Інтелектуальна власність

План

1. Продукт інтелектуально-творчої праці та особливості його споживання.

2. Інтелектуальна власність у специфіці сьогодення.

Продукт інтелектуально-творчої праці та особливості його споживання

Постановка такого питання зумовлена необхідністю розуміння факту, у зв'язку з чим той чи інший продукт може ставати товаром? У цьому випадку нас цікавить не те, на якому етапі суспільного розвитку продукти набувають форми товарів, а те, якими властивостями повинні володіти продукт людської діяльності і його робоча сила, щоб на певному етапі суспільного розвитку він міг втілити в собі відому суперечність товару14. Закономірно постає питання: якими ж властивостями повинен володіти об'єкт, щоб бути здатним, потрібним для товарообміну? З'ясування цього питання дає змогу зрозуміти основні особливості того об'єкта, предмета, явища, який став інтелектуальною власністю.

Музика в душі людини народжується тільки з музики, вірші народжуються з поезії, думка — з думки... Реальна суб'єк-тивність мови інших, яка чується, сприймається (вербальної, музичної, образотворчої) звучить у мені як моя власна, І тіль-ки тому я, перетворюючи її у своїх зверненнях до себе та ін-ших, народжуючи всередині себе свою мову. Мова первісно і міцно злита із суб'єктивністю світу думок і почуттів тих, без яких я був би німий і глухий до адекватності смислів буття — І до живої й одухотвореної спільності людей.

Ф. Т. Михайлов

Для того щоб бути придатним для товарообміну, об'єкт (предмет, річ) повинен бути комусь корисним, задовольняти повну потребу і в цьому розумінні володіти споживчою вартістю. Але цього недостатньо. Товарообмін, особливо в умовах ринкової економіки, — процес добровільний. У ході його здійснення споживчі вартості вступають у певну взаємодію, співвідношення. Тому за взаємною згодою можна обмінювати лише ті речі, які можна порівняти. Таким чином, для того щоб об'єкт (предмет, річ) став придатним до обміну товаром, необхідно, щоб він мав щось "більше" відносно тих речей, на які обмінюється, і водночас відрізнявся від них. Це можливе лише за умови, що саме фізичне тіло об'єкта (речі) може слугувати еквівалентом, "повноправним представником" способу його вживання.

Стосовно продукту інтелектуальної діяльності, то тут потрібно враховувати його "духовність"; а не "тілесність", що й виокремлює інтелектуальну власність як специфічний вид товару. Проте і для фізичного об'єкта — товару, і для об'єкта ідеального — продукту інтелектуальної діяльності існують спільні закономірності. Наприклад, уявіть собі, що людина потрапила в іншу країну, і їй потрібно придбати продукти. Придатними до купівлі товарами для неї будуть лише ті, спосіб споживання яких їй уже відомий і вона може визначати його за структурою об'єкта (предмета) або напису на етикетці.

Інша ситуація, коли на ринок виходить людина з річчю, предметом, спосіб споживання або користування яким відомий лише їй. Подібний об'єкт (предмет), якщо й стане товаром, то принаймні, не раніше, ніж хто-небудь ще поза виробником зможе вгадати за його виглядом, для чого він призначений і як його використовувати. Тобто лише в тому випадку, якщо в природі, структурі самої речі буде закладений характер її споживання (якщо характер її споживання буде суспільно визнаний у структурі речі), праця, затрачена на виробництво корисної речі, виступає як предметна властивість цієї речі, як її вартість15. Проводячи відповідні аналогії, ми можемо подібне сказати і про корисну річ, вироблену в процесі інтелектуальної діяльності.

Звідси випливає ще одна умова перетворення предмета в товар. Оскільки товар є продуктом, із самого початку створеним для обміну, а не для самостійного споживання, це означає, що товар виробляє один суб'єкт, а споживає інший. Звичайно, той, хто виробляє продукт, може його придбати в магазині. Однак для обміну може належати лише той продукт, виробництво і споживання якого є двома різними процесами. Продукт, виробництво і споживання якого збігаються, не підлягає обміну, оскільки його виробництво неможливо обміняти на його споживання. Отже, такий продукт не може бути товаром за самою своєю природою.

