Діаграма Парето застосовується, коли потрібно подати відносну важливість усіх проблем або умов з метою вибору відправної крапки для вирішення проблем, простежити за результатом або визначити основну причину проблеми. Діаграма Парето — це особлива форма вертикального стовбчикового графіка, що допомагає визначити, які є проблеми, і вибрати порядок їхнього вирішення. Побудова діаграми Парето базується на інформації з контрольних карт або інших джерел. Діаграма допомагає ранжувати чинники, досягати високих результатів за мінімальних витрат. Ранжування здійснюється із застосуванням кореляційно-регресивного аналізу, методу аналізу структури, експертного методу.

Причинно-наслідкова діаграма (діаграми Ісікави, діаграма "риб'ячий кістяк") є результатом структуризації проблеми. Основними чинниками конкурентоспроможності товару е: якість товару, якість сервісу споживача, ціна товару і витрати на експлуатацію товару за нормативний строк служби. Для визначення конкретних причин низького рівня конкурентоспроможності товару необхідно проаналізувати всі структурні складової конкурентоспроможності, виявити проблемні місця порівняно з показниками основних конкурентів, розробити і впровадити заходи щодо ліквідації проблем у керуванні конкурентоспроможністю .

Гістограма — крива, побудована за крайніми верхніми точками розкиду статистичних даних щодо середнього значення (медіани)* Гістограма характеризує нормальність розподілу. Розподіли можуть бути нормальними, гостровершинними, плосковершинними, зміщеними вліво або вправо щодо центру. Для оцінки гістограми застосовуються такі критерії, як середньоквадратичне відхилення, коефіцієнти варіації, кореляції, асиметрії, ексцесу, критерії Фішера, Стьюдснта та ін.

Часовий ряд (лінійний графік) застосовується, коли потрібно найпростішим способом подати хід процесу в часі, ступінь відхилення розміру від середньої лінії. Більш розробленою формою часового ряду є контрольна карта.

Для встановлення сили впливу (кореляції) одного чинника на інший і спрямованості взаємодії будують кореляційні поля (діаграми розсіювання).

Розглянуті інструменти підвищення якості застосовуються передовими фірмами Японії, США, Німеччини та в інших промислово розвинутих країнах. Також вони використовувалися на підприємствах СРСР. Тому досить імовірно, що боротьба за конкурентоспроможність та якість вітчизняних товарів розпочнеться з упровадження цих (в основному статистичних) методів. Водночас зазначимо, що розглянуті інструменти застосовуються переважно під час контролю технологічних процесів виготовлення виробів обробних галузей промисловості. Однак якість товарів приблизно на 90 % формується не на стадії виробництва, а на стадіях стратегічного маркетингу й інноваційного менеджменту. Тому забезпечення конкурентоспроможності варто починати зі стадії стратегічного маркетингу, застосувавши сучасні наукові підходи і принципи, методи і засоби.

Організація контролю якості продукції

Система контролю якості продукції — це сукупність методів і засобів контролю та регулювання компонентів зовнішнього середовища, що визначають рівень якості продукції на стадіях стратегічного маркетингу, НДДКР і виробництва, а також технічного контролю на всіх стадіях виробничого процесу.

Компонентами зовнішнього середовища системи контролю якості продукції для рівня підприємства є результати маркетингових досліджень НДДКР, сировина, матеріали, з яких виготовляють вироби, параметри організаційно-технічного рівня виробництва і системи менеджменту підприємства.

Однією з умов підвищення ефективності контролю є регулярне функціонування системи менеджменту. Облік має бути організований за виконанням усіх планів, програм, завдань за такими параметрами, як кількість, якість, витрати, виконавці і строки. Облік витрат ресурсів бажано організовувати за всіма видами ресурсів, товарів, що випускаються, стадіями їхнього життєвого циклу і підрозділами фірми. Для складної техніки необхідно вести автоматизований облік відмов, витрат на експлуатацію, технічне обслуговування і ремонт. Мають виконуватися такі вимоги щодо обліку:—

забезпечення повноти, тобто ведення обліку за всіма підсистемами системи менеджменту, показниками якості, кількості і ресурсомісткості товарів, підрозділами фірми, товарними ринками та ін.;—

забезпечення динамічності, тобто облік показників у динаміці і використання результатів обліку для аналізу;—

забезпечення системності, тобто облік показників системи менеджменту та її зовнішнього середовища (макросередовище, інфраструктура регіону, мікросередовище фірми);—

автоматизація обліку на основі комп'ютерної техніки;—

забезпечення наступності, застосовності і перспективності обліку;—

використання результатів обліку для стимулювання якісної праці.

Якщо в основному здійснюється облік кількісних показників і його результатів, то контрольна функція менеджменту дещо розширюється. Контроль, по-перше, може охоплювати кількісні показники та якісні вимоги, документи, інші предмети праці, по-друге, він може здійснюватися в різні періоди.

Контроль можна класифікувати за такими ознаками:—

стадіями життєвого циклу об'єкта — контроль на стадії стратегічного маркетингу, НДДКР, ОТПВ, виробництва, підготовки об'єкта до функціонування, експлуатації, технічного обслуговування і ремонту;—

об'єктами контролю — предмет праці, засоби виробництва, технологія, організація процесів, умови праці, праця, навколишнє середовище, параметри інфраструктури регіону, документи, інформація;—

стадіями виробничого процесу — вхідний, операційний контроль, контроль готової продукції, транспортування і збереження;—

виконавцями — самоконтроль, контроль з боку менеджера, контрольного майстра, відділу технічного контролю, інспекційний контроль, державний і міжнародний контроль;—

можливостями подальшого використання об'єкта контролю — контроль що руйнує об'єкт і контроль, що не руйнує об'єкт контролю;—

прийнятими рішеннями — активний (попереджуючий) і пасивний (за відхиленнями) контроль;—

ступенем охоплення контролем — суцільний і вибірковий контроль;—

режимом контролю — посилений (прискорений) і нормальний контроль;—

ступенем механізації — ручний, механізований, автоматизований і автоматичний контроль;—

часом контролю — попередній, поточний і заключний контроль;—

способом отримання й обробки інформації — розрахунково-аналітичний, статистичний і реєстраційний контроль;—

періодичністю виконання контрольних операцій — безперервний і періодичний контроль.

Порушення вимог, висунутих до якості виготовленої продукції, призводить до збільшення витрат виробництва і споживання. Тому своєчасне попередження можливого порушення вимог до якості є обов'язковою передумовою забезпечення заданого рівня якості продукції за мінімальних витрат на її виробництво. Це завдання вирішується на підприємствах за допомогою технічного контролю.

Технічним контролем називається перевірка дотримання технічних вимог до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов і чинників, що забезпечують необхідну якість. Об'єктами технічного контролю є матеріали і напівфабрикати, що надходять на підприємство зі сторони, продукція підприємства як у готовому вигляді, так і на всіх стадіях її виробництва, технологічні процеси, знаряддя праці, технологічна дисципліпа і загальна культура виробництва. Технічний контроль має забезпечувати випуск продукції, що відповідає вимогам конструкторсько-технологічної документації, сприяти виготовленню продукції з найменшими витратами часу і засобів, надавати вихідні дані і матеріали, що можуть бути використані з метою розробки заходів щодо підвищення якості продукції та скорочення витрат.

Технічний контроль — це комплекс взаємозалежних і проведених відповідно до встановленого порядку контрольних операцій, більшість з яких є невід'ємною й обов'язковою частиною виробничого процесу і тому покладається на робітників, що виконують відповідну виробничу операцію. Разом з тим з метою забезпечення випуску продукції належної якості і попередження втрат у виробництві багато контрольних операцій виконується бригадирами, майстрами і спеціальним персоналом — працівниками заводського відділу технічного контролю (ВТК).

Загальні принципи раціональної організації технічного контролю полягають у такому:—

технічний контроль має охоплювати всі елементи і стадії виробничого процесу;—

техніка, методи й організаційні форми контролю повинні цілком відповідати особливостям техніки, технології й організації виробництва;—

ефективність раціональної організації технічного контролю в цілому й окремих її елементів має бути обґрунтована належними економічними розрахунками;—

система контролю мас забезпечувати чіткий і обґрунтований розподіл обов'язків і відповідальності між окремими виконавцями та різними підрозділами підприємства;—

система контролю має використовувати ефективні методи статистичного контролю мотивації.

Залежно від конкретних завдань, технічного контролю виокремлюють такі основні його види; профілактичний, приймальний, комплексний і спеціальний.

Профілактичний контроль має на меті попередження появи браку в процесі виробництва продукції.

Приймальний контроль здійснюється з метою виявлення й ізоляції браку.

Комплексний контроль вирішує обидва завдання: і профілактики, і приймання.

Спеціальний контроль вирішує специфічні завдання, наприклад інспекційний контроль, контроль експлуатації продукції та ін.

Використовують такі методи контролю якості, як контроль налагодження; побіжний контроль; статистичні методи контролю; вибірковий або суцільний контроль; статистичний аналіз технологічного процесу, устаткування, якості продукції.

Залежно від особливостей контрольованих параметрів використовують класифікацію контрольних операцій за такими ознаками:—

контроль геометричних форм і розмірів;—

контроль зовнішнього вигляду продукції і документації;—

контроль фізико-механічних, хімічних та інших властивостей матеріалів і напівфабрикатів;—

контроль внутрішнього браку продукції (раковини, тріщини та ін.);—

контроль технологічних властивостей матеріалів;—

контрольно-здавальні випробування;—

дотримання технологічної дисципліни.

Залежно від стадії виробництва виокремлюють попередній (вхідний), проміжний та остаточний контроль.

Залежно від ступеня охоплення контролем виробничих операцій розрізняють: поопераційний та груповий контроль, виконуваний після декількох виробничих операцій.

За місцем виконання є стаціонарні та ковзні контрольні операції, виконувані безпосередньо на робочих місцях.

Залежно від об'єкта контролю виокремлюють операції з перевірки: вихідних матеріалів; покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів; продукції на різних стадіях виробництва; засобів виробництва; технологічних процесів; документації, методів, систем забезпечення (управління) якості продукції.

Для перевірки фактичної відповідності якості продукції, що поставляється, використовуються різні організаційно-технічні процедури, форми і методи, у тому числі контроль, діагностування, випробування, аналіз причин браку, відмов, рекламацій та ін. Усі ці процедури виконуються, як правило, виготовлювачем або за його замовленням — сторонньою організацією.

Тому в споживача може виникнути сумнів в об'єктивності наданих йому результатів. Іншим видом контрольних процедур, що забезпечують отримання інформації про якість, є державний нагляд, здійснюваний Держстандартом України, Держсан-спідсмиаглялом України та ін.

ЛІТЕРАТУРА

1. Адаєв 10.Е. Обеспечение ритмичности машиностроительного производства: организационно-экономические аспекты. — Пенза: Изд-во Пепз. гос. ун-та, 1996. — 152 с.

2. Апискип ЮЛ., Моисеева М.К., Проскуряков AM. Новая техника: повышение эффективности создания и освоения. —