Є галузі, які виросли до конкурентоспроможних завдяки державному захисту. Це виробництво автомобілів у Бразилії та Південній Кореї. Але є й інші приклади, коли протекціоністські заходи не дали очікуваних результатів. Наприклад, виробництво автомобілів в Аргентині та Австралії залишилося слабким навіть після багатьох років роботи. Аби політика захисту молодої галузі була дієвою, потрібна висока імовірність того, що майбутні вигоди перевищать початкові витрати. І не лише це. Має бути впевненість, що так званий "перепочинок" не знизить прагнення підприємців до мінімізації витрат і вдосконаленню якості виробів. Немале значення при виборі способу тимчасової підтримки молодих галузей (торговельний протекціонізм і пряме субсидування) має й питання про те, хто повинен платити витрати: інвестори, платники податків чи споживачі?

Захист від демпінгу. Демпінг, або продаж товарів нижче від собівартості, застосовується, як правило, для усунення конкурентів, захоплення монопольного становища і в подальшому зниження цін. У цьому розумінні демпінг - це "економічне піратство". Воно цілком заслуговує антидемпінгового мита.

Але демпінг не повинен використовуватись як виправдання постійних торговельних бар'єрів, як форма цінової дискримінації. Крім того, за демпінг може видаватись і результат дії закону порівняльних переваг. Але це в кінцевому підсумку підриває саму основу міжнародної торгівлі.

Дешева іноземна робоча сила. Ті, хто підтримує цей аргумент, вважають, що за допомогою протекціонізму вітчизняні фірми і робітники можуть бути захищені від руйнівної конкуренції з боку тих країн, де низька заробітна плата. Іншими словами, без захисних заходів з боку держави вітчизняні працівники можуть отримувати так само низьку заробітну плату, як робітники з менш розвинутих країн. Розглянемо, що відбувається, коли добре оплачуваний юрист наймає підлітка для роботи "на підхваті" за 4 долари за годину. Чи збідніє юрист? Ні. Навіть навпаки, виграє, бо тепер у юриста з'явиться більше часу, щоб вести більше справ. Так само, якщо, наприклад, американські робітники сконцентрувались на виробництві високоцінної складної продукції, то це дає можливість американським фірмам сплачувати високу заробітну плату робітникам США. Ця можливість залежатиме від того, як довго збережеться високий рівень людського капіталу в Сполучених Штатах. Більше того, рівень заробітної плати, що виплачується робігникам-іноземцям, сам по собі не означає, що вироблюваний ними товар буде дешевим. Щоб це довести, потрібно порівняти заробітну плату і продуктивність робітників обох країн. Якщо більш високоошіачуванин американський робітник має більшу продуктивність, то він може успішно конкурувати, не побоюючись при цьому, що йому менше платитимуть. Отже, аргумент, що висувається на користь протекціонізму, виявляється досить спірним, бо існують витрати на робочу силу, котрі мають більшу значущість, ніж рівень заробітної плати. Це видно з такої формули:

Наведемо близький до дійсності приклад. Припустимо, що американський робітник, маючи вищу продуктивність праці, виготовляє на день 10 моторів і отримує 80 дол. Витрати на робочу силу в моторі, зробленому в США, становитимуть 8 доларів. Мексиканський виробник виплачує робітникові, який виготовляє за день лише 2 мотори, еквівалент 20 дол. США. Витрати на робочу силу у зробленому в Мексиці моторі становитимуть 10 дол. Це більше, ніж за мотор, зроблений у США, незважаючи на "вигоду від дешевої робочої сили". Зрозуміло, що за такої ситуації імпорт товарів (моторів) до Сполучених Штатів з країн з "низьким рівнем заробітної плати" не може бути дешевшим.

Припустимо, що вітчизняні робітники все ж не зможуть конкурувати в одній з будь-яких галузей. Однак це не означає, що вони не матимуть відносної переваги в іншій галузі. Торгівля, що грунтується на принципі порівняльних переваг, взаємовигідна. І навпаки, ігнорування цього принципу знижує загальний обсяг продукції і рівень життя в обох країнах.

Торговельна політика промислово-розвинутих країн.

Для промислово розвинутих країн характерна загальна тенденція лібералізації торговельних режимів, розширення зони вільної торгівлі, але в той же час спостерігається періодичне посилення і протекціоністських заходів.

Політика вільної торгівлі забезпечує значне економічне зростання. У цих країнах панує розуміння того, що розвиток національної економіки відбувається внаслідок і шляхом розвитку міжнародного обміну, що нині міжнародна торгівля с базовим моментом економічного життя країн і що, в кінцевому підсумку, лише конкурентоспроможність може слугувати єдиним справжнім арбітром у торгівлі, вона мас бути головною метою економічної політики будь-якої країни.

Лібералізація торгівлі має регіональний характер і супроводжується збереженням торговельних бар'єрів між угрупованнями. Усі основні промислово розвинуті країни, за винятком Японії, входять до однієї з чотирьох груп вільної торгівлі: ЄС, ЄАВТ, НАФТА і Австралійсько-Новозеландська угода про встановлення тісніших економічних відносин. Суперечності в торговельній політиці і протекціоністські бар'єри між цими угрупованнями не усунені. Залишається предметом суперечностей товарний обмін між країнами і в рамках регіональних зон вільної торгівлі. Держава зберігає можливість обмежувати конкуренцію шляхом надання допомоги національним виробникам. Так, усередині спільного ринку обіг товарів у принципі був вільним: він не обкладався митом і не піддавався ніяким кількісним обмеженням. Водночас Римським договором передбачені захисні застереження, котрі дозволяли тимчасово відступати від принципу вільної торгівлі всередині спільного ринку у випадку виникнення труднощів з платіжним балансом тощо.

Прикладом лібералізації зовнішньої торгівлі промислово розвинутих країн є торгова політика країн ЄС. В СС широко застосовуються тарифи режиму найбільшого сприяння (РНС), тарифні преференції. Про рівень митного оподаткування імпорту в рамках ЄС, який склався на початку XXI ст., свідчать дані табл..6.1 [Економічний розвиток і державна політика/ За ред. 10. Єханурова, - К.: "К.1. С. ", 2001 ]

Тариф ЄС складався з 10428 тарифних ліній. Середня митна ставка для всіх товарів становила 6,9%. На несільськогосподарські товари тарифи були в 3,8 разу нижчі, ніж на сільськогосподарські Однак на текстильні вироби, одяг були встановлені значно вищі тарифи (10-17%). Близько з однієї третини товарів стягується мито, яке не перевищує 3%. Для сільськогосподарських товарів різниця між максимальними та мінімальними тарифними ставками дуже велика (0 -236,4%), а для несільськогосподарської продукції - досить помірна: (0-26%).

Близько 10% тарифних ліній містять неадвалорні ставки. Це стосується, як правило, сільськогосподарських товарів. Неадвалорні ставки включають специфічні, комбіновані, змішані (застосовується мінімальна та/або максимальна ставка) чи ставки, які розраховуються за допомогою технічної формули.

На імпорт товарів з країн - членів СОТ ЄС застосовує 105 тарифних квот. Тарифні квоти, зокрема, використовуються при імпорті товарів з країн, які є преференційними торговельними партнерами, що зумовлено необхідністю виконання зобов'язання ЄС щодо поточного та мінімального доступу до ринку сільськогосподарських товарів відповідно до Угоди про сільське господарство СОТ. Застосування тарифних квот забезпечило нульовий або більш сприятливий (від фактично діючого) тарифний режим для товарів, які імпортуються, в межах квот, які встановлюються у вартісному або кількісному виразі. Квоти поширюються на товари, що імпортуються з будь-яких країн - членів СОТ. Виня /ком є випадки, коли для країн передбачається спеціальна частка у межах загальної квоти.

Так, спеціальна частка в межах тарифних квот, встановлених на банани та цукор, передбачена для країн Африки, Карибського басейну та Тихоокеанського регіону (АКТ).

Для обмеження доступу на ринок несезонних товарів з країн, які не є членами ЄС, можуть застосовуватися преференційні тарифні квоти. Доступ на ринок регулюється також умовами щодо мінімальної ціни (так, імпорт за тарифними квотами гвоздик та троянд із Кіпру, Ізраїля, Марокко тощо повинен здійснюватися за ціною не вищою за 85% від ціни ЄС).

Тарифні квоти можуть застосовуватися щодо імпорту з деяких країн відповідно до домовленостей, досягнутих у рамках процедури врегулювання торгових суперечок, або у зв'язку з процесом розширення ЄС.

ЄС застосовує преференційні режими, які діють з більшістю торговельних партнерів, на основі преференційних угод та домовленостей. Використовуються безмитні режими або знижені тарифи щодо імпорту окремих товарів. Режим найбільшого сприяння застосовується лише щодо товарів, які імпортуються з 8 країн - членів СОТ: Австралії, Гонконгу. Канади. Південної Кореї, Нової Зеландії, Сінгапуру, США та Японії. Преференційні режими, які стосуються інших торговельних партнерів, досить різноманітні і передбачають надання широкої системи пільг, порівняно з РНС. Так, країна може здійснювати експорт до ЄС за режимом найбільшого сприянні і одночасно одержувати право на преференції в рамках Генеральної системи преференцій (ГСП) для несільськогоспо-дарських товарів (Аргентина); деякі країни, крім РНС та ГСП, мають право на преференції, передбачені як Ломеською конвенцією, так і режимом, який застосовується щодо товарів з країн АКТ (Комерун); крім усіх вищезазначених, найменш розвинуті країни можуть мати додаткові преференції для сільськогосподарських товарів у рамках ГСП (Сьерра-Леоне).

Найбільш сприятливий режим застосовується щодо товарів з найменш розвинутих країн (НРК) та країн АТК (95% видів товарів звільнено від сплати мита), далі йдуть країни, що підписали з ЄС угоду про вільну торгівлю (80%), бенефіціари ГСП (54%) та країни, яким було надано лише режим найбільшого сприяння (20%). Ставки тарифів за різними преференційними