Процес організаційного проектування та раціоналізації виробничих систем

Мета створення підприємства (виробничої системи) пов'язана з вибором елементів, масштабом, організаційним типом виробництва та іншими чинниками.

Цілі та підцілі створення і функціонування виробничої системи різноманітні й численні. Тому використовують системне формулювання цілей і підцілей для забезпечення побудови дерева цілей, яке дає змогу оцінити ймовірність досягнення цілей вищого та нижчого рівня відповідно до ресурсів, а також установити їх пріоритет.

Під час створення виробничої системи, а також у процесі її функціонування необхідне чітке виконання вимог до продукції, послуг:—

відповідність технологічного процесу властивостям сировини, матеріалу, продукції;—

відповідність виробничих потужностей усіх складових системи, що забезпечує результативність у цілому.

При цьому треба визначити спеціалізацію, закріпити її за кожним робочим місцем. За спеціалізацією робочих місць визначають їх підбір згідно з технологією виготовлення виробів чи надання послуг. Вибір виду організації праці та системи обслуговування робочих місць здійснюється стосовно устаткування і технологічного процесу.

Властивості виробничих систем зумовлюють їх складність, особливо взаємодія головних її елементів — робітників та технічних засобів праці. Виходячи з конструктивно-технологічних характеристик будь-якого нового багатофункціонального виробу, підприємство як система також має свої властивості та принципи побудови.

Системний методологічний підхід до пізнання суті організаційних процесів в управлінні виробничими системами дає змогу чіткіше визначити галузі організаційної діяльності у виробничих системах, що сприяє встановленню і забезпеченню доцільних зв'язків у сфері руху і використання засобів виробництва, живої праці та управління.

Проектування організації виробництва — це процес розроблення організаційної, технічної та планово-економічної до* кументації, за якою створюється і реалізується (матеріалізується) на практиці виробнича система.

Узагальнений алгоритм організаційного проектування виробничої системи можна подати у вигляді взаємопов'язаних етапів.

Передпроектний етап проектування. Головною метою оргпроектування на ранніх стадіях є побудова структури виробничої системи і визначення основних параметрів її функціонування, що розглядається як зовнішнє проектування.

Зовнішнє проектування передбачає проведення комплексного техніко-економічного обстеження виробництва та розробку технічного завдання.

Мета передпроектного обстеження полягає в усвідомленні ролі і місця об'єкта оргпроектування в системному оточенні, формулюванні вимог зовнішнього середовища, яким він має відповідати; виявленні недоліків базового варіанта організації об'єкта (діючого чи аналогічного виробництва), їх причин і шляхів усунення; плануванні організаційно-технічних заходів і формулюванні вихідних вимог на проектування.

Загальна характеристика об'єкта обстеження (оргпроектування) охоплює такі питання, як призначення виробництва; показники призначення продукції, що випускається; зовнішні зв'язки і комбіновані виробництва; техніко-економічна характеристика виробництва.

Аналіз діючого (базового) варіанта організації об'єкта включає аналіз конструктивно-технологічних та організаційно-планових характеристик продукції; технологічних процесів і засобів технологічного оснащення; виробничої структури і виробничого процесу; соціальних характеристик праці; основних техніко-економічних показників виробництва.

За результатами проведеного обстеження та аналізу його даних мають бути сформовані:—

основні цілі та завдання створення, функціональне призначення виробничої системи;—

напрям і ступінь охоплення комплексною автоматизацією виробничого процесу за його стадіями і складовими;—

форма спеціалізації та ступінь концентрації виробництва у виробничій системі однотипних деталей (робіт);—

переважний тип виробництва, необхідна виробнича потужність, номенклатура деталей "першого запуску" та її розбивка на групи;—

допустимий діапазон зміни конструктивно-технологічних характеристик деталей (технологічний потенціал виробничої системи);—

динаміка відновлення номенклатури як за рахунок параметричної, так і структурної гнучкості;—

вимоги до організаційної, функціональної та елементної структури виробничої системи; характеру зовнішніх і внутрішиіх зв'язків (планування, розміри транспортних партій, ритмічність, час функціонування, форми постачання і вивозу інгредієнтів виробництва); складу завдань, що розв'язується АСУ; системи документообігу; охорони праці і техніки безпеки; техніко-економічні показники оцінки роботи виробничої системи.

Вибір форми організації виробництва передбачає виконаний таких завдань;—

обґрунтування типу виробництва. Тип виробництва визначається окремо для деталей кожного найменування або через коефіцієнт масовості, або за коефіцієнтом закріплення операцій; для цього розрахункові значення коефіцієнтів зіставляються з нормативними;—

обгрунтування складу підрозділів та їх спеціалізації. Виходячи з типу виробництва, на основі групування деталей за спільністю конструктивно-технологічних і організаційно-планових ознак визначається склад основних виробничих підрозділів та їх спеціалізація: предметна (подетальна) або технологічна;—

обгрунтування форм організації підрозділів. З огляду на прийнятий склад і спеціалізацію підрозділів для кожного з них визначається форма організації: технологічна, предметна (предметно-замкнута, предметно-групова) чи змішана;

Побудова організаційної структури виробництва. У результаті узагальнення та узгодження проектних рішень на системному рівні здійснюються:—

уточнення рівня організаційної структури та адміністративного статусу спроектованої виробничої системи;—

побудова зв'язків та ієрархічного співпідпорядкування елементів оргструктури;—

виокремлення спеціалізованих підрозділів на кожному рівні та їх опис;—

побудова моделі (схеми) оргструктури виробництва.

