Практика показала, що дуже важко, навіть неможливо, суміщати власність і справедливість. Навіть так звана "загальнонародна власність" не вирішила проблеми справжньої рівності й істинної справедливості. Очевидно, неможливість виконання цієї мети зумовлювалася абсолютизацією ідеалу, яким виступало "суспільство справедливості". Абсолютний ідеал завжди зводиться до пустої балаканини й обману, проповідники якого одягають наявне неподобство в шати "світлого майбутнього".

Оригінальний погляд на власність розвивав російській філософ В.Ф. Ерн. Він визначає дві іпостасі власності — і злої, і доброї. Вона будується на ідеї певної рівномірності в розподілі майна за принципом: "Хто зібрав багато, не мав зайвого і хто мало, не мав достатку" (Кор. 8,15). В.Ф. Ерн пропонує "порив до Христа", який розбиває прив'язаність до власності, яка тримається не стільки правом, скільки внутрішнім особистим відчуттям. Немає цього відчуття, і власність розбігається в різні боки, адже тепер ніхто не змушує залишатися їй в цілісності та недоторканності. Щоб стати досконалим, потрібно продати своє багатство і роздати бідним. Майно, власність, заважають бути досконалим, а саме в прагненні до досконалості і є головний сенс життя.

У християнстві володіння власністю вважається "ідолослужінням ". Але не будь-яке, а лише егоїстичне й фанатичне. Однак є інші — колективні — форми власності. Головні з них — суспільні (державні) й общинні. Однак для В.Ф. Ерна повна перевага належить братській власності православного братства. Вона приведе до розквіту всіх і до справедливості, що і буде означати одухотворення власності, подолання економічної спокуси. Цікавий, високоморальний намір, але наївний, і, найголовніше, його не можна виконати. Він є втіленням одвічного прагнення до справедливості, яке виступило в цьому випадку в пропозиції православного братства.

У праці "Філософія нерівності" М.О. Бердяєв також ставить питання про власність і сенс життя людини. Він виходить із визнання факту, що наша епоха проникнена духом економізму. "Духовне життя людини потрапило в рабство до життя матеріального"43. В результаті людина зазнала "розщеплення її буття" і стала дисгармонійним. Багато хто вважає, що причиною всього є власність, котра породжує нерівність і злидні, а злидні утворюють нерівність як рятівне пристосування, як вихід, котрий запобігає господарському й культурному приниженню і загибелі"44. На думку М.О. Бердяєва, з господарського, але не морального погляду, "зрівняння в бідності" завадило б розвитку виробничих сил, а нерівність, навпаки, стимулює творчий процес. Соціалістичне змішання категорій економічних з категоріями моральними скаламучує суспільну свідомість. Теорія додаткової вартості К. Маркса "перетворилась у декламацію революційної моралі проти злодіїв-експлуататорів", оскільки ставить розподіл вище виробництва. В результаті справжня свобода розвитку виробничих сил, різноманітності господарства, здорової конкуренції замінюється суб'єктивно-моралістичними й революційно-класовими лозунгами: рівність, справедливість, свобода, ідеал комунізму. Ці символи стають важливішими за економічну доцільність і логіку господарства. Вони майже керують ним. Критикуючи практику більшовизму, М.О. Бердяєв пише: "У вас споживацьке, а не виробниче ставлення до життя... Ви уявляєте собі соціальний рай як максимум споживання і мінімум виробництва45.

Багаті і бідні є немовби доповненням один одного. Клас ба-гатіїв передбачає собою клас бідняків, і колосальна розкіш не може бути пов'язаною з величезною бідністю, яка змушує лю-дей нужденних слугувати неймовірній розкоші. Багатії — це грабіжники, бідні — це пограбовані. Тому Христос і висловлю-вав завжди співчуття до бідних і зневагу до багатства. За Його вченням, бути пограбованим краще, ніж бути грабіжником. У царстві правди, яке він проповідував, багаті і бідні були б одна-ково неможливі.

Г. Джордж

У кінцевому підсумку М.О. Бердяєв також ставить моральний критерій над економікою, але з християнських позицій, хоча переконаний, що "матеріальне життя не може бути протилежне духовному життю"46. Щоправда, сучасна практика свідчить саме про таку перевагу.

Інша справа, що дійсно людський смисл життя вимагає єдності духу й матерії, одухотворення економічної діяльності, але ця вимога моральна, а не господарська, і тому легко порушується: інтерес, вигода майже завжди сильніші за мораль, навіть найбільш релігійну або "революційну" чи "класову". Можна погодитися з філософом в тому, що "господарство є виявленням сили людського духа", але сам дух зовсім не обов'язково є благородним і чистим, у ньому самому так багато зла і нелюбові до ближніх, що для абстрактної боголюдської філософії виглядає як аномалія і порушення універсального принципу добра.

