Організація виробничих процесів у первинних ланках підприємств

План

1. Характеристика форм спеціалізації первинних ланок підприємств

2. Виробнича структура основних цехів підприємств

3. Особливості організації виробництва в цехах на різних стадіях виробничого процесу

Характеристика форм спеціалізації первинних ланок підприємств

Форми спеціалізації основних цехів підприємств машинобудування залежать від стадій, у яких відбуваються виробничі процеси, а саме: заготівельної, обробної і складальної. Відповідно спеціалізація набуває таких форм: технологічна, предметна або предметно-технологічна.

За технологічної форми спеціалізації в цехах виконується визначена частина технологічного процесу, що складається з декількох однотипних операцій за досить широкої номенклатури оброблюваних деталей. При цьому в цехах встановлюється однотипне устаткування, а іноді навіть подібне за габаритами. Прикладом цехів технологічної спеціалізації можуть бути ливарні, ковальські, термічні, гальванічні та ін.; серед механообробних цехів — токарські, фрезерні, шліфувальні та ін. У таких цехах, як правило, виготовляється вся номенклатура заготовок чи деталей або якщо це складальний цех, то в ньому складаються усі вироби, що випускаються заводом (рис. 12.1).

Технологічна форма спеціалізації цехів має свої переваги і недоліки: за невеликої розмаїтості операцій і устаткування полегшується технічне керівництво та створюються значні можливості регулювання завантаження устаткування, організації обміну досвідом, застосування раціональних технологічних методів виробництва (наприклад, лиття під тиском, кокільне і відцентрове лиття та ін.).

Технологічна форма спеціалізації забезпечує велику гнучкість виробництва з освоєнням випуску нових виробів і розширенням номенклатури деталей, що виготовляються, без істотної зміни вже застосовуваного устаткування і технологічних процесів.

Однак ця форма спеціалізації має й істотні недоліки. Вона ускладнює і здорожує внутрішньозаводське кооперування, обмежує відповідальність керівників підрозділів за виконання тільки визначеної частини виробничого процесу.

Під час застосування технологічної форми спеціалізації в заготівельних і обробних цехах утворюються складні, подовжені маршрути руху предметів праці з кількаразовим їх поверненням у ті самі цехи. Це порушує принцип прямоточності, утруднює узгодження роботи цехів і призводить до подовження виробничого циклу та, як наслідок, до збільшення незавершеного виробництва.

За технологічним принципом переважно формуються цехи на підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва, що випускають вироби різноманітної та непостійної номенклатури виробів. Мірою розвитку спеціалізації виробництва, а також стандартизації й уніфікації виробів і їх частин технологічний принцип формування цехів, як правило, доповнюється

предметним, за якого основні цехи створюються за ознакою виготовлення кожним з них визначеного виробу або його частини.

Предметна форма спеціалізації цехів характерна для заводів вузької предметної спеціалізації. У цехах повністю виготовляються закріплені за ними деталі або вироби вузької номенклатури, наприклад один виріб, кілька однорідних виробів або технологічно однорідних деталей (рис. 12.2).

Для цехів із предметною формою спеціалізації характерне різноманітне устаткування й оснаїцепня, але вузька номенклатура деталей або виробів. Устаткування підбирається відповідно до технологічного процесу і розташовується залежно від послідовності виконуваних операцій, тобто застосовується принцип прямоточності. Таке формування цехів найбільш використовується для підприємств серійного і масового виробництва.

Предметна форма спеціалізації цехів, так само як і технологічна, має свої переваги і недоліки. До переваг належать просте узгодження роботи цехів, тому що всі операції з виготовлення конкретного виробу (деталі) зосереджені в одному цеху. Усе це приводить до стійкої повторюваності виробничого процесу, підвищення відповідальності керівника цеху за випуск продукції в установлений строк, необхідної її кількості та якості, спрощення оперативно-виробничого планування, до скорочення виробничого циклу, зменшення кількості та розмаїтості маршрутів руху предметів праці, скорочення втрат часу на переналагодження устаткування, зменшення міжопераційного часу і ліквідації міжцехового пролежування, створення умов, сприятливих для впровадження потокових методів виробництва, комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів.

Досвід роботи підприємств показує, що за предметної форми спеціалізації цехів зазначені переваги приводять до підвищення продуктивності праці робітників і ритмічності виробництва, зниження собівартості продукції, зростання прибутку і рентабельності та поліпшення інших техніко-економічних показників.

Однак ця форма спеціалізації має і деякі істотні недоліки. Науково-технічний прогрес зумовлює розширення номенкла-

тури продукції, що випускається, і збільшення розмаїтості застосовуваного устаткування, а за вузької предметної спеціалізації цехи виявляються нездатними випускати необхідну номенклатуру виробів без їх реконструкції.

Створення цехів, спеціалізованих на випуску обмеженої номенклатури предметів праці, доцільне лише для великих обсягів їх випуску. Тільки в цьому разі завантаження устаткування буде досить повним, а переналагодження устаткування, пов'язане з переходом на випуск іншого об'єкта, не буде вимагати великих втрат часу. У цехах створюється можливість здійснювати замкнутий (закінчений) цикл виробництва продукції. Такі цехи одержали назву предметно-замкнуті. У них іноді поєднуються заготівельна й обробна або обробна і складальна стадії (наприклад, механоскладальний цех).

