Так, у країнах, шо розвиваються, Азії на їхню частку приходиться приблизно 40% загального припливу капіталу. Крім того, потоки ПІІ між країнами, шо розвиваються, ростуть швидше порівняно з потоками між розвинутими і країнами, шо розвиваються. Незважаючи на зростання ПІІ з країн, що розвиваються, на частку розвинутих країн як і раніше, припадає понад 90% усіх вивезених ПІІ.

Розрахований ЮНКТАД індекс реальної динаміки вивезення ПІІ, уперше представлений у "Доповіді про світові інвестиції, 2004 рік: переорієнтація на сектор послуг", показує розходження між країнами за цим показником.

За цим показником (він розраховується як відношення частки тієї або іншої країни у світових вивезених ПІІ до її частки у світовому ВВП) на першому місці знаходяться Бельгія і Люксембург (завдяки "перевалці" ПІІ), Панама і Сингапур.

Приплив ПІІ в Африку збільшився на 28%, склавши 15 млрд дол. у 2003 p., однак не досяг свого рекордного значення в розмірі 20 млрд дол., зафіксованого в 2001 р. У 36 країнах відзначалося зростання припливу ПІІ, а в 17 - скорочення. В основному підйом був зумовлений інвестиціями в сектор природних ресурсів і пожвавленням у сфері трансграничних зливань та поглинання, в тому числі в результаті приватизації [207].

Зростає обсяг ПІІ в сектор послуг, особливо в сферу телекомунікацій, виробництво електроенергії і роздрібну торгівлю. Так, у Південній Африці ШІ в сферу телекомунікацій і інформаційні технології перевищили обсяг інвестицій у гірничодобувну промисловість.

Удосконалення механізмів регулювання сприяє припливу ПІІ до африканських країн. У 2003 р. в ряді цих країн була проведена подальша лібералізація режимів регулювання ПІІ, а деякі з них відновили здійснення програм приватизації. Кілька країн уклали угоди про вільну торгівлю або просунулися вперед на шляху до їх реалізації.

Стрибок зростання обсягів ввезених ПІІ у регіон Азії і Тихого океану, 14% у 2003 p., або до 107 млрд дол. був викликаний енергійним зростанням економіки в провідних країнах, поліпшенням умов для інвестування і регіональною інтеграцією, що сприяє внутрішньореїзональним вкладенням і розширенню виробничих мереж ТНК.

Обсяг потоків у Південно-Східну Азію збільшився на 27% і досяг 19 млрд дол. Південна Азія одержала лише 6 млрд дол., незважаючи на 34%-ве збільшення. Потоки ПП в багатий на природні ресурси регіон Центральної Азії збільшилися з 4,5 млрд дол. у 2002 р. до 6,1 млрд дол., а в Західну Азію - з 3,6 млрд до 4,1 млрд дол. Приплив в острівні держави Тихого океану залишався невеликим (на рівні 0,2 млрд дол.) незважаючи на помітне збільшення ввезення ПН в Папуа-Нову Гвінею.

Сумарний обсяг ПН в сектор послуг зріс із 43% від загального регіонального сумарного обсягу ввезених ПІІ в 1995 р. до 50% у 2002 р., у той час як у секторі обробної промисловості цей показник упав до 44% [207].

У сировинному секторі головними об'єктами ШІ були нафтова і газова галузі. Якщо в Китаї основна частина ШІ йшла в обробну промисловість, в інших країнах у загальному припливі ПІІ як в абсолютному, так і у відносному вираженні зросла частка сфери послуг. Особливо це стосується нових індустріальних країн і субрегіону АСЕАН. Цьому сприяли такі регіональні угоди про співробітництво, як Рамкова угода АСЕАН по торгівлі послугами.

Що стосується національної політики, то країни Азії і Тихоокеанського регіону продовжували курс, спрямований на лібералізацію своєї політики у сфері ПІІ і створення більш сприятливих умов для інвестування. Більшість країн уже уклали Двосторонні інвестиційні договори зі своїми основними інвестиційними партнерами.

У 2003 р. вже четвертий рік підряд продовжувалося скорочення потоків ГШ в країни Латинської Америки і Карибського басейну (ЛАК), що зменшилися на 3%, склавши 50 млрд дол. Це найнижчий річний показник припливу ПІІ з 1995 р. З 40 країн у 19 приплив ПІІ скоротився. Зокрема, спад був відзначений у Бразилії і Мексиці, - найбільших одержувачів ПІІ в регіоні.

