вимоги до об'єкта як елемента системи більш високого рівня і загальні вимоги, яким він має відповідати, включаючи визначення його головної функції;—

його зв'язки з іншими елементами системи (зовнішні зв'язки об'єкта) з урахуванням їх динаміки;—

вимоги до об'єкта як системи елементів, що забезпечують виконання головної функції; визначаються основні та допоміжні функції, якісний склад елементів системи і формуються їх зв'язки (внутріпіні зв'язки об'єкта);—

основні кількісні характеристики елементів та їх зв'язків. Процедура синтезу функціональної структури виробничої

системи завершується її структурно-функціональною схемою — схемою матеріальних та інформаційних потоків із зазначенням пунктів їх перетворення (віртуальних чи фізичних елементів функціональної структури), що узагальнює попередні результати просторової організації виробничого процесу в єдності його складових, а також комплект специфікацій до схеми, що містять якісні і кількісні характеристики основного, допоміжного та обслуговуючих підпроцесів у просторово-часовому вимірі.

Розробка такої схеми дає змогу докладно описати роботу виробничої системи, вивчити її стан за різних режимів роботи та виробничих ситуацій, з великою ймовірністю визначити склад технічних засобів і робочих місць персоналу виробничої системи, їх роміщення, а також маршрути транспортних засобів та конфігурацію ліній інтерфейсу. Схема може бути основою для побудови графоаналітичних моделей з метою вибору оптимального складу, кількості та компонування устаткування виробничої системи у рамках макропроцедури системотехнічного синтезу; схема корегується і деталізується в процесі оргпроек-тування та, нарешті, оформлюється як транспортно-технологічна схема виробничої системи чи організаційно-технологічне планування.

Обґрунтування виробничої структури. Передбачається елементне наповнення функціональної структури та обґрунтування виробничої структури підрозділів основного виробництва виробничої системи. Реалізація процедури потребує послідовно-паралельного вирішення проектних завдань щодо:—

кожного підрозділу окремо та основного виробництва в цілому (на певному етапі);—

кожного підрозділу окремо та в цілому кожної з підсистем обслуговування виробництва (на наступному).

Алгоритм проектування визначає послідовне структурування предметів праці, засобів праці та живої праці, конкретний зміст яких визначено на етапі структурно-функціональної організації виробничої системи.

Основні завдання обґрунтування виробничої структури такі:—

визначення складу та обсягу робіт, їх розподіл між виконавцями. Завдання визначення обсягу робіт полягає в тому, щоб, виходячи з потреби в предметах праці (матеріалах, роботах, послугах) та норм трудомісткості на їх одиницю, розрахувати загальну трудомісткість робіт з покриття цієї потреби (у розрізі видів робіт або операцій, виконавців або підрозділів, що їх виконують). У багато номенклатурних виробництвах розрахунок здійснюється щодо кожної деталеоперації;—

визначення складу та кількості устаткування, його розміщення. З урахуванням трудомісткості виробничої програми (обсягу робіт) за операціями технроцесу (підрозділами, видами робіт) та дійсним фопдом часу одиниці устаткування розраховується кількість одиниць устаткування на кожну операцію (підірозділ, вид робіт). Розміщення устаткування та компонування технологічних комплексів (групи устаткування) здійснюється після розрахунку кількості його одиниць за всіма операціями техпроцесу (видах робіт);—

визначення складу та кількості виробничого персопалу, його закріплення за робочими місцями. Кількість робітників, зайнятих експлуатацією та обслуговуванням устаткування, розраховується з огляду на кількість установлених одиниць устаткування, коефіцієнт його завантаження, діючі норми обслуговування та змінності роботи. Як правило, для верстатників задаються норми багатоверстатного обслуговування, для наладчиків — норми обслуговування верстатів (на робітника в зміну), для робітників з техобслуговування устаткування — норми техобслуговування в ремонтпих одиницях.

Кількість робітників, зайнятих на ручних роботах (наприклад, ремонт устаткування), визначається, виходячи з трудомісткості всього обсягу таких робіт та дійсного фонду часу роботи одного робітпика. Розрахунок кількості допоміжних робітників може також виконуватися методом співвідношення у відсотках до загальної кількості основних робітників (за професіями);—

побудова технологічних планувань, розрахунок площ. На плані графічно в масштабі та із зазначенням розмірів подається простороне розташування виробничих приміщень, зон та пунктів (зберігання, контролю тощо); одиниць та груп устаткування, у тому числі підйом но-транспортного; робочих місць, постів та зон обслуговування персоналу; проходів і проїздів; інженерних об'єктів та комунікацій. Доцільно також вказати рекомендоване трасування маршрутів руху транспортних засобів, які обслуговують основний виробничий процес.

Аналогічно, але стосовно обробки інформації, здійснюється обґрунтування структури інформаційно-керуючої системи (ІКС) у рамках самостійного підпроекту комплексного проекту виробничої системи.

Етап робочого проектування. Мета оргпроектування на етапі робочого проекту полягає в тому, щоб детально опрацювати в робочій документації схеми функціонування всіх елементів (підсистем) виробничої системи та їх взаємодії між собою і з зовнішнім середовищем.

Організація основного виробництва. Уточнюються і конкретизуються питання просторово-часової організації основного виробничого процесу, а також здійснюється оптимізація його параметрів.

Основні завдання організації основного виробництва такі: визначення складу, інтенсивності і трасування матеріальних потоків; визначення складу, пропускної спроможності та розміщення виробничих підрозділів; визначення складу, продуктивності і зон обслуговування бригад; побудова транспортно-технологічних схем виробництва, моделювання роботи, оцінка ефективності.

