Для сповіщення третіх осіб щодо своїх виключних прав та попередження їх порушення творці суміжних прав використовують знак охорони суміжних прав, який складається з трьох елементів: латинської букви "Р" уколі: ®, імені (найменування) власника суміжних прав, року першого випуску твору. Відсутність такого знака не позбавляє власника суміжних прав, можливостей їх охорони та захисту, однак може створювати певні труднощі під час реалізації відповідних заходів.

Наприклад, відповідно до Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення від 29 жовтня 1971 р. важливою вимогою національного законодавства щодо захисту інтересів виробників фонограм є дотримання низки формальностей, у тому числі — наявності всіх трьох елементів знака охорони на дозволених для поширення серед публіки копіях фонограм.

Сучасні зарубіжні та вітчизняні дослідники звертають увагу на суперечливість економіко-правових відносин щодо охорони і захисту авторського права та суміжних прав виходячи з того, що специфікація та захист прав власності на ці об'єкти потребують значних затрат з боку виробників та держави, оскільки вартість їх тиражування невпинно знижується, а попит — зростає.

Розвиток новітніх інформаційних технологій дає змогу суттєво знизити вартість тиражування інтелектуальних продуктів, однак легальні виробники не поспішають знижувати ціни на свою продукцію, що провокує так зване піратство. Під "піратством" у сфері інтелектуальної власності розуміють використання об'єктів авторського права і суміжних прав з метою отримання комерційної вигоди без згоди правовласників.

Екземпляри творів і фонограм, виготовлення і поширення яких пов'язане із порушенням авторського і суміжних прав, є контрафактними. Контрафакція (від лат. contrafactio — підробка) — самовільне і протизаконне виготовлення і розповсюдження екземплярів твору без згоди правовласника. Піратство завдає збитки всім суб'єктам відносин інтелектуальної власності, а саме: авторами, які не отримують законної винагороди за свою творчу інтелектуальну діяльність; видавцями, виробниками, які здійснюють значні витрати на виготовлення відповідної продукції та не мають можливості відшкодувати збитки; збутовим організаціям, які потерпають від недобросовісної конкуренції; споживачам, які купують продукцію нижчої якості та втрачають можливості доступу до інтелектуальної продукції внаслідок втрати зацікавленості авторів у її створенні; державі, яка витрачає бюджетні надходження внаслідок скорочення податкових платежів.

За сучасних умов незаконне використання об'єктів авторського і суміжних прав, яке постійно змінює свої форми та способи, досягло загрозливих масштабів. За даними Міжнародної організації з боротьби з комп'ютерним піратством (BSA), компанії, що виробляють програмне забезпечення, втрачають від нелегального тиражування їхніх програм до 13—15 млрд. дол. США на рік. Водночас, за даними Міжнародної торговельної палати, збитки власників товарних знаків від порушення їхніх прав через продаж продукції, маркованої неправдивими товарними знаками, становлять 80— 100 млрд. дол. США на рік18.

Так, у сфері звуко- та відеозапису, на думку фахівців, на сьогодні є три специфічні форми піратства: найпростіша форма піратства, пов'язана з копіюванням оригінального запису з метою одержання комерційної вигоди; при цьому піратські копії є низькоякісними і дуже дешевими порівняно з ліцензійною продукцією, більш складна форма піратства, за якої піратські носії максимально наближені до оригіналу за якістю та упаковкою; при цьому різниця у ціні також є незначною; кінцева форма піратства, за якої здійснюються недозволений запис виступів виконавців з подальшим тиражуванням та продажем або недозволене ввезення такої продукції на територію певної держави.

Оскільки незаконні виробники лише копіюють запис, не вкладаючи кошти у пошук та підготовку талановитих особистостей, не сплачуючи гонорарів авторам та виконавцям, їхні витрати є незначними і пов'язані в основному з купівлею обладнання для виробництва і копіювання, тоді як прибуток є негайним і суттєвим. Враховуючи, що щорічні збитки, які завдаються світовій індустрії звукозапису піратством, оцінюються в мільярди американських доларів, фахівці звертають увагу на необхідність посилення боротьби з цим загрозливим явищем за трьома основними напрямами: законодавчим, пов'язаним із удосконаленням нормативно-правової бази щодо охорони та захисту авторського і суміжних прав як на національному, так і на глобальному рівнях; примусовим, пов'язаними з упровадженням ефективних цивільно-правових засобів судового захисту таких прав; техніко-технологічним, пов'язаним із удосконаленням наявних та відкриттям нових способів захисту оригінальної продукції від підробки (використання голограм, системи бандеролі, "СІД-Коду" (системи ідентифікації виробника) тощо.

Водночас, наголошуючи на зростанні масштабів "піратства" у сфері інтелектуальної власності, деякі дослідники доводять нераціональність охорони та захисту прав власності на об'єкти авторського і суміжних прав після їх першого застосування, пов'язуючи з останнім поняття рідкісності та стверджуючи, що подальше їх використання визначається лише технічними обмеженнями.