В умовах уповільнення темпів приватизації, млявого пожвавлення економіки в країнах Європейського Союзу, який, крім Сполучених Штатів Америки, г головним джерелом ПІІ для даного регіону, і економічного спаду або низьких темпів зростання н ряді країн регіону після аргентинської кризи скорочення ПІІ сильно вдарило по ЛАК.

Очевидний спад у галузі складання іноземних комплектуючих збільшив побоювання стосовно того, шо Мексика, можливо, втрачає свою привабливість для ПІІ. У ряді менших щодо розвитку економіки країн, таких як Венесуела і Чилі, в 2003 р. відзначалося зростання, причому Чилі компенсувала свої втрати за попередній рік. У результаті частка цього регіону в загальному обсязі ввезення ПІІ в країни, що розвиваються, повернулася до рівнів, які існували до останнього буму ПІІ.

У 2003 р. відтік ПІІ з ЛАК збільшився до 11 млрд дол. З огляду на прогнозовану тенденцію збільшення темпів економічного зростання в ЛАК, існують оптимістичні настрої щодо наступного відновлення рівня припливу ПІІ. Ряд країн приділяють більшу увагу заходам, спрямованим на подальшу лібералізацію своїх режимів ПІІ і спрощення адміністративних процедур в інтересах інвесторів [207].

Несподіване падіння обсягу потоків ПП в 2003 р. в Цеп гральну і Східну Європу з 31 по 21 млрд дол. пояснюється головним чином скороченням їхнього припливу в Чеську Республіку і Словаччину - дві провідні країни-одержувачі в цьому регіоні. У цілому обсяг припливу зріс у десятьох країнах і зменшився в дев'ятьох. Приплив ПІІ в Російську Федерацію також знизився з 3,5 млрд до 1 млрд дол.

Навпаки, відтік ПІІ з ЦСЄ збільшився з 5 млрд до 7 млрд дол., причому 60% цього показника припадає на частку Російської Федерації. У п'ятірці перших з 25 найбільших ТНК цього регіону в 2002 р. чотири були російськими компаніями. В основі інвестиційної діяльності російських транснаціональних корпорацій лежить прагнення закріпитися на ринку розширеного ЄС, а також бажання контролювати свої виробничо-збутові мережі на глобальному рівні.

ТНК з інших країн ЦСЄ прагнуть підвищити свою конкурентоспроможність, націлюючи свої інвестиції на країни ЦСЄ з нижчим рівнем доходів або в країни, що розвиваються. Вступ восьми країн ЦСЄ (Угорщини, Латвії, Литви, Польщі, Словаччини, Словенії, Чеської Республіки, Естонії*) у ЄС не тільки не привів до відволікання потоків ПІІ від давніх членів ЄС, а, навпаки, фактично скоротив приплив ПІІ в ці нові країни-члени з 23 млрд дол. у 2002 р. до 11 млрд дол. у 2003 р. [208].

У рамках зусиль, шо починаються, по підвищенню своєї привабливості для інвесторів (вітчизняних і іноземних) кілька нових членів ЄС знизили свої податки на компанії до рівнів, порівнянних з існуючими в таких країнах, як Ірландія. Однак порівняно низька заробітна плата і низькі ставки податку на компанії разом з доступом до субсидій ЄС (що доповнюється сприятливими інвестиційними умовами, наявністю висококваліфікованої робочої сили і вільним доступом на інші ринки ЄС) роблять країни, шо приєдналися, все ж привабливими об'єктами для ПІІ як з інших країн ЄС, так і з третіх країн.

У 2004 р., на відміну від попередніх трьох років, у світовій економіці спостерігалося зростання обсягів прямих іноземних інвестицій транснаціональних корпорацій. 1 це зростання було зумовлено, насамперед, суттєвим збільшенням залучених інвестицій до країн, шо розвиваються.

Порівняно з 2003 р. світовий приплив ПІІ у 2004 р. збільшився на 2% і досяг 648 млрд дол. Потоки ПІІ в країни, шо розвиваються, зросли на 40%, до 233 млрд дол., у той час як приплив ПІІ в розвинуті країