Організація технічного обслуговування виробництва

План

1. Зміст і завдання організації технічного обслуговування виробництва

2. Стан і тенденції розвитку технічного обслуговування виробництва

Зміст і завдання організації технічного обслуговування виробництва

Нормальний хід виробничого процесу може протікати тільки за умов безперервного забезпечення його матеріалами, заготівками, інструментом, оснащенням, енергією, паливом, налагодження підтримки устаткування в працездатному стані тощо.

Комплекс цих робіт і становить поняття технічного обслуговування виробництва, або виробничої інфраструктури. Технічне обслуговування виробництва є найважливішою частиною системи обслуговування виробничого процесу в цілому (рис. 9.1). Воно включає функції з забезпечення технічного стану (готовності) засобів виробництва і руху предметів праці в процесі виробництва (виготовлення продукції). Для технічного обслуговування основного виробництва машинобудівні заводи мають цілий комплекс так званих допоміжних служб або господарств: ремонтне, інструментальне, енергетичне, транспортне, постачальницько-складське та ін.

Склад і масштаби цих господарств підприємства визначаються особливостями основного виробництва, типом і розмірами підприємства та його виробничих зв'язків. Інструментальні служби і цехи заводу повинні вчасно забезпечувати виробництво інструментом і оснащенням високої якості за мінімальних витрат на їх виготовлення й експлуатацію. Від роботи інструментальних цехів і служб значною мірою залежать упровадження передової технології, механізації містких робіт, підвищення якості виробів і зниження їх собівартості; ремонтні цехи і служби заводу забезпечують робочий стан технологічного устаткування шляхом його ремонту і модернізації. Якісний ремонт устаткування збільшує строк його служби, знижує втрати від простоїв і значно підвищує загальну ефективність роботи підприємства.

Енергетичні цехи і служби забезпечують підприємство всіма видами енергії й організують раціональне її використання.

Робота цих цехів і служб сприяє зростанню енергооснащеності праці і розвитку прогресивних технологічних процесів, що базуються на використанні енергії.

Транспортні, постачальницькі і складські господарства та служби забезпечують своєчасну і комплектну доставку всіх матеріальних ресурсів, їх збереження і рух у процесі виробництва. Від їх роботи залежать ритмічність виробничого процесу й ощадливе використання матеріальних ресурсів. Усі ці цехи і служби прямо не беруть участі у створенні основної продукції заводу, але своєю діяльністю сприяють нормальній діяльності основних цехів.

Стан і тенденції розвитку технічного обслуговування виробництва

Нині на більшості машинобудівних заводів весь комплекс робіт з технічного обслуговування виконується самими підприємствами, що призводить до великих нераціональних витрат: розпорошеності коштів, устаткування, робочої сили та ін. Роздробленість допоміжних служб, низький рівень їх спеціалізації перешкоджають створенню відповідної технічної бази і прогресивних форм організації допоміжних робіт.

Для допоміжних виробництв характерні одиничний і дрібносерійний типи виробництва зі значними витратами ручної праці, а продукція, що виготовляється, значно дорожча і менш якісна, ніж на спеціалізованих підприємствах.

Недооцінка ролі допоміжних господарств призвела до істотного розриву в рівнях техніки й організації основного і допоміжного виробництва. В допоміжних цехах і на ділянках переважають малоефективне устаткування й технологія, низький рівень механізації робіт, недоліки в плануванні, нормуванні, оплаті праці та ін.

Водночас потрібно мати на увазі, що специфіка робіт з обслуговування виробництва в багатьох випадках ускладнює можливість їх механізації і регламентації. Усе це призводить до високої кількості допоміжних робітників, що сягає більше

50% від загальної кількості робітників машинобудівного підприємства, у той час як у багатьох індустріальних країнах ця цифра вдвічі нижча.

Наприклад, кількість ремонтників у США становить 5 %, а в нашій країні — близько 15 %; транспортників відповідно — 8 і 17 % від кількості основних робітників. Така різниця зумовлена головним чином різним рівнем спеціалізації і механізації робіт з технічного обслуговування виробництва. У США переважна частина робіт з обслуговування виконується спеціалізованими фірмами і багато машинобудівних підприємств не мають своїх обслуговуючих господарств.

За даними державної статистики в народному господарстві нашої країни тільки 25 % інструмента виготовлялося на спеціалізованих підприємствах, тоді як у США спеціалізовані фірми виробляють близько 65 % інструмента. У США 88 % машинобудівних підприємств не мають своїх інструментальних цехів і отримують весь інструмент на стороні.

Надмірна роздробленість технічного обслуговування зумовила істотний розрив у рівнях механізації основного і допоміжного виробництва. Так, у допоміжному (обслуговуючому) виробництві обсяг механізованих робіт становить приблизно 28 %, ручних — 72 %; в основному виробництві це співвідношення обернене.

Низький рівень механізації допоміжних робіт у підсумку знижує ефективність використання нової техніки в основному виробництві. Наприклад, на багатьох підприємствах 2/3 втрат робочого часу зумовлені незадовільною роботою допоміжних служб.

Допоміжним цехам не завжди надаються необхідна виробнича площа й устаткування, кваліфікована робоча сила, дефіцитні матеріали, фонди стимулювання та ін. Часто допоміжні цехи, особливо ремонтні й інструментальні, на ЗО—40 % завантажуються роботами основного й експериментального виробництва, що фактично дезорганізує функціональну їх діяльність і не дає змоги організувати профілактичне і регламентоване обслуговування виробництва. Підвищення технічної оснащеності на підприємстві, механізація, автоматизація основного виробництва викликають необхідність докорінного удосконалення техніки й організації допоміжних робіт наближення їх до рівня основного виробництва.

