поширеним, включає готування рідкого металу, формувальних матеріалів, виготовлення і сушіння стрижнів, виготовлення моделей, формування та ін. Найбільших витрат праці вимагають формування, готування стрижнів (більше половини трудомісткості), очищення й особливо транспортування матеріалів і виливків. Цим пояснюється особливе значення механізації й автоматизації в ливарних цехах.
Технологічні процеси виготовлення виливків відрізняються також великою різноманітністю (виливок у разові земляні форми, кокіль, машини під тиском, оболонкові форми, металеві форми, відцентрове лиття, за виплавленими моделями тощо). Застосування кожного з цих процесів вимагає використання спеціального технологічного устаткування та оснащення, впливає на виробничу структуру цеху, професійний склад кадрів, організацію праці, оперативно-календарне планування і, зрештою, — на ефективність функціонування ливарного цеху.
Ливарні цехи класифікуються за такими основними ознаками:—
вид (рід) металу для виливків;—
тип виробництва;—
ступінь механізації й автоматизації ливарного виробництва;—
обсяг річного випуску виливків у грошовому вираженні й у натуральних одиницях за видами металу;—
режим роботи цеху.
Розглянемо особливості ливарних цехів або ливарного виробництва за цими ознаками. За видом металу ливарні цехи поділяються на цехи чавунного (сірого, ковкого чавуна), фасонного сталевого, кольорового та комбінованого лиття.
У цехах одиничного і дрібносерійного виробництва номенклатура виливків, що випускаються, різноманітна і непостійна (неповторювана або рідко повторювана). Формування здійснюється головним чином у землю. Формувальні площі використовуються для заливання, охолодження і вибивки лиття. Ливарні цехи цієї групи дуже відрізняються один від одного. На заводах важкого машинобудування — це великі цехи зі спеціальними кесонами, могутніми транспортними засобами, великими плавильними агрегатами. До одиничного типу виробництва належать також невеликі ливарні цехи і відділи, що обслуговують в основному інструментульні і ремонтні цехи. Вони відрізняються примітивною технологією, досить низьким рівнем техніко-економічних показників і підлягають ліквідації.
У цехах великосерійного і масового виробництва виготовляється обмежена, періодично повторювана номенклатура виливків. Формування виробляється переважно на машинах. У цих цілях застосовуються потокові методи організації виробництва. Такі цехи характерні для підприємств сільськогосподарського машинобудування, автомобільних і тракторних заводів.
За режимом роботи ливарні цехи поділяють на цехи з рівнобіжним і ступінчастим режимом роботи. За рівнобіжного режиму робота в усіх виробничих відділах ведеться одночасно. Усі операції виконуються чітко послідовно і синхронно на різних робочих місцях. Цей режим роботи найбільш поширений. Ступінчастий режим характеризується тим, що на тих самих площах у різні зміни виконуються різні виробничі процеси в порядку їх послідовності. Такий режим використовується в невеликих ливарних цехах. Виробництво важких виливків здійснюється за графіком.
Основними напрямами вдосконалення ливарного виробництва є:—
підвищення рівня спеціалізації та концентрації виробництва однотипних виливків на основі уніфікації деталей і складальних одиниць на стадії їх конструювання;—
застосування групових методів виготовлення виливків для підвищення їх серійності й ефективності;—
застосування технологічних процесів, що забезпечують мінімальні відходи металу (машинне лиття, лиття в кокіль, лиття під тиском та ін.);—
механізація й автоматизація ливарного виробництва з метою зниження трудомісткості робіт і підвищення їх якості;—
аналіз і застосування сучасних методів менеджменту (наукові підходи і принципи, поєднання методів примусу, спонукання і переконання, застосування методів аналізу, прогнозування, оптимізації та ін.);—
аналіз і дотримання принципів раціоналізації структур і процесів та ін.
Ковальські цехи роблять кування і штамповані поковки, що передаються в механічні або відразу в складальні цехи. Порівняно з виливками кування — менш матеріало-, енерго- і трудомісткий процес, але більш капіталоміский, тобто на одиницю продукції потрібно більше одноразових капітальних витрат на технологічне оснащення й автоматизацію. Однак неправомірно стверджувати, що виробництво поковок ефективніше виробництва виливків. Усе визначається конкретними умовами: розмірами заготівки, її складністю, кількістю, матеріалом та ін. Чим крупніша заготівка, тим імовірніша ефективність виливка. Чим більша програма випуску деталей, тим імовірніша ефективність кування. Процес виробництва кування відрізняється низкою характерних ознак, що зумовлюють особливості планування, організації виробництва й економії ковальських цехів. Технологічний процес виготовлення кування складається з невеликої кількості операцій: різання металу, нагрівання, кування або штампування, обрізання зайвого металу, іноді виправлення і термообробка кування. Між операціями нагрівання і кування (штампування), а в більшості випадків і обрізання зайвого металу існує тісний технологічний зв'язок у часі, при цьому ведучою операцією є кування або штампування. Типовий технологічний процес виготовлення кування визначає виробничу структуру цеху. Перераховані особливості вимагають специфічного планування робочих місць (установки на ділянці не менш двох, а іноді і трьох агрегатів), визначають необхідність бригадної форми організації праці.
Ковальське устаткування відрізняється високою продуктивністю, що пов'язано з малоопераційністю технологічного процесу виробництва кування, зумовлює невелику тривалість виробничого циклу. Звичайно ковальське устаткування є не тільки високопродуктивним, а й дорогим. Тому найбільш повне його використання можливе тільки за високого рівня концентрації виробництва однотипного кування. Саме тому в ковальському виробництві особливого значення набувають питання спеціалізації та концентрації виробництва однотипного кування.
Ковальські цехи належать до металомістких виробництв, а отже, актуальним є переведення технології кування па більш економічні методи виготовлеппя деталей — електрохімічні, електрофізичні, лазерні технології, порошкову металургію та ін. Необхідно в цілому підвищити науково-методичний і організаційно-технічний рівень заготівельного виробництва в машинобудуванні.
Висока металомісткість ковальського виробництва в поєднанні з високою продуктивністю устаткування зумовлює великий вантажообіг. Однак для внутрішньоцехових перевезень характерні сталість і прямолінійність маршрутів. "У великих ковальських цехах виникає необхідність у складських приміщеннях для збереження штампів і металу. У процесі виробництва кування застосовується дороге спецоснащення — штампи.
Ковальські цехи класифікуються за такими ознаками:—
тип виробництва;—
вид технологічного процесу, що переважає в певному цеху;—
обсяг випуску продукції.
Розглянемо особливості організації виробництва в ковальських цехах, що відрізняються за перерахованими ознаками. Для ковальських цехів характерні всі типи виробництва: одиничне, серійне, масове. Тип виробництва визначається за ведучою деталлю цеху, технологи її виробництва. У ковальських цехах переважає кування легких заготовок, вільне кування більш важких заготовок і штампування в умовах одиничного, дрібно- і середньосерійного виробництва. У ковальсько-пресових цехах переважає вільне кування важких заготовок в умовах одиничного і дрібносерійиого виробництва. У ковальськоштампувальних цехах переважає штампування легкого і середнього купання в умовах великосерійного і масового виробництва. У спеціалізованих ковальсько-штампувальних цехах переважає штампування, прокат па кувальних вальцах, гнучке, вільне кування в умовах великосерійного і масового виробництва.
Основними напрямами вдосконалення ковальського виробництва є:—
підвищення рівня спеціалізації та концентрації виробництва однотипного кування на основі уніфікації деталей і складальних одиниць на стадії їх конструювання;—
застосування групових методів виготовлення кування для підвищення їх серійності й ефективності;—
застосування технологічних процесів, що забезпечують мінімальні відходи металу (порошкова металургія, прокатка, комбіновані технології);—
механізація й автоматизація ковальського виробництва;—
аналіз і застосування принципів раціоналізації структур і процесів;—
аналіз і застосування сучасних методів менеджменту та ін.
Обробні підрозділи.
Значна частина деталей машин, технологічного устаткування, транспортних засобів підлягає механічній обробці. Механічна обробка характеризується:—
низьким коефіцієнтом використання металів (0,5—0,8);—
високою трудомісткістю і зарплатомісткістю обробки;—
багатоопераційністю технологічних процесів обробки;—
високими вимогами до якості технологічного устаткування й організованості процесів;—
високими вимогами до якості виготовлення деталі відповідно до технологічного процесу.
У механічних цехах обробляється широка номенклатура різноманітних деталей, що нараховує сотні й тисячі найменувань. Ці деталі відрізняються видом матеріалу, методом одержання заготівки, серійністю виробництва, складністю, габаритними розмірами, конфігурацією, вагою, точністю обробки і чистотою поверхні та ін. Широка номенклатура і розмаїтість продукції, що випускається, а також багатоопераційність технологічних процесів висувають на перший план необхідність спеціалізації цехів і ділянок на базі уніфікації та стандартизації виробів, складальних одиниць, деталей і конструктивних елементів, типізації технологічних процесів і раціонального кооперування підприємства. Незважаючи на те, що в механічних цехах здійснюється, як правило, лише обробка металів різанням, розходження продукції та масштабів її виробництва зумовлює необхідність застосування різноманітного металорізального устаткування. Це створює додаткові труднощі під час планування й організації виробництва в механічних цехах і зобов'язує приділяти особливу увагу питанням організації експлуатації та ремонту устаткування.
У механічних цехах використовуються сотні і тисячі типорозмірів технологічного оснащення. Тому велике значення мають питання організації інструментульного господарства і, зокрема, організації забезпечення робочих місць технологічним оснащенням. Технологія механічної обробки найбільш гнучка. В механічних цехах необхідно оцінювати кожну зміну обсягу виробництва для того, щоб вчасно внести відповідні зміни в технологічні процеси, і можливо, в організацію виробництва. Багатоопераційність маршрутів, висока продуктивність устаткування вимагають чіткого планування устаткування й організації транспортування предметів праці в процесі виробництва. Експлуатація металорізального устаткування відрізняється відносно високою часткою машинного часу в штучному часі. Це дозволяє використовувати багатоверстатне обслуговування і поєднувати професії. Багатодетальність, багатоопераційність технологічних процесів і велика розмаїтість використовуваного устаткування в індивідуальному і серійному виробництві зумовлюють, як правило, необхідність пролежування деталей в очікуванні звільнення верстата, що призводить до утворення великих заділів і відповідно незавершеного виробництва. Ця обставина, поряд з іншими, визначає необхідність створення проміжних комор, що допомагають здійсненню функцій диспетчерського керівництва.
Механічні цехи можна класифікувати за тими самими ознаками, що й заготівельні: тип виробництва, вага заготівки, конструктивно-технологічні особливості оброблюваних деталей. Механічні цехи одиничного і дрібносерійного виробництва відрізняються широкою і різноманітною номенклатурою деталей, виготовлених у невеликій кількості. Виробництво в таких цехах повинне бути досить гнучким і пристосованим до виконання