Таким чином, метод дисконтування ґрунтується на припущенні, що інтелектуальна власність може продукувати потік доходів. На думку більшості дослідників, використання цього методу є доцільним за умов нестабільності грошових надходжень та видатків, насамперед при визначенні вартості продажі патентів, видачі ліцензій тощо;—

метод капіталізації прибутку, згідно з яким поточна вартість об'єкта оцінювання визначається шляхом зіставлення щорічного прибутку від комерційного використання інтелектуальної власності та коефіцієнта капіталізації;

де Vn — поточна вартість об'єкта оцінювання, визначена за методом капіталізації; П — щорічний прибуток від комерційного використання об'єкта оцінювання; К — коефіцієнт капіталізації.

На думку більшості дослідників, метод капіталізації прибутку доцільно використовувати для оцінювання функціонуючих об'єктів інтелектуальної власності, які мають добре прогнозовані (стабільні або такі, що змінюються однаковими темпами) величини надходжень та видатків.

Крім трьох основних загальновизнаних підходів до оцінювання вартості об'єктів інтелектуальної власності, на практиці часто застосовуються більш прості та грубі методи так званого швидкого початкового оцінювання, в тому числі: метод 25 % від валового прибутку; метод 5 % від продажу; метод поворотних коштів від продажу тощо.

Так, згідно з правилом 25 % ліцензіар повинен отримати роялті в сумі не менше 25 % від валового прибутку:

де L — сума роялті, що припадає на одиницю проданої ліцензіатом продукції; І — операційний прибуток; N — кількість проданих одиниць продукції.

Водночас, на думку багатьох дослідників, цей метод має суттєві обмеження, пов'язані з ігноруванням ймовірності та величини інвестиційного ризику.

Таким чином, оцінювання вартості конкретного об'єкта інтелектуальної власності залежить від мети оцінювання та врахування переваг, обмежень підходів, що застосовуються. Різноманітність цих підходів пов'язана з неоднорідністю об'єктів інтелектуальної власності та багатогранністю форм їх практичного використання.

На практиці, як правило, ринкова вартість того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності розраховується одночасно з допомогою кількох методів. Уточнення мети оцінювання в кожному конкретному випадку дає змогу виокремити найбільш придатну методику. Водночас, на думку деяких дослідників, одну методику оцінювання не можна застосувати до всіх етапів життєвого циклу продукту або технології, оскільки з плином часу змінюються як вартість інтелектуальної власності, так і підходи до її оцінювання13.

Загальновизнано, що на відміну від матеріальних засобів виробництва, вартість інтелектуальної власності може зростати з плином часу. Наприклад, за відсутності нових патентів вартість чинних патентів може збільшуватись, так само як може зростати вартість відомих торговельних марок, знаків обслуговування тощо. Водночас вплив ринкових факторів характеризується високою мірою невизначеності.

Згідно з названим підходом на ранніх етапах життєвого циклу товару (розробка та початок комерціалізації) більш придатним є витратний підхід до оцінювання об'єктів інтелектуальної власності. У цьому випадку ціна інтелектуальної власності може включати собівартість розробки і прибуток розробників.

Починаючи з моменту отримання перших прибутків від продажу запатентованого продукту, коли підприємство зацікавлене в монопольному використанні своєї інтелектуальної власності, оцінювати інтелектуальну власність доцільно на основі прибуткового (дохідного) підходу, який уможливлює врахування вартості додаткових активів, інвестиційних ризиків та розмірів ринку.

На стадії насичення ринку доцільно використовувати "швидкі" методи оцінювання роялті, пов'язані з визначенням суми ліцензійних платежів як фіксованої частки доходів ліцензіата. Це зумовлюється зацікавленістю компанії в отриманні додаткового прибутку від продажу ліцензій, або її прагненням до стандартизації продукції, пов'язаної з оцінюванням патентних прав на основі ліцензійних платежів за право використовувати цю інтелектуальну власність.

На стадії, коли ще не вичерпався термін дії охоронних документів, однак інтелектуальна власність перестала приносити прибуток і не використовується для комерційних цілей, оцінювати з метою продажу зацікавленим покупцям доцільно на основі порівняльного підходу, виходячи з того, що для відтворення об'єкта оцінювання зацікавлена в ньому компанія витратила б суму, аналогічну витраченій власником.

Література

1 Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью. — М., 2003. — С. 81.

2 Overview of contractual arguments. —

3 Інтелектуальна власність. — 2002. — № 12. — С. 52.

4 Борохович Л., Монастырская А., Трохова М. Ваша интеллектуальная собственность. — СПб.: Питер, 2001. — С. 75. 6 Там же.— С. 83.

6 Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью. — С. 84—85.

7 Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества. Науч. изд. — М.: Академия: Наука, 1998. — С. 323.

8 Ушанков ВА. Становление информационной системы: ценностные характеристики // Проблемы современной экономики. — 2002. — № 3—4. — С. 48.

9 Николаева Т.П. Информационная экономика: тенденции развития за рубежом и в России. — СПб.: НИИ химии, 1999, — С. 100.

10 Sakaiya Т. The Knowledge — Value Revolution or a History of the Future. London.: Bellew Publishing, 1992. — P. 253.

11 Методические рекомендации по определению рыночной стоимости интеллектуальной собственности. — М., 2002

12 Там же.

13 Зинов В., Шамшин С. Сравнение различных методов оценки стоимости интеллектуальной собственности // Інтелектуальна власність. — 2002. — № 4. — С. 38.

14 Dorr A. Munch С. Protecting Trade Secrets, Patents, Copyrights and Trademarks USA. — N. Y., 1990. — P. 91—92.

15 Kitch EM. Patents: Monopolies of Property Rights? // Palmer J., Zerba R.O. (Eds.). Research in Law and Economics. — Vol. S. London: JAI Press Inc. 1986.

16 Шастишко AJE. Неинституциональная экономическая теория — M., 1999. — С. 72.

17 Елисеев A.Н., Шульга И.Е. Институциональный анализ интеллектуальной собственности. Учеб. пособие. — М., 2005. — С. 80—98.

18 Інтелектуальний капітал. — 2004. — № 3. — С. 32.