Інтелектуальна власність також є товаром. Як і будь-який інший продукт людської діяльності, вона стає товаром на певному етапі суспільного розвитку. І це такий товар, характер споживання якого опредметнений у структурі товарного тіла, а його виробництво і споживання становлять два різних процеси. Все це свідчить про те, що, коли "існують такі продукти людської діяльності, спосіб споживання яких не опредметнений однозначно в структурі самого об'єкта, тобто корисність яких у принципі не може мати характеру загальновизначеності, а також якщо ми знайдемо продукт, виробництво і споживання якого становлять єдиний процес. Тобто продукт, котрий не можна виробляти не споживаючи і споживати не виробляючи, то такого роду продукти не можуть бути товарами. А тому не можуть повноцінно відтворюватися, функціонувати і оцінюватися виключно в рамках товарно-грошових відносин і пов'язаної з ними системи координат"16. Це найбільшою мірою стосується інтелектуального продукту, який, про що зазначалося вище, не завжди може мати ефективну оцінку в рамках ринкових відносин.

Кожному зрозуміло, що споживання — це споживання, виробництво — це виробництво. Будь-який предмет, річ можна або споживати, або виробляти. Але як можна виробляти не споживаючи або споживати не виробляючи? І що це за речі, споживання і виробництво яких є одним і тим самим процесом? І чи має стосунок до інтелектуального продукту? Відповідь на ці питання важлива також тому, що основне джерело прибутку полягає втому, що існує такий продукт суспільної праці, відтворення якого з прибутком обмінюється на його споживання. Саме незбігання цих двох процесів і є джерелом прибутку. Тому-то будь-який продукт, виробництво і споживання якого є єдиним процесом за самою своєю природою, не може давати прибуток, оскільки його виробництво неможливо обміняти на його споживання. Справді, як можна включити в обмінний процес той чи інший продукт інтелектуальної діяльності на його споживання? Або працю того, хто створює (наприклад письменник), на працю того, хто споживає (читача)?

Справа в тому, що за такого перебігу справ реалізація продукту праці може давати прибуток, але відтворення самої здатності до праці перебуває вже за межами механізмів вартості. Цим специфічним продуктом е людина, точніше її інтелект, розум, її здатність до праці. Людина як діяльність — в єдності фізичної і розумової праці, або, що більш вірогідно, в їх спеціалізації. Це і дає підстави виокремлювати інтелектуальну діяльність як основу інтелектуальної власності. Потрібно зазначити, що такий специфічний "продукт", як робоча сила, а тим більше, коли ми говоримо про неї тоді, коли вона виступає як інтелектуальна діяльність, має настільки гнучку структуру, що залежно від рівня свого розвитку, може не тільки набувати, а й втрачати властивості товару17. Справді, та чи інша ідея, як результат напруженої інтелектуальної діяльності, може не тільки набувати, а й втрачати властивості товару або взагалі товаром не ставати. У зв'язку з цим виникає необхідність розглянути, що становить робоча сила як товар і яка саме робоча сила здатна функціонувати у формі інтелектуальної діяльності у вигляді товару.

Попередній розгляд показав, що товаром, тобто продуктом, здатним до обміну, може бути лише такий продукт, виробництво і споживання якого становлять два різних процеси. Тому неспівмірність процесів відтворення і споживання робочої сили робить можливим перетворення її на товар. Що таке споживання робочої сили? Використання її в процесі виробництва або в процесі творення продуктів духовного характеру, що також є виробництвом, але духовним. А що таке відтворення робочої сили, в тому числі інтелектуальної? Забезпечення її засобами, необхідними для її існування як робоча сила для продуктивної діяльності. Неважко здогадатися, що внаслідок незбігання цих двох процесів, а саме суспільного характеру споживання, використання робочої сили в праці та окремого характеру її відтворення у формі заробітної плати і зростає прибуток. При цьому потрібно зазначити, що капітал відтворює робочу силу виключно приватно, тобто через відтворення продуктів, які можуть слугувати предметом приватного, індивідуального споживання у процесі товарообміну.

Стосовно капіталу, то зазначимо, що він є явищем приватним і суспільним "одночасно" і "однопросторово". Приватні капітали і суспільний капітал — два взаємозумовлених і нерозривних "втілення капіталу взагалі" (Ю.М. Осипов), і в певному розумінні дві його — капіталу взагалі — іпостасі. Суспільний капітал — сума приватних капіталів, але не тільки, це також повна єдина цілісність, своєрідний суб'єкт господарювання, що реалізується як об'єктивний процес, тобто суб'єкт-процес18. У приватності — своя суспільність, у суспільності — своя придатність. А в підсумку — капітал взагалі. В цій якості він користується всією суспільною працею, а сьогодні — також у світовому масштабі. "Немає праці, яка не була б тією чи іншою мірою корисна капіталу, як і мало праці, котра йому б не слугувала. Капітал експлуатує не просто працю, тим більше найману, а працю взагалі, причому і працю попередніх поколінь, тобто втілену вже в предмети,