Перспектива людського розвитку в контексті діяльності відрізняється від інших підходів до питань розвитку, які переважають у конкретних економічних дисциплінах. Вона орієнтована на кінцевий результат, а не на засоби досягнення, на добробут, власність і свободу, а не реальний дохід, прибуток, реальний добробут і пакет товарів споживання. В кінцевому підсумку в центрі уваги повинне бути те життя, яке ми ведемо, і те, що ми можемо або не можемо зробити, те, ким ми можемо або не можемо бути.

Водночас мета суспільного прогресу — розвиток можливостей людини, що включає доцільну діяльність і свободу вибору серед різних форм діяльності — відрізняється від загальноприйнятого розуміння особистої вигоди (користі), хоча утилітаризм є одним із наріжних компонентів у теоретичних обґрунтуваннях сучасної класичної економіки. Діяльність (праця) розглядається як щось самоцінне, а не лише як засіб виробництва певних "товарів і послуг", що підкреслює концепт інтелектуально-творчої діяльності, котра в сучасних умовах диференціює розуміння власності, багатства, добробуту, сенсу існування тощо.

Діяльність у неправильному секторі передбачає певні за-трати праці у фізіологічному розумінні. Отже, це конкретний вид праці. Цей аспект вимагає двох істотних зауважень. Серйозною теоретичною проблемою є питання про те, чи є різні (особливі) види діяльності в неправильному секторі (на-приклад, праця менеджера і фінансового аналітика) конкрет-ним видом або видами праці. З одного боку, можна говорити про різні форми затрат праці у фізіологічному розумінні (оче-видно, що кожний з розглянутих робітників виконує різні функ-ції, застосовуючи різні методи), і в цьому розумінні мова по-винна йти про різні конкретні види праці. Але при цьому неможливо забувати про те, що ці різні конкретні види праці (безпосередньо чи опосередковано) виробляють один і той самий продукт — гроші.

І.Г. Левіна

Важливі зміни, які відбулися під впливом НТР наприкінці XX ст., змушують по-новому оцінювати залежність між характером, типом праці та принципами її суспільної організації, критеріями ефективності. XX століття поставило проблему соціально-економічної специфіки інтелектуально-творчої праці та зумовило пошуки адекватних соціальних критеріїв оцінки її ефективності. Саме необхідність розширення принципу корисності до масштабів, здатних охопити імперативи збереження та відтворення культури і природного середовища, наполегливо вимагають виходу за рамки індустріальної системи координат і прибутку як універсального показника корисності та ефективності суспільних затрат. У цьому випадку тип соціального устрою і економічних відносин буде відповідати природі, характеру суспільної праці, яка організується цими відносинами12. Саме в цій ситуації стає можливим говорити про можливість функціонування інтелектуальної діяльності й існування інтелектуальної власності.

Внаслідок яких причин це відбувається? Суспільну працю за характером прийнято поділяти на фізичну й розумову. Варто було б виходити з іншого поділу: на працю творчу, інтелектуальну, метою якої є винахід, відкриття нового, якісна зміна наявного буття, і нетворчу,репродуктивну, метою і завданням якої є функціонування на вже досягнутому рівні, із заданими наперед результатами і шляхами їх досягнення, працю, котра передбачає скоріше кількісну зміну наявного буття. Йдеться не про характеристики конкретних видів праці (інженера, робітника), оскільки в них так чи інакше в різних пропорціях завжди містяться обидва елементи, а про виокремлення і принциповий поділ двох найважливіших компонентів суспільної праці, які, звичайно, в окремому чистому вигляді ніде не зустрічаються, але переважають у тому чи іншому конкретному типі праці. Ці два види суспільної праці об'єктивно мають зовсім різні закони функціонування, які визначаються не рівнем розвитку виробничих сил, а самою природою того чи іншого виду праці.

Праця репродуктивна, яка має нетворчий характер, найбільш адекватно організується, обмінюється і відтворюється в рамках товарно-грошових відносин через механізм ринку. Найбільш універсальним критерієм корисності такого виду праці є прибуток. Праця творча, інтелектуальна, якого б вигляду не набувало її залучення до іншого виду праці, за самою своєю природою не розвивається, не обмінюється і не відтворюється за законами товарно-грошових відносин і, якщо й регулюється ринком, то "дуже специфічно"13. Звідси й починається шлях відмінності інтелектуальної власності від власності взагалі. Чому це так?