Зростання технічного рівня виробництва викликає зміни в змісті допоміжних робіт і підвищує їх роль у процесі виробництва. Підвищення ступеня безперервності виробничих процесів, упровадження комплексних систем механізації й автоматизації значно розширюють сферу застосування праці допоміжних робітників.

Одночасно підвищується і складність робіт з обслуговування виробництва, зумовлена конструктивними змінами устаткування, концентрацією технологічних операцій, застосуванням складних систем управління та ін.

Зміна ролі і змісту функцій обслуговування перетворює їх із другорядних (допоміжних) у визначальні і вимагає нового підходу до форм і методів технічного обслуговування виробництва. Це, у свою чергу, визначило необхідність підготовки нового типу працівника широкого профілю, що поєднує в рамках однієї професії функції, пов'язані з обслуговуванням об'єкта в цілому, тобто функції наладчика, ремонтного слюсаря, електрика та ін.

Під час обслуговування роботів, верстатів із ЧПУ, гнучких виробничих систем (ГВС) рівень підготовки обслуговуючого персоналу повинен бути не нижчий від рівня техніка чи інженера.

Комплексно-механізовані ділянки і цехи, як правило, обслуговуються саме таким персоналом. Під час зростання технічного оснащення виробництва частка обслуговуючого персоналу (наладчиків, ремонтників, електриків) буде збільшуватись, але загальна кількість працівників при цьому повинна зменшуватися за рахунок верстатників-операторів, контролерів, транспортно-складських працівників та ін.

Технічне обслуговування потрібно розглядати як частину єдиного процесу виробництва, а роботи з обслуговування погоджувати з технологією безпосереднього виготовлення продукту на основі єдиної комплексної технології виробничого процесу в цілому. Всі операції виробничого процесу, як основні, так і допоміжні, піддаються технологічному проробленню і нормуванню, стають рівноцінними в єдиному технологічному процесі виробництва. Це може бути забезпечено тільки на основі чіткої регламентації робіт з усіх функцій технічного обслуговування виробництва. Регламентація передбачає установлення визначеного порядку виконання функціональних обов'язків шляхом раціонального розподілу робіт серед виконавців у часі й обсягах у встановленій послідовності.

У процесі регламентації обслуговування розробляються технологічна, нормативна й організаційно-методична документація, на основі якої функції обслуговування погоджуються з режимом і графіками роботи основних виробничих підрозділів.

Вирішальна роль в удосконаленні всієї системи технічного обслуговування виробництва належить подальшій централізації та спеціалізації однорідних функцій обслуговування. Останніми роками спостерігається тенденція індустріалізації низки функцій обслуговування виробництва, тобто їх централізації в масштабі окремих галузей чи народного господарства з використанням відповідної організаційної і технічної бази.

Так, для ремонту устаткування і приладів створені об'єднання, для виготовлення інструмента функціонують інструментальні заводи. На таких заводах широко використовують прогресивну технологію і потокові методи організації робіт, що забезпечують зниження їх вартості і підвищення якості.

Відбувається і централізація транспортних послуг на основі створення великих автогосподарств.

Найбільший ефект досягнуто в централізації енергопостачання підприємств на основі створення районних і кільцевих енергосистем.

Однак потужності цих об'єднань поки не можуть задовольнити запити всіх підприємств машинобудування і переважний обсяг робіт з обслуговування доводиться виконувати підприємствам. На головних підприємствах повинні створюватися великі цехи і господарства за найважливішими функціями обслуговування. У таких цехах потрібно використовувати спеціалізоване устаткування, прогресивну технологію й оснащення, створювати умови для механізації праці, обґрунтованого планування і регламентації робіт з технічного обслуговування виробництва.

У цілому система обслуговування повинна бути спрямована на підвищення економічності виробництва — максимальне скорочення тривалості виробничого циклу з мінімальними витратами на виконання робіт з технічного обслуговування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адаєв 10.Е. Обеспечение ритмичности машиностроительного производства: организационно-экономические аспекты. — Пенза: Изд-во Пепз. гос. ун-та, 1996. — 152 с.

2. Апискип ЮЛ., Моисеева М.К., Проскуряков AM. Новая техника: повышение эффективности создания и освоения. — М.: Машиностроение, 1984. — 192 с.

3. Афитов Э.Л„ Новицкий Н.И., Цыганков В Д. Организация вспомогательных цехов и обслуживающих хозяйств предприятия: Учеб. пособие по курсу "Организация и планирование производства. Управление предприятием". — Минск: МРТИ, 1992.— 609 с.

4. Базилевич Л.А. Автоматизация организационного проектирования* — Л.: Машиностроение, 1989.

5. Беленький П.Е. и др. Управление техническим и организационным развитием предприятия. — К.: Техника, 1992. — 126 с.

6. Васильев ВЛ. Организация производства в условиях рынка. — М.: Машиностроение, 1993.

7. Вейе Г., Геринг У. Введение в общую экономику и организацию производства: Пер. с пем. — Красноярск: Изд-во Красноярского гос. ун-та, 1995.

8. Войчинский AM., Диденко Н.И., Лузин