Важливою проблемою, що виникає за умов формування інформаційного суспільства, є проблема правової охорони таких новітніх об'єктів інтелектуальної власності, як програми для ЕОМ та бази даних. Це зумовлено зацікавленістю виробників електронно-обчислювальної техніки та програмного забезпечення до неї в отриманні максимального прибутку та недопущенні так званого програмного піратства (незаконного копіювання програм для ЕОМ, використання товарних знаків загальновідомих фірм — виробників програмного забезпечення тощо). Найпоширенішими порушеннями виключних прав на програми для ЕОМ є продаж контрафактних екземплярів цих програм, розміщених на компакт-дисках, їх несанкціоноване установлення на жорстких дисках комп'ютерів, що пропонуються на продаж, поширення контрафактних копій програм через глобальні комп'ютерні мережі.

Водночас проблема захисту інтелектуальної власності стосовно комп'ютерних програм широко дебатується як на національному, так і на міжнародному рівнях. На думку деяких дослідників, велике поширення в окремих країнах піратських комп'ютерних програм призводить до технологічної залежності на основі утвердження певних стандартів. Як аргумент наводиться приклад піратських Windows, які стали міжнародним стандартом для персональних комп'ютерів, від чого фірма Microsoft, на думку цих спеціалістів, скоріше виграла, ніж програла.

Вперше визнання комп'ютерних програм як літературних творів знайшло відображення у Директиві Європейського Союзу про правову охорону комп'ютерних програм у 1991 р. Згідно з нормами авторського права програми для ЕОМ та бази даних охороняються незалежно від їх призначення, переваг, матеріального носія за дотримання таких умов: їх існування в об'єктивній формі, творчого характеру діяльності їхніх авторів.

Водночас правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, що лежать в основі цих інтелектуальних продуктів, у тому числі на ідеї та принципи організації інтерфейсу (взаємодії програми і комп'ютера) і алгоритму (математичного забезпечення програми), а також мови програмування. Як об'єкта, що охороняється, виступає конкретна реалізація певного алгоритму у вигляді сукупності даних і команд (послідовності операцій і дій над цими операціями).

Правова охорона поширюється на всі види програм для ЕОМ, у тому числі операційні системи і програмні комплекси, виражені будь-якою мовою в якій завгодно формі, включаючи вихідну програму (програму, написану символьною мовою програмування, доступною людському сприйняттю, що є вихідним набором даних для транслятора ЕОМ) і об'єктну програму (програму машинною мовою, перетвореною транслятором у машинний код і готовою до завантаження в ЕОМ).

Захист авторських прав на програми для ЕОМ і бази даних є складною проблемою глобального рівня. У другій половині 80-х років обсяги щорічного продажу програм для ЕОМ на світовому ринку становили близько 12 млрд. дол., а втрати від міжнародного піратства в цій сфері — 8—10 млрд. дол.

У більшості країн комп'ютерні програми захищаються ав-торським правом (copyright), головною перевагою якого є простота, відсутність багатьох формальностей та захист порівняно тривалий період — впродовж усього життя автора плюс 50 або 70 років (залежно від країни) після його смерті.

Виключні права на програми для ЕОМ та бази даних мають територіальний характер, тобто їх дія обмежується територією окремої держави. Для охорони та захисту цих прав на території інших держав необхідне укладення відповідних двосторонніх та багатосторонніх угод.

Для визнання і здійснення авторського права на програми для ЕОМ та бази даних не потрібні депонування, реєстрація та дотримання інших формальностей. Для сповіщення про свої виключні права правовласник може використовувати знак охорони авторського права починаючи з першого випуску у світ відповідного інтелектуального продукту. При цьому особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

Однією з дискусійних є проблема співвідношення двох підсистем правової охорони об'єктів інтелектуальної власності: патентного та авторського права, У зв'язку з цим є три типи правових систем:—

кумулятивна (суміщена) правова система охорони промислових зразків, яка включає сумісне використання двох типів охорони — авторського права і патентного права; така система, наприклад, широко використовується у Франції на основі застосування до результатів творчої праці принципу "єдності мистецтва";—

сепаратна, (доктрина поділу), яка не допускає сумі-щення законодавства про авторське право та патентного законодавства; при цьому авторське право застосовується виключно до об'єктів інтелектуальної власності, що не мають промислового або комерційного використання, як, напри-клад, у Італії, Великій Британії, Португалії;—

проміжна, яка допускає часткове суміщення норм ав-торського права і права промислової власності; така система має місце в Німеччині, Швейцарії, Іспанії та інших країнах.

На думку сучасних дослідників, комп'ютерні програми та інші комп'ютерно-орієнтовані Інформаційні об'єкти можна розглядати як промислові зразки і корисні моделі, що актуалі-зує