Доцільна така послідовність виконання проектних рішень з основного виробництва:—

установлюється режим роботи й укрупнений регламент обслуговування виробничої системи та її структурних одиниць;—

розробляються циклограми обробки, роботи автоматичних одиниць і груп устаткування гнучких виробничих модулів (ГВМ) робототехнологічних комплексів (РТК), персоналу (багатомодульного обслуговування), детальні організаційно-технологічні плани з зазначенням робочих зон;—

здійснюються розрахунки потрібних площ під зони зберігання предметів виробництва, відходів і пустої тари у ВС;

- здійснюються уточнені розрахунки потрібної кількості тари всіх видів і розмірів, страхових запасів тари;—

визначається склад організаційних заходів, спрямованих на забезпечення раціональної організації виробничого процесу у виробничій системі;—

визначаються цілі, завдання, критерії та обмеження ОУВ у виробничій системі;—

обирається схема організації виробничого процесу в цілому для виробничої системи і дестроковано для структурно-функціональних одиниць;—

здійснюються дослідження функціонування виробничої системи в обраному варіанті організації з метою оптимізації параметрів процесу і структури виробничої системи.

Організація обслуговування виробництва. На цьому етапі вирішуються такі основні завдання, як визначення видів забезпечення, виходячи зі складу допоміжних функцій виробничої системи; поділ функцій забезпечення між структурно-функціональними одиницями виробничої системи, що проектується, і виробничою системою вищого рівня оргструктури; визначення складу функцій кожної одиниці та її структурування; організація забезпечення кожного виду, організація допоміжних виробничих процесів і функціонування підрозділів забезпечення.

Організація обслуговування виробництва здійснюється за напрямами інструментального обслуговування; технічного обслуговування та ремонту, енергетичного обслуговування; матеріально-технічного забезпечення; транспортного обслуговування; складського обслуговування; технічного контролю; технічної підготовки виробництва.

Завдання організації кожного виду забезпечення виробничої системи вирішується за тим самим алгоритмом, що й для основного виробництва, і передбачає визначення:—

уточненого складу (номенклатури) допоміжних предметів і послуг, що необхідні для підтримки функціонування виробничої системи;—

потреби виробничої системи в допоміжних предметах і послугах за етапами: пуск першої виробничої системи, перехідний період (поступового нарощування структури виробничої системи та її виробничої потужності), вихід на проектну потужність (предмет проектування);—

оптимальних розмірів запасів предметів;—

потрібних площ під зберігання запасів предметів;—

порядку приймання/здавання допоміжних предметів представникам загальнозаводських служб, видавання та обліку, внутрішньоцехового транспортування (засилання), підтримки запасів у заданих розмірах, підготовки, відновлення та утилізації;—

порядку надання послуг (виконання ремонтних робіт, технічного обслуговування, підтримки операційної системи, програмного забезпечення, кваліфікованого консалтингу, діагностики та ін.);—

порядку забезпечення і контролю забезпеченості виробничої системи;—

порядку зовнішнього забезпечення виробничої системи і поновлення запасів.

Оперативне управління виробництвом. Здійснюється за такими основними напрямами, як оргструктура і функції апарату управління; оперативно-календарне планування виробництва; диспетчерування виробництва; організація інформаційних зв'язків і документообіг.

Для здійснення безпосереднього керівництва персоналом, виробничою і господарською діяльністю виробничої системи формується адміністративний апарат управління. Він будується, як правило, за лінійно-функціональним принципом. У високоавтоматизовапих виробничих системах ураховуються особливості в складі функцій адміністративно-управлінського персоналу.

Характерною ознакою управлінської праці у виробничій системі з комп'ютерним управлінням є широке використання можливостей обчислювальної техніки, що є в цехах. Більшість функцій управління мають виконуватись адміністративно-управлінським персоналом у діалоговому режимі з системою управління найвищого рівня. На вимогу персоналу може автоматично видаватись звітність за певний період, статистика про відмови в системі, поточна інформація про стан запасів, устаткування та ін.

Організація функціонування комплексу технічних засобів. Проектні рішення призначені для постановки завдань інформаційно-управлінської системи (ІУС) та використання як вихідних матеріалів для розробки посадових і робочих інструкцій персоналу виробничої системи під час проектування організації праці.

Мета полягає у визначенні порядку виконання тих чи інших функцій залежно від виробничої ситуації, тобто в розробленні алгоритмів функціонування за такими напрямами: організація роботи транспортно-накопичувальної системи, функціонування комплексу засобів технологічного оснащення, роботи місць персоналу, що оснащені технічними засобами, побудова алгоритмічної моделі функціонування комплексу технічних засобів. Доцільною є така послідовність виконання проектних рішень:—

складання узагальнених інформаційно-логічних схем функціонування виробничої системи з реалізації виробничих процесів (виготовлення продукції; підготовки і використання інструмента; підготовка" заміна і відновлення деталей устаткування, які змінюються);—

визначення складу виконавців, виконання трудових функцій, яких потребує діалоговий режим із СУ;—

складання переліку виробничих ситуацій для кожного виконавця, які зумовлюють їхні різні режими роботи в умовах інтерфейсу із СУ, та переліку документів і повідомлень щодо кожного режиму роботи кожного виконавця;—

визначення структури переданої інформації, порядку її використання і формування;—

оформлення блок-схем алгоритмів роботи персоналу і зведення пояснювальних таблиць до них; узагальнення алгоритмів роботи персоналу окремих структурно-функціональних одиниць виробничої системи для їх участі в основному і допоміжних виробничих процесах;—

складення переліку виробничих ситуацій, що потребують втручання диспетчера виробничої системи і рішень,