Звичайно, якщо продукт інтелектуально-творчої праці нічим принципово не відрізняється від продукту праці нетворчої, тоді й проблеми не існує. Однак, якщо продукти інтелектуальної праці як такі, не можуть бути товаром за самою своєю суттю, то вони не можуть ефективно включатися в товарно-грошові відносини нарівні з іншими товарами й водночас відкидаються, відокремлюються цими відносинами. Адже те, що не може бути товаром, не може ефективно обмінюватися, оцінюватися і відтворюватися за законами товарно-грошових відносин. Однак створена завдяки інтелектуальній діяльності власність включається в систему ринкових відносин, і, у свою чергу, перетворюється на частину інтелектуальної власності.

Потрібно врахувати, що просте перенесення цих відносин за межі нетворчої праці на сферу інтелектуально-творчої праці, яка все більше поширюється, веде до зруйнування останньої. Але в такому випадку сфера інтелектуально-творчого виробництва вимагає інших форм організації і принципів оцінки його ефективності, відповідних особливій природі інтелектуального продукту, який і е інтелектуальною власністю. І проблема тут у тому, щоб виявити принципи розвитку для кожної з цих сфер, адекватні їх природі, і знайти ефективні шляхи їх взаємодії.

Однак чому ж продукт інтелектуальної праці та її діяльна сила не можуть бути товаром? Що, зокрема, ставить під сумнів можливість існування інтелектуальної власності. Потрібно, таким чином, враховувати, що будь-який продукт може бути товаром за певних обставин. Адже все, що створене інтелектуальною працею — картини, книги, ідеї, теорії, принципи, вчені, вчителі тощо, купується і е предметом продажу, тільки в різних формах.

Література

1 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — М., 2001. — С. 65.

2 Мировоззренческая культура личности. —К., 1986. —С. 58.

3 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 108.

4 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 441.

5 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 122.

6 Корет Э. Основы метафизики. — К., 1998. — С. 146.

7 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 103.

8 Корет Э. Основы метафизики. — С. 178.

9 Мировоззренческая культура личности. — С. 63.

10 Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990. — С. 339.

11 Там же. — С. 338.

12 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 105.

13 Там же. — С. 106.

14 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — М.,1991. —С. 67.

15 Мировоззренческая культура личности. — С. 179.

16 Булгаков СЛ. Философия хозяйства. — М., 1990. — С. 89.

17 Мунье Э. Манифест персонализма. —М., 1989. — С. 446—449.

18 Соловьев B.C. Оправдания добра: Нравственная философия. — М., 1996.— С. 296.

19 Там же. —С. 310—311.

20 Мировоззренческая культура личности. — С. 185.

21 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 107.

22 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — К., 1994. — С. 149.

23 Вебер М. Избранные произведения. — С. 87.

24 Мировоззренческая культура личности. — С. 147.

25 Там же.

26 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 408.

27 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 84—85.

28 Мировоззренческая культура личности. — С. 149.

29 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С. 37.

30 Мировоззренческая культура личности. — С. 66.

31 Лукач Д. К онтологии общественного бытия. Пролегомены. — С.275.

32 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — М., 2003. — С. 210.

33 Там же.

34 Там же. — С. 215.

35 Элоян М.Р. Хозяйство и религия (М. Вебер, С. Булгаков, В. Зомбарт) // Философия хозяйства. — 2003. — № 25. — С. 91.

36 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 210—211.

37 Осипов ЮМ. Философия хозяйства. — С. 69.

38 Логинова Е.В. Некоторые аспекты политико-экономического анализа сетевой экономики // Философия хозяйства. — 2004. — № 5 (35). — С. 72.

39 Там же. — С. 73.

40 Мировоззренческая культура личности. — С. 82.

41 Гусєв В.І. Вступ до метафізики. — К., 2004. — С. 218.

42 Там само. — С. 73.

43 Локк Дж. Опыт о человеческом разуме. //Соч.: В 3 т. — М., 1985. — Т. 1. — С. 91.

44 Культура, культурология и образование // Вопр. философии. — 1997. —№2. — СП.

45 Гусєв B.І. Вступ до метафізики. — С. 279.

46 Личность: внутренний мир и самореализация. Идеи, концепции, взгляды. — СПб., 1996. — С. 64.

47 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 224.

48 Гусєв В.І. Вступ до метафізики. — С. 279.

49 Тутов Л А. Философия хозяйства. Опыт духовного преображения. — С. 224.

50 Гусєв BJ. Вступ до метафізики. — С. 280.

51 Кириленко Г.Г. Самосознание и мировоззрение личности. — М., 1998. — С. 49.

52 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — С. 162.

53 Гегель Г.В.Ф. Наука логики // Энциклопедия философских наук: В 3 т. — М., 1975. — Т. 1. — С. 398.

54 Возняк B.C. Метафизика рассудка и разума. — С. 163—164.

55 Там же. — С.