Технологічна і предметна форми спеціалізації в чистому вигляді використовуються досить рідко. Найчастіше на багатьох підприємствах машинобудування застосовують змішану (предметно-технологічну) форму спеціалізацію, за якої заготівельні цехи будуються за технологічною формою, а обробні і складальні цехи поєднуються в предметно-замкнуті цехи або ділянки.

Виробнича структура основних цехів підприємств

Виробничу структуру цеху утворюють виробничі ділянки, допоміжні й обслуговуючі підрозділи, що належать до його складу, а також зв'язки між ними. Ця структура визначає поділ праці між підрозділами цеху, тобто внутрішньоцехову спеціалізацію і кооперування виробництва.

Виробнича ділянка як об'єднана за тими або іншими ознаками група робочих місць становить структурну одиницю цеху, що виокремлюється в окрему адміністративну одиницю й очолюється майстром за наявності не менше 25 робітників в одну зміну.

Робоче місце — первинний структурний елемент ділянки, — закріплена за одним робітником (або бригадою робітників) частина виробничої площі зі знаряддями, що розміщені на ній, та іншими засобами праці, у тому числі інструменту ми, пристосуваннями, підйомно-транспортними та іншими пристроями відповідно до характеру робіт, які виконуються на певному робочому місці.

В основу формування виробничих ділянок, так само як і цехів, може бути покладена технологічна або предметна форма спеціалізації.

За технологічної спеціалізації ділянки оснащуються однорідним устаткуванням (групове розташування верстатів) для виконання визначених операцій технологічного процесу. Так, механічний цех може включати токарську, фрезерну, револьверну, свердлильну та інші ділянки. Переваги і недоліки технологічної форми спеціалізації ділянок такі самі, як під час формування цехів відповідно до цієї форми спеціалізації.

За предметної форми спеціалізації цех розбивається на предметно-замкнуті ділянки, кожна з яких спеціалізується на випуску вузької номенклатури виробів, що мають схожі конструктивно-технологічні ознаки, і реалізує закінчений цикл їх виготовлення. Устаткування цих ділянок різне і розміщується так, щоб забезпечувалася більш повна реалізація принципу прямоточності руху закріплених за ділянкою деталей. У практичній діяльності, як правило, виокремлюють три види предметно-замкнутих ділянок:—

предметно-замкнуті ділянки з виробництва конструктивно і технологічно однорідних деталей (наприклад, ділянки шліцевих валиків, пінолей, втулок, фланців, шестірень та ін.);—

предметно-замкнуті ділянки з виробництва конструктивно різнорідних деталей, весь технологічний процес виготовлення яких складається, однак, з однорідних операцій і однакового технологічного маршруту (наприклад, ділянка круглих деталей, ділянка плоских деталей та ін.);—

предметно-замкнуті ділянки з виробництва всіх деталей вузла, підвузла дрібної складальної одиниці або всього виробу (застосовується покомплектна система оперативного планування, в якій за планово-облікову одиницю береться вузловий комплект).

Організація предметно-замкнутих ділянок зумовлює майже повну відсутність виробничих зв'язків між ділянками, забезпечує економічну доцільність використання високопродуктивного спеціалізованого устаткування і технологічного оснащення, дає змогу одержувати мінімальну тривалість виробничого циклу виготовлення деталей, спрощує управління виробництвом у межах цеху, Інші переваги та недоліки предметної форми спеціалізації ділянок аналогічні перевагам і недолікам під час формування цехів за цією формою спеціалізації.

У цехах предметної спеціалізації можуть бути створені ділянки як предметної, так і технологічної спеціалізації, а в цехах технологічної спеціалізації — технологічні ділянки, сформовані за групами устаткування і габаритами виробів.

Важливою частиною виробничої структури цеху є склад допоміжних і обслуговуючих підрозділів. До них належать: ділянка ремонту устаткування і технологічного оснащення, ділянка централізованого заточування інструменту. Ці ділянки розвантажують допоміжні цехи (ремонтно-механічний, інструментальний та ін.) від виконання дрібних замовлень і строкових робіт.

До складу обслуговуючих структурних підрозділів цехів основного виробництва належать: складські приміщення (матеріальні й інструментальні комори), внутрішньоцеховий транспорт (візки, електрокари, конвеєри та ін.) і пункти для здійснення технічного контролю якості продукції, оснащені контрольно-вимірювальною технікою.

Особливості організації виробництва в цехах на різних стадіях виробничого процесу

Заготівельні підрозділи. До основних заготівельних підрозділів машинобудівного підприємства відносяться ливарні, ковальські цехи, цех пластмас та ін. Ливарні цехи виготовляють різні виливка, що відрізняються видом металу, розміром, вагою, конфігурацією й іншими характеристиками. Ливарне виробництво порівняно з іншими видами виробництва з виготовлення заготовок є найбільш метало-, трудомістким і екологічно небезпечним. Однак в умовах одиничного і дрібносерійного виробництва інші методи виготовлення заготовок і готових деталей є практично важко здійсненими і малоефективними. Тому в останні роки знижується частка виливків у сукупності заготовок. Організація, планування й економіка ливарних цехів більшою мірою залежать від особливостей виробничого процесу виготовлення виливків, а також типу і масштабів виробництва.

Технологічні процеси ливарного виробництва відрізняються багатоопераційністю і значним розмаїттям операцій, а отже, і використовуваного устаткування. Наприклад, технологічний процес виготовлення виливків у разові земляні форми, що є найбільш