Інтелектуальна власність в епоху Інтернету

Перехід до інформаційної економіки нерозривно пов'язаний з бурхливим розвитком електронних засобів зв'язку, новітніх цифрових технологій, які істотно скорочують терміни відтворення інформації, забезпечують можливості її використання, внесення змін та швидкого постачання інтелектуальних продуктів споживачам.

На сьогодні Інтернет-ресурси включають понад 10 млрд. документів, а темпи зростання Всесвітньої мережі перевищують 7 млн нових сторінок на добу. На початок 2005 р. кількість веб-сайтів в Інтернеті досягла 60 млн, а темпи зростання їх кількості перевищують 1,7 млн на місяць.

Перетворення Інтернету на провідний засіб спілкування, обміну інформацією та ведення бізнесу породжує нові явища в системі відносин інтелектуальної власності, зумовлені віртуальною сутністю, транскордонністю та динамічністю цієї глобальної мережі.

На думку сучасних дослідників, широке використання Інтернету у сфері інтелектуальної власності породжує не лише нові можливості, а й низку проблем щодо ефективного захисту та охорони прав інтелектуальної власності.

По-перше, Інтернет як супермедійний засіб комунікації полегшує інформаційний обмін, пришвидшує рух інформації, сприяє подальшому розвитку глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності та механізмів узгодження інтересів усіх зацікавлених сторін. Наприклад, у 1998 р. Генеральна асамблея ВОІВ ухвалила проект WIPONET, спрямований на спрощення операцій у сфері інтелектуальної власності шляхом створення світової мережевої інфраструктури, здатної зробити доступною інформацію щодо інтелектуальної власності для широкого загалу.

По-друге, формування "кіберпростору", який має глобальні та цифрові характеристики, створює проблеми захисту прав інтелектуальної власності, що мають територіальні та часові параметри, а також географічні та фізичні межі.

Чинні норми, як правило, зорієнтовані на поширення творів на матеріальних носіях, що охороняються авторським правом, тоді як в Інтернеті їх використання є практично необмеженим. Крім того, застосування програм у глобальній комп'ютерній мережі дає змогу здійснювати практично необмежений експорт та імпорт об'єктів інтелектуальної власності.

Перенесення зростаючої кількості літературних творів, фільмів, комп'ютерних програм у цифрове середовище породжує реальну загрозу зміни та фальсифікації цих творів, створення дешевих і високоякісних копій, їх широкого розповсюдження з порушенням авторських прав. Користувачі комп'ютерів зі спеціальними пристроями отримують можливості запису та перезапису фонограм на комп'ютерні диски з подальшим їх відтворенням на будь-якому побутовому пристрої. Є реальна загроза підробки знаків для товарів і послуг, поширення комп'ютерного піратства тощо.

Таким чином, проникнення комерційних відносин у мережу Інтернет породжує якісно нові проблеми, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності. Це зумовлює необхідність перегляду традиційних підходів до охорони та захисту цих прав, усвідомлення того, що інституційне середовище функціонування інтелектуальної власності в індустріальну епоху стало непридатним для інформаційного суспільства, в якому все більш актуальними стають проблеми охорони авторського і суміжних прав у цифровому просторі; охорони ділових методів та недопущення порушення прав щодо засобів індивідуалізації недобросовісної конкуренції в електронній торгівлі.

За останні десять років істотно зросла кількість країн, під-ключених до Інтернету. У той час як на початку 90-х років таких країн було ледь більше десяти, то до кінця 2001 р. цей показ-ник збільшився до 214. Трафік Інтернетом подвоюється кожні півроку. Якщо спочатку обсяг інформації, що передавався Всесвітньою мережею, вимірювався мега- та гігабайтами, то тепер — тера- і петабайтами. Проте рівень поширення Інтер-нету все ще залишається нерівномірним для різних регіонів світу. У травні 2002 р. країни з найвищим рівнем поширення Інтернету мали такі показники:—

на Європейському континенті; Швеція — (64,4 %), Данія — (60,3 %), Нідерланди — (58,1 %), Великобританія — (56,9 %), Норвегія - (54,4 %);—

в Азіатському регіоні: Гонконг, Особливий адміністра-тивний регіон (ОАР) Китаю —(59,58 %);—

у Північній Америці: США — (59,2 %); Канада —(52,8 %).

Істотно зросла також вартість комерційних трансакцій в Ін-тернеті. У 2000 р. вона оцінювалась у 433 млрд. дол. у 2002 p. сягнула 1,9 трлн дол., а наприкінці 2004 p. — 6 трлн дол. При цьому комерційні операції в Інтернеті, які так чи інакше стосу-ються захисту авторського або патентного прав, у загальній структурі становлять 25 %.