Виходячи з прийнятих технологічних процесів перетворення матеріальних та інформаційних потоків, виконується процедура синтезу функціональної структури виробничої системи як основної робочої структури проектування, призначеної для визначення складу структуроутворюючих елементів виробничої системи і взаємозв'язків між ними на віртуальному рівні. На її основі здійснюється вибір технологічного й інформаційно-керуючого устаткування (синтез елементної структури виробничої системи), а також розробка алгоритмів її функціонування (алгоритмічної моделі виробничої системи).

Взаємозв'язок елементів виробничої системи реалізується за допомогою руху матеріалів виробництва та інформації, який завершується виробництвом продукції. Зв'язки елементів можуть бути відображені матеріальними та інформаційними потоками. Самі елементи визначаються через функції, які ними виконуються і які описані в строках операцій перетворення матеріальних та інформаційних потоків.

Наявність корисної функції є підставою для створення структурного елемента для її виконання. Ставлячи вимоги до виконання функцій елементами (тобто якісних і кількісних характеристик елементів), можна здійснити вибір складу, кількості і компонування технологічного й інформаційно-керуючого устаткування виробничої системи, а також складу та кількості робітників, тобто синтезувати елементну структуру системи на фізичному рівні,

Основні напрями розробки структурно-функціональної організації виробництва такі.

Склад зовнішніх зв 'язків та їх параметри. Внутрішні матеріальні та інформаційні потоки реалізують цілеспрямовану взаємодію елементів структури виробничої системи, а зовнішні потоки здійснюють взаємодію елементів структури із системою вищого рівня ієрархії та зовнішнім середовищем.

Усі зв'язки виробничої системи розрізняються за спрямованістю на вхідні і вихідні, характеризуються складом потоків, адресацією, засобами реалізації, змістом, формою, характером та взаємозумовленістю інформаційних і матеріальних потоків. За результатами комплексного техніко-економічного обстеження виробництва вирішується завдання організації зовнішніх зв'язків виробничої системи па якісному рівні.

Склад функцій. У синтезі функціональної структури першим етапом є визначення складу функцій, що забезпечують здійснення виробничого процесу. Застосовується в цій процедурі метод послідовної деталізації цілей. Дерево цілей (функцій) становить рекурсивний, з послідовним уточненням, деталізацією проміжних цілей, граф (дерево), кінцевими "гілками" якого є складові елементарних виробничих функцій,

Спочатку необхідно виокремити головну виробничу функцію системи, яка визначає її функціональне місце в структурі виробничої системи вищого рівня ієрархії, а потім основні допоміжні та обслуговуючі виробничі функції.

Другим етапом є визначення складу структурно-функціональних елементів виробничої системи шляхом порівневого призначення реалізуючих елементів (віртуальних) відповідно до побудованого дерева функцій (рух по дереву "знизу до гори"). Ієрархію рівнів складу функцій на першому етапі доцільно вводити таким чином, щоб під час виконання другого етапу на кожному формувалася виробнича система визначеного організаційного рівня.

Склад структурно функціональних елементів. Внутрішні і зовнішні матеріальні потоки виробничої системи утворюють разом замкнутий контур, що характеризується послідовною зміною стану в процесі їх перетворення згідно з технологічним процесом. Зміна має кількісний характер, коли перетворення стосується самого потоку, і якісний, коли перетворепь зазнають предмети, що входять до складу певного потоку. Необхідно описати функції перетворення матеріальних потоків, що виконуються кожною структурно-функціональною одиницею виробничої системи. Матеріальний потік характеризується різним станом на вході і виході кожної структурно-функціональної одиниці. Склад функцій визначається функціональним призначенням структурної одиниці. Структурно-функціоналні одиниці виробничої системи доцільно поділити на пункти перетворення і пункти збереження.

Під час організації структури виробничої системи особливе значення має поєднання зовнішніх і внутрішніх зв'язків системи, яке має бути забезпечене: загальним обсягом матеріалів виробництва за плановий період; якісним станом матеріалів; способами орієнтації і розміщення в просторі; розмірами транспортних партій і ритмічністю їх руху; режимами змінності функціонування потоків. Слід ураховувати також можливі затримки руху матеріалів виробництва як поза, так і у виробничій системі. Функції поєднання в часі і за кількісними параметрами виконують пункти приймання/відправлення на вході/ виході виробничої системи та склади.

Склад внутрішніх зв'язків. Для внутрішніх інформаційних зв'язків характерна передача інформації прямими каналами зв'язку (інтерфейсами, телефоном, системами радіомовлення, сигналізації). Інформаційне обслуговування, управління технологічними процесами та ОУВ забезпечує АСУ. Зв'язок між рівнями управління здійснюється інтерфейсними каналами зв'язку. На різних рівнях використовуються відеострокали і дисплеї для роботи персоналу в діалоговому режимі з системою управління.

Внутрішні матеріальні зв'язки виробничої системи здійснюються транспортними засобами, які поділяють на автоматизований лінійний і загальносистемний транспорт, а також неавтоматизований внутрішньо цеховий і міжцеховий. Транспортування інгредієнтів виробництва в межах виробничої системи і підрозділів її забезпечення здійснюють лінійні та загальносистемні комплекси, що працюють в автоматичному режимі.

У процесі зміни станів матеріального потоку потрібне послідовне використання кількох типів тари, що обслуговує один потік. Обов'язкова організація кільцевих маршрутів транспорту. За характером внутрішні зв'язки є стійкими і можуть бути описані з визначеною періодичністю та інтенсивністю.

Побудова функціональної структури виробництва становить узагальнення та узгодження на системному рівні проектних рішень. Процедура синтезу функціональної структури виробничої системи