Інтелектуальна власність у структурі діяльності

План

1. Предмет і структура праці в сучасну епоху та спосіб її організації.

2. Інтелектуальний продукт та інтелектуальний товар: специфіка становлення.

Предмет і структура праці в сучасну епоху та спосіб її організації

Джерелом власності і всіх людських благ є праця, без якої світ позбавлений майбутнього, а життя людини є сумним і нудним. Впродовж багатьох століть мислителі, вчені, економісти намагаються зрозуміти природу праці та її особливості. Осмислення праці і трудових, виробничих відносин між людьми впродовж тривалого періоду еволюціонувало приблизно в такому порядку: праця вміщена в людях самою природою (античність), Богом (середньовіччя), людською природою (відродження)1. Для сучасної економічної теорії проблема праці набуває особливої важливості, оскільки творча діяльність є її визначальним началом.

Є різні підходи в трактуванні праці. З погляду класичної політичної економії праця є виробництвом матеріальних благ або мінових цінностей. Іншу позицію займає К. Маркс, для якого праця "є виробничою розтратою людського мозку, м'язів, нервів, рук і в цьому розумінні — одну і ту ж людську працю"2. Для нього праця є також умовою існування людей, вічною природною необхідністю. Завдяки праці можливий обмін речовин між людиною і природою. Крім того, К. Маркс дає структурно-змістовний аналіз праці, виділяючи в ній доцільну діяльність, або саму працю, предмет праці і засоби праці.

У класичній філософії значний доробок в осмислення праці вніс Г.В.Ф. Гегель, який висунув положення про працю як всезагальну субстанцію людського буття. Праця, за Г.В.Ф. Гегелем, є формою реалізації духу, тому саме в ній самоздійснюється людина. Виходячи з концепту абсолютної ідеї, філософ ототожнив працю з будь-якою діяльністю, нехай це праця вченого або праця ремісника, або політична, художня, релігійна діяльність3.

У сучасній зарубіжній соціально-філософській думці праця здебільшого розуміється з позицій утилітаризму, як практична, матеріальна діяльність, котра протистоїть сфері духовного. Так, відомий французький філософ-персоналіст Е. Муньє пропонує "відрізняти працю від діяльності взагалі й від творчості зокрема, яка є найбільш духовною формою діяльності"4. У Е. Муньє праця є природним, важким, спрямованим на творення корисного продукту приборканням несприятливої матерії. Праця — це необхідна, але низька, не відповідна для людини умова її існування, яка вирізняється відкритістю будь-якого елементу духовності і творчого начала. Однак духовне також має потребу в праці, що й породжує не вирішувану суперечність.

Для P. Фрейда праця забезпечує людину міцним зв'язком із реальністю, а чистий, вільний час поза осмисленою діяльністю є протилежністю самореалізації. Власне це твердження не викликає заперечення.

У філософії господарства праця є основоположним феноменом життя взагалі. Для С. Булгакова праця — "нова сила природи, новий світоутворюючий, космічний фактор, принципово відмінний притому від усіх інших сил природи"5. На думку B.C. Соловйова, необхідно поєднувати працю з етичною стороною життя людини. На його думку, " визнати в людині тільки діяча економічного — виробника, власника і споживача речовинних (предметних) благ — є думкою хибною і аморальною. Згадувані функції не мають самі по собі значення для людини і ніяк не виражають її сутності та гідності. Виробнича праця, володіння і користування її результатами представляють одну зі сторін у житті людини або одну зі сфер її діяльності"6.

Необхідність працювати для добування засобів до існування є лише поштовхом, що спонукає людину до діяльності, подальший хід якої визначається вже причинами психологічного і етичного характеру. З метою збереження праці в колі моральних стосунків B.C. Соловйов формулює низку умов: по-перше, щоб "сфера економічної діяльності не відокремлювалась і не стверджувалась як самостійна, самодостатня"; по-друге, щоб "виробництво здійснювалось не за рахунок людської гідності виробників, щоб жоден з них не ставав тільки знаряддям виробництва, щоб кожному були забезпечені матеріальні засоби до гідного існування і розвитку"; по-третє, "мета праці стосовно матеріальної природи не є користуванням нею для добування речей, грошей, а вдосконаленням її самої — оживленням у ній мертвого, одухотворення предметного"7. Таким чином, для мислителя праця обмежена взаємодією людей у матеріальній сфері, а її сутність із боку вищої причинності полягає в тому, щоб забезпечувати всім і кожному необхідні засоби до гідного існування і всебічного вдосконалення і в кінцевому своєму призначенні перетворити й одухотворити матеріальну природу. В цьому — заявка на важливість інтелектуальної праці.