Роздуми про сенс життя супроводжують всю історію інтелектуального буття людини. В. Соловйов писав: "У розумі людини міститься нескінченна можливість все більш і більш істинного пізнання про смисл усього, а її воля містить у собі таку ж нескінченну можливість все більш і більш досконалого здійснення цього всеєдиного смислу в даній життєвій сфері"47. У пошуках остаточних основ і сенсу життя людина кидається в крайнощі — або боготворить і зловживає, або таврує і ганьбить власність. Але від цього такий феномен нікуди не зникає, а живе і процвітає, втягуючи у свою спокусливу безодню все нові й нові верстви людей. Весь спосіб і сенс їх життя починають підкорятися економічному началу і дедалі більше віддаляються від начала духовного. Подолати цю спокусу, зберегти своє "Я" і надати господарській діяльності благородний і чесний характер вдається небагатьом. Сенс їх господарського життя органічно переплітається з інтересами і моральними прагненнями всього суспільства, потребами народу. Якщо є таке поєднання — всім добре і затишно, якщо немає — в суспільстві нагромаджується негативна енергія, виникають соціальні конфлікти й антагонізми.

Отже, цілком правомірно сказати, що власність сама по собі не несе жодного зла чи добра. її функція одна — допомагати людині забезпечити виробництво необхідних засобів до існування: налагодити розумне господарство, гарантувати добробут. Мораль і дух усьому цьому надає сама людина. Власник, хоча й великий, не обов'язково експлуататор і паразит. Зло і добро — в людині, а не у власності. Звідси і випливають всі міркування про сенс життя людини в плані його господарської реалізації. Про це свідчить історія розвитку поглядів на власність.

Література

1 Бибихин В.В. Свое, собственное // Вопр. философии. — 1997. — № 2. — С. 72.

2 Там же. — С. 76. 3Там же. — С. 76.

4 Там же. — С. 78.

5 Франк СЛ. Социализм и собственность // Русская философия собственности. — СПб., 1993. — С. 311—312.

6 Аристотель. Сочинения: В 4 т. — М., 1974. — Т. 4. — С. 76.

7 Фуко М. Воля к истине. — М., 1996. — С. 70.

8 Дождев Д.Е. Основные защиты владения в римском праве. — М., 1996. — С. 93—96.

9 Там же, —С. 117.

10 Перепелкин Ю.Я. Хозяйство староегипетских вельмож. — М., 1988. — С. 46.

11 Хюбнер К. Истина мифа. — М., 1996. — С. 212.

12 Вебер М. Избранное. Образ общества. — М„ 1994. — С. 82.

13 Там же. — С. 83.

14 Локк Дж. Сочинения: В 3 т. - М., 1988. - Т. 3. - С. 289-290.

15 Булгаков С. Философия хозяйства // Русская философия собственности. — С. 236,

16 Варг М. "Земное богатство" в видении анонима XV в. // Культура и общественная мысль. Античность. Средние века. Возрождение. — М., 1988. — С. 138.

17 Бердяев НА. Философия неравенства // Русская философия собственности. — С. 304.

18 Соловьев B.C. Оправдание добра // Сочинения: В 2 т. — М., 1988.— Т. 1. —С. 430.

19 Там же. —С. 413.

20 Історія економічних вчень // За ред. В.Д. Базилевича. — К., 2004.— С. 1003—1004.

21 Иноземцев В.Л. Собственность в постиндустриальном обществе в исторической ретроспективе // Вопр. философии. — 2000. — № 12. — С. 4.

22 Локк Дж. Сочинения: В 3 т. — Т. 3. — С. 248.

23 Иноземцев В.Л. Собственность в постиндустриальном обществе в исторической ретроспективе. — С. 4.

24 Там же.

25 Мор Т. Утопия. — М., 1978. — С. 164.

26 Иноземцев В.Л. Собственность в постиндустриальном обществе в исторической ретроспективе. — С. 5.

27 Там же.

28 Там же. —С. 6.

29 Иноземцев В.Л. Очерки истории экономической общественной формации. — М., 1996. — С. 107—187.

30 Иноземцев В.Л. Собственность в постиндустриальном обществе в исторической ретроспективе. — С. 8.

31 Зомбарт В. Буржуа. Евреи и хозяйственная жизнь. — М., 2004. — С. 84.

32 Иноземцев В.Л. Собственность в постиндустриальном обществе в исторической ретроспективе. — С. 8.

33 Зомбарт В. Буржуа. Евреи и хозяйственная жизнь. — С. 341.

34 Иноземцев В.Л. Очерки истории экономической общественной формации. — С. 104.

35 Иноземцев BJI. Собственность в постиндустриальном обществе в исторической ретроспективе. — С. 10.

36 Там же. — С. 12.

37 Там же.

38 Toffler