч. 1. — Минск: МРТИ, 1984. — 88 с.

10. Генкин ВМ. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА — ИИФРА-М, 1999.