Артефакт несе певне значення, котре існує не завдяки фі-зичній природі, а тому, що він утворений для певного вико-ристання й інкорпорований у систему людських цілей. Об'єкт тому протистоїть нам як втілення значення, котре надано йому і підтримується в ньому завдяки "цілеспрямованій" діяльності. Природа організована, трансформована й "олюд-нена" завдяки діяльності. Зі звуків і форми використовуємо в мові структури, котрі охоплюють наші міста і поселення, наш світ повний фізичних сутностей, які отримали значення за-вдяки діяльності. Завдяки їй виникає колосальна споруда, котра складається з об'єктивованих ідеальних феноменів, людського "неорганічного тіла", нашої "духовної культури", втіленої в середовищі, що оточує нас.

Е.В. Ільєнков

У праці людина отримує можливість творчої самореалізації і таким чином розвивається, розширює межі для вільного вибору. Було б наївним вважати, що можна звільнитися від праці або принаймні від фізичної праці, завдяки раціоналізації виробництва і ефективній організації самої праці або яким-небудь іншим досягненням сучасного прогресу. Звільнитися можна не від праці взагалі, а від конкретного виду праці — тяжкої, яка не приносить задоволення, заради набуття свободи творчої праці. Остаточне звільнення від праці неможливе. Свобода, виведена за рамки сфери праці, робить неможливим становлення особистості, оскільки позбавляє людину взаємодії з навколишнім світом, поновленим символами і культурними формами, які надають смисл існування людині як істоті розумній. Недаремно В. Зомбарт вважав, що світ набуває значимості для людини лише завдяки праці, спрямованій на творчість.

Працею є кожна діяльність, спрямована на досягнення певного результату. Стосовно суб'єктів економічної діяльності праця виступає у вигляді спілкування, взаємодопомоги й обміну продуктами праці (матеріальними і духовними). На рівні культури праця включає процес адаптації людини до соціокультурного середовища і фіксується у вигляді конкретних результатів, типів діяльності, технологій, форми пізнання. Усі прояви і проекції трудової діяльності взаємопов'язані між собою, і обмеження в одній сфері компенсуються перевагами в іншій.

Необхідно розрізняти поняття праця і вільна діяльність залежно від цілей, творчого характеру і можливості вибору діяльності. Розвиток цієї позиції дає змогу стверджувати про відмінність між працею творчою (інтелектуальною, продуктивною) і нетворчою (репродуктивною). Це дає можливість вибудовувати як економічні, філософські, соціально-практичні концепції, так і відповідне ставлення до головних критеріїв соціоекономічного буття, зокрема таких як власність.

Разом із тим потрібно вважати, що праця і вільна діяльність {інтелектуально-творча і нетворча праця) — суто бінарні категорії, між якими є достатньо рухливий, історично мінливий зв'язок. У діяльності людини завжди одночасно наявні і внутрішні, і зовнішні цілі. Кожна праця може набути творчого характеру за відповідної її організації. " Коли праця стає грою або радістю, — зауважує П. Козловські, то життя людини збільшується, оскільки вона додатково одержує замовлений, а не пустий час"8. Роль такої праці має величезне значення для розкриття творчого потенціалу господарства й економіки, оскільки пов'язане з ним збільшення вільного часу і можливість здобути освіту приведуть до того, що всі багатства духовної культури займуть значне місце в житті людини. Поняття вільна, творча, інтелектуальна діяльність більш широке, ніж праця, оскільки поряд з останньою включає процес комунікації, який опосередковує праця. Яким же чином виявляє себе праця і творча, вільна інтелектуальна діяльність у сучасній економіці?

Інтелектуальний продукт та інтелектуальний товар: специфіка становлення

Ніхто не заперечує, що найважливішим фактором господарсько-виробничого життя, який діє в економічному процесі поряд із засобами виробництва — предметами і знаряддями праці, а також енергією, інформацією, організаційними системами, є праця. Значення етосу праці для господарства й економіки неоціненне. Без праці — управлінської і виробничої — нічого в соціоекономічному житті немає: ні продуктів, ні засобів виробництва, ні самої праці, ні її носія і звершувача — людини, а також капіталу, кредиту, доходів, багатства, власності, добробуту, бюджету тощо. Праця скрізь і всюди, у всьому економічному просторі і часі. Ніщо в господарстві й економіці не здійснюється без праці. Вона пронизує всі ланки, всі пори соціального організму. Місце, спосіб і результат застосування праці, цієї активної, творчо-руйнівної здатності людини, її діяльної сили — все господарство. Людина не може жити без праці. Все життя людини — праця, тобто діяльність. Але праця завжди різна. Особливо сьогодні, коли є величезна кількість професій. Однак кожна з них визначає основні прагнення людини — свободу, власність, добробут.

Праця сьогодні повинна розумітися не в її традиційному розумінні — як засіб виробництва матеріальних благ. Постіндустріальне суспільство — соціально-економічна система, в якій переважає виробництво нематеріальних, віртуальних благ, на відміну від попередньої системи, в якій