Щороку зростає попит користувачів Інтернет на електрон-ні книги. Має успіх поява наукових, технологічних і медичних публікацій он-лайн. Зріс також попит на он-лайнові колекції: в більш ніж 7300 бібліотек, які надають вільний доступ до текс-тів сотень тисяч електронних книг. За даними "Нью-Йорк Таймс", у вересні 2002 р. вперше кількість відвідувачів на сайті газети newtimes.com (1,28 млн щоденно) перевищила кількість примірників її щотижневого розповсюдження на па-пері (1,2 млн щоденно). Стосовно галузей образотворчого мистецтва, народних промислів і прикладних мистецтв, то багато музеїв і галерей перетворили свої колекції в цифрову форму і зробили їх доступними для перегляду в Інтернеті. Один із таких сайтів, Artnet, надає користувачам доступ до творів понад 16 000 художників з 1300 художніх галерей.

На думку сучасних дослідників, основними перешкодами на шляху розвитку відносин інтелектуальної власності в епоху Інтернет є: конфлікт доменних імен і товарних знаків в глобальній інформаційній мережі; невирішеність питання щодо правомірності патентування способів ведення бізнесу; проблеми охорони творів у цифровій формі; проблеми охорони баз даних; проблеми максимально широкого доведення до відома суспільства (через мережу Інтернет) інформації про патенти тощо.

На сьогодні серед дослідників не склалося єдиної думки щодо вирішення зазначених проблем. Можна виокремити принаймні три підходи до розв'язання проблем охорони та захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет:

1. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності в Інтернеті є недоцільною, оскільки інформація за своєю сутністю радикально відрізняється від традиційних благ. На думку прихильників цієї позиції, процес поширення інтелектуальних продуктів через мережу Інтернет не піддається контролю та регламентації, відтак усе більшого значення набуває система безкоштовного розповсюдження програмного забезпечення з подальшим платним обслуговуванням та надаванням різного роду інформаційних послуг.

2. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності в Інтернеті традиційними способами неможлива, відтак виникає об'єктивна необхідність у створенні нового інституційного середовища у цій сфері. Наголошуючи та тому, що власність взагалі втрачає будь-яке значення в інформаційному суспільстві (суспільстві знань), відомі західні дослідники стверджують, що на відміну від традиційного суспільства, у якому гарантією захисту виступало право, в інформаційній економіці основну роль відіграють моральні норми. Прихильники такого підходу звертають увагу на зміни у людській психології, системі мотивацій, переваг, норм поведінки, та акцентують увагу на виникненні нової "інформаційної" моралі, в якій доступ до інформації отримує етичне значення. Відтак кожна особистість виявляє зацікавленість не лише у власних знаннях, а й у доступі до цих знань всіх членів суспільства7.

3. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності необхідна. її можна здійснювати традиційними способами, шляхом внесення необхідних змін у національне та міжнародне законодавство.

Загальновідомо, що доступ в Інтернет забезпечують провайдери — організації, що мають спеціальне обладнання для публікації інформації в глобальній мережі. Ця інформація розміщується на сайтах, що мають свої адреси і так звані доменні імена. Доменні імена (domain name) — імена, що використовуються для адресації комп'ютерів та ресурсів у Інтернеті, які на сьогодні є діловими чи особистими ідентифікаторами. Хоча доменні імена як такі не є формою інтелектуальної власності, вони виконують функцію ідентифікації, подібну тій, яку виконують знаки для товарів і послуг, надаючи необхідні орієнтири користувачам глобальної мережі та спрощуючи процедуру пошуку сайтів у Інтернеті.

Нині система індивідуалізації віртуального, сітьового світу вступила в суперечність із системою індивідуалізації "реального" світу (системою знаків для товарів і послуг, фірменних найменувань тощо). Наприклад, на відміну від законодавства щодо товарних знаків, доменні імена мають режим вільної реєстрації за правилом першості. Відтак сучасна система реєстрації доменних імен породжує певні суперечності у сфері охорони прав інтелектуальної власності, оскільки з двох компаній, які законно використовують однакові торговельні знаки щодо різних класів товарів та послуг, лише одна може зареєструвати доменне ім'я, що відповідає її торговельній марці, тоді як інша компанія змушена обирати інше доменне ім'я.

Можливість вільного вибору доменних імен спричинює конфлікти через протиправне явище, відоме як кіберсквотит (від англ. "cybersquatting" — кіберзахоплення або захоплення доменних імен) — реєстрацію найменувань доменів, що збігаються із засобами індивідуалізації або подібні до них з їх наступним недобросовісним використанням як для власних комерційних цілей, так і для перепродажу власникам відповідних засобів індивідуалізації.

Кіберсквотери використовують принципи реєстраційної системи доменних імен, що ґрунтується на правилі першості, для реєстрації назв торговельних марок, фірмових найменувань, прізвищ, відомих імен без згоди їх власників. Користуючись тим, що така реєстрація не потребує значних коштів, порушники прав інтелектуальної власності реєструють величезну кількість доменних імен, виставляючи їх з часом на продаж або пропонуючи компаніям — власникам відомих знаків для товарів і послуг за досить значні суми. У Заключній доповіді про процес щодо назв доменів у рамках ВОІВ від 30 квітня 1999 р. зазначається: "незважаючи нате, що доменні імена з самого початку були призначені для