до міжнародного права, екстрадиція означає видачу особи, звинуваченої в здійсненні злочину чи вже засудженої судом за його здійснено, з метою засудження чи приведення вироку у законну силу в країні, де здійснений цей злочин. Стаття 6 містить вимогу про те, що діяння, визнане злочинним за законодавством країни - учасниці Конвенції й оголошене злочином у статтях тієї ж Конвенції, повинно бути визнане злочином, за здійснення якого винний чи підозрюваний у ньому повинен підлягати екстрадиції за будь-яким договором про екстрадицію, якщо такий вже укладений між Сторонами. Таке зобов'язання учасники Віденської Конвенції прийняли відносно звинувачуваних і підозрюваних у здійсненні тяжких злочинів, до яких вони віднесли і відмивання злочинного прибутку. Вже одне це положення було для того часу новаторським, надзвичайно важливим і сміливим підходом до організації міжнародного співробітництва в боротьбі з організованою злочинністю. Учасники Конвенції гарантували, що положення про екстрадицію "відмивателів" грошей буде включено в тексти всіх угод, які будуть укладені між Сторонами з проблем міжнародного співробітництва.
Ще під час роботи Віденської Конференції розгорілася дискусія з питання: чи підлягають екстрадиції в іншу країну громадяни тієї країни, в якій вони ховаються від правосуддя? Частина учасників Конференції висловилася за видачу таких осіб, але більшість делегацій не підтримала цю вимогу, посилаючись на причини юридичного характеру. Тому в параграфі 9 статті 6 міститься докладно викладена вимога про те, що Сторона, на території якої знаходиться підозрюваний у здійсненні злочину, повинна його або віщати, або покарати відповідно до свого внутрішнього законодавства. Це положення ввійшло в повсякденну практику боротьби з міжнародною злочинністю.
На думку видатних юристів. Віденська Конвенція 1988 року відіграла важливу роль у розвитку міжнародного права і стала серйозним внеском в організацію інтернаціонального співробітництва в боротьбі з наркобізнесом і відмиванням грошей.
Інший важливий документ, який основою міжнародного співробітництва в боротьбі з наднаціональною організованою злочинністю, - "Конвенція в справах про відмивання доходів, отриманих від здійснення злочину, їх виявлення, вилучення і конфіскацію", підписана в Страсбурзі 18 листопада 1990 року. Цей документ підготовлений Комітетом експертів Ради Європи і містить 44 статті, які мають обов'язковий характер для держав, які підписали і ратифікували цю Конвенцію. Фахівці з права розцінюють цей документ як найбільш повний перелік розпоряджень і правил, який охоплює всі етапи юридичної процедури - від початку розслідування до винесення вироку і конфіскації "брудних" грошей.
У Преамбулі Конвенції прямо говориться про те, що мета її полягає в позбавленні міжнародних злочинних угруповань їхнього злочинного здобутку й у створенні для досягнення цієї мети діючої системи міжнародного співробітництва. Зміст її багато в чому доповнює і розвиває положення, викладені у Віденській Конвенції ООН 1988 року, але разом з тим включає важливі, принципово відмінні від неї положення. Конвенція Ради Європи не просто вимагає псналізації, тобто оголошення відмивання грошей злочином, але й вимагає, щоб це діяння визнавалося злочином незалежно від того, чи пов'язане воно з торгівлею наркотиками, чи такий зв'язок не встановлений. Ця умова в статті 6 установлює карне покарання за відмивання доходів, які отримані і накопичені в ході здійснення будь-якого тяжкого злочину. Усі держави, які підписали і ратифікували Конвенцію, зобов'язані виконати цю вимогу.
Шоста стаття носить заголовок "Злочин "відмивання". У ній перераховані 4 пункти, які характеризують склад даного злочину. У першому пункті таким визнана "конверсія переміщення майна з усвідомленням, що воно являє собою дохід від злочину, з метою укривання або приховання незаконного джерела походження цього майна або надання допомоги якій-небудь особі, яка залучена в здійснення первинного злочину, щоб ця особа одержала можливість уникнути юридичних наслідків своїх діянь".
У першій статті Конвенції вводиться поняття "первинний злочин". Це правопорушення, яке стало причиною появи в злочинця "брудних" ірошей чи іншого майна, названих у наступних статтях "доходом". Правомірність такої дефініції стане зрозумілою при вивченні параграфа 2 статті 6, де говориться про те, що відмивання грошей (доходу) необхідно визнати кримінально карним злочином, незалежно від того, чи підпадає первинний злочин під карну юрисдикцію Сторони - учасниці Конвенції, чи ні. Це означає, що навіть у тому випадку, якщо в даній країні за якийсь злочин (наприклад, за несплату податків у Голландії) не передбачене кримінальне покарання, то відмивання грошей, отриманих у результаті такого злочину, все одно повинно переслідуватися за внутрішнім законодавством країни, яка підписала Конвенцію. Дана країна зобов'язана внести у своє законодавство відповідні зміни. Правда, четвертий параграф тієї ж шостої статті дозволяє кожній Стороні в момент підписання документа або подачі на ратифікацію зробити заяву через декларацію на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про те, що "первинними" злочинами ця держава буде визнавати тільки ті, котрі зазначені в поданій декларації.
Конвенція Ради Європи багато уваги приділяє організації розшуку злочинних доходів, їх ідентифікації, а також заходам, які призводять до конфіскації злочинних доходів у будь-якій формі. У четвертій статті перераховані заходи, які забезпечують доступ до банківських, фінансових і комерційних документів, а також роз'яснюється порядок моніторингу банківських рахунків, організація прослуховування телефонних переговорів, входження в комп'ютерні мережі й інші дії, необхідні для відстеження процедури відмивання "брудних" доходів як у межах однієї країни, так і за її межами. Ця угода, ратифікована більше ніж сотнею держав усього світу, залишається на сьогоднішній день найвичерпнішим документом, який слугує справі боротьби з відмиванням грошей. Як і Віденська Конвенція, вона відіграла важливу роль в удосконалюванні кримінального законодавства багатьох країн, орієнтуючи його на активізацію зусиль з боротьби з відмиванням грошей.
Проблема кримінальної відповідальності за відмивання "брудних" грошей у законодавствах іноземних країн
Пеналізація відмивання "брудних" грошей чи покарання за цей вид злочину стало вводитися в кримінальні кодекси різних країн з кінця 1980-х років. Піонерами в цін справі виступили США, Велика Британія, Німеччина. Серед законодавців різних країн не було єдності в сприйнятті цієї проблеми: одні тлумачили її дуже розширено, включаючи до складу поняття "брудні гроші" всі доходи, які виникають у тіньовій економіці, - від невиплачених податків до винагород за нелегальну (неоподатковану) працю; інші продовжували і продовжують наполягати, що "пеналізації" повинно піддаватися лише відмивання грошей, здобутих
від наркобізнесу, тероризму і деяких інших тяжких злочинів.
Окрема (і дуже складна) частина цієї проблеми - кошти, необхідні для застосування в кредитно-фінансових установах з метою запобігання і припинення процедури відмивання грошей. Треба було розробити не тільки набір засобів для досягнення такої мети, а й норми адміністративного і кримінального права, які передбачають відповідальність посадових осіб за участь у відмиванні грошей чи за недотримання правил, спрямованих на припинення цієї процедури.
Нині відмивання "брудних" ірошей кваліфікується як кримінальний злочин у законодавствах цілого ряду країн, насамперед, у кримінальних кодексах США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Швейцарії. Розглянемо юридичні визначення цього злочину, дані законодавствами окремих держав.
Використана література
1. Амоша А., Вишневский В. К вопросу об оценке уровня налогов в Украине Экономика Украины, - 2002 - №8.
2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента - М.: Финансы и статистика, 1995.
3. Береславська О./, та ін. Міжнародні розрахунки та валютні операції.- К.: КНЕУ, 2002.
4. Боринець СЯ. Міжнародні фінанси - К.: Знання-Прес, 2002.
5. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі - К.: Основи, 2000.
6. Ван Хорн Дж.К. Основы упріавления финансами.- М.: Финансы и статистика, 1999.
7. Влияние многосторонних торговых инициатив на благосостояние развивающихся стран// БИКИ, 2005 №41.
8. Гаман MB Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. - К.: Вікторія, 2004.
9. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник - М.: ЮНИТИ, 2001.
10. Герчикова И.Н. Международные экономические организации.- М.: Консалтбанкир, 2000.
11. Герчикова И.Н. Международные экономические отношения.- М.: АО "Консолт - банкир", 2001.
12. Гіл Ч. Міжнародний бізнес- К.: Основи, 2001
13. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ /Кер. авт. коя. і наук. ред. Циганкова Т.М.- К.: КНЕУ, 2003.
14. Гольцберг М., Хасан-бек А. Основы финансового инвестирования.- К.: Знания, 1998.
15. Грей сон Дж. К., О'Деля К. Американский менеджмент на пороге XXI века.М.: Экономика, 1995.
16. Денберг Р.Л. Международное налогообложение.- М.: ЮНИТИ, 1997.
17. Друкер П. Як забезпечити успіх у бізнесі.- К.: Україна, 1994.
18. Дэниеле Дж.Д.. Радеба Ли Х- Международный бизнес: Учебник - М.: Дело, 1994.
19. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Ковалевського В.В., Ржепишсвського К.І.- К.: ЦУЛ, 2003.
20. Зовнішньоекономічна діяльність: Навч. посібник/За ред. Козака Ю.Г., Логвінової Н.С., Сіваченка І.Ю., К.: - ЦУЛ, 2006.
21. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Навч. посібник / За ред. Козака Ю.Г., Сіваченка МО., Логвінової Н.С.- К.: ЦУЛ, 2006.