Тривалість періоду освоєння визначається часом від початку придбання навичок під час випуску перших номерів виробів до досягнення продуктивності праці і собівартості продукції на рівні випуску серійних виробів. Якість процесу освоєння характеризується швидкістю зниження трудомісткості, собівартості виготовлення одиниць виробу, а оптимальність вибору режимів і якості виконання операції відображаються у динаміку зростання величини виходу придатної продукції.

Для виготовлення одиниці виробу на кожній операції нормуються всі основні види витрат ресурсів. Наприклад, у машинобудуванні освоювані вироби з погляду обліку витрат умовно поділяються па фізичні і придатні. Строк "витрати на фізичний виріб" використовується під час нормування витрат без обліку виходу придатних виробів. Витрати на придатні вироби означають витрати на виробництво товару з урахуванням технологічних утрат, зумовлених рівнем коефіцієнта виходу придатних виробів. Чим більший коефіцієнт виходу придатних виробів, тим ці витрати менші і наближаються до витрат на фізичний виріб.

У такий спосіб якість відтворення технології, що виражається через коефіцієнт виходу придатних товарів, значно впливає на споживання ресурсів (матеріальних і трудових). Знання динаміки зміни виходу придатної продукції в період освоєння дає змогу визначити можливість прискорення освоєння і з достатньою точністю планувати витрати виробництва. Собівартість одиниці придатної продукції, наприклад, трьох стадій технологічного процесу з урахуванням коефіцієнта виходу придатних виробів (Ра) визначається за формулою

Нормовані прямі (умовно-змінні) витрати на фізичну одиницю виробу визначають за кожною стадією технологічного процесу окремо за формулою

У зв язку з тим, що вплив рівня виходу придатної продукції на виробничі витрати є досить значним, необхідно ретельно вивчати і враховувати дії дестабілізуючих чинників на величину Рв. Відомо, що Ра змінюється під впливом безлічі чинників організаційного, конструкторського і технологічного характеру.

У період освоєння основними чинниками є технологічні (не-оптимальність і нестабільність параметрів), якість вихідних матеріалів, структурні дефекти та ін. Із наростанням обсягу випуску виробів у результаті кількаразових повторень процесів виготовлення відбувається стабілізація технологічних процесів, налагодження виробничих зв'язків і, як наслідок, спостерігається послідовне зростання рівня виходу придатної продукції, установлюються необхідні величини споживання ресурсів (трудових, матеріальних, грошових), характерні для сталих процесів серійного виробництва. Тому можна вважати наростаючий з початку освоєння обсяг випуску виробів показником, що синтезує дію всієї сукупності чинників. З ростом обсягу дестабілізуючий вплив чинників знижується в результаті цілеспрямованих організаційно-технічних й інших заходів. Залежність між питомими витратами (трудомісткістю, матеріалоємністю і собівартістю) і кількістю (порядковим номером) освоюваних виробів має вигляд статечної функції

Крива, побудована на основі цієї залежності, описує характер зміни шуканих витрат у період відпрацьовування технології та розгортання випуску нових виробів і називається кривою освоєння.

Процес освоєння можна вважати закінченим, коли трудомісткість виготовлення або витрати інших ресурсів (матеріальних, грошових) стають стабільними і подальше зниження їх є незначним. Звичайно, це свідчить про досягнення технічно обґрунтованої норми часу на перший рік випуску. У період освоєння витрати (трудові, матеріальні, грошові) складаються з технічно необхідних сумарних витрат (S?тн)1 додаткових (S?д) витрат на виробництво. Очевидно, що зусилля під час організації і планування процесів освоєння повинні бути спрямовані на зниження додаткових витрат виробництва (S?д)" тому що вони зумовлені якістю підготовки виробництва і процесу освоєння. На відміну від трудомісткості, собівартості, що мають тенденцію до зниження відповідно до строку освоєння виробничих процесів, показник виходу придатних виробів у цей період має тенденцію до зростання, що також зумовлена кореляційною залежністю між кількістю виробів, які виготовляються, і коефіцієнтом виходу придатних виробів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адаєв 10.Е. Обеспечение ритмичности машиностроительного производства: организационно-экономические аспекты. — Пенза: Изд-во Пепз. гос. ун-та, 1996. — 152 с.

2. Апискип ЮЛ., Моисеева М.К., Проскуряков AM. Новая техника: повышение эффективности создания и освоения. — М.: Машиностроение, 1984. — 192 с.

3. Афитов Э.Л„ Новицкий Н.И., Цыганков В Д. Организация вспомогательных цехов и обслуживающих хозяйств предприятия: Учеб. пособие по курсу "Организация и планирование производства. Управление предприятием". — Минск: МРТИ, 1992.— 609 с.

4. Базилевич Л.А. Автоматизация организационного проектирования* — Л.: Машиностроение, 1989.

5. Беленький П.Е. и др. Управление техническим и организационным развитием предприятия. — К.: Техника, 1992. — 126 с.

6. Васильев ВЛ. Организация производства в условиях рынка. — М.: Машиностроение, 1993.

7. Вейе Г., Геринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с пем. — Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1995.

8. Войчинский AM., Диденко Н.И., Лузин В.П. Гибкие автоматизированные производства. — М.: Радио и связь, 1987. — 272 с.

9. Гарбер КД., Новицкий Н.И. Учеб. пособие по курсу "Организация, планирование и управление радиотехническим предприятием". — Ч. 1. — Минск: МРТИ, 1984. — 88 с.

10. Генкин ВМ. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.: НОРМА — ИИФРА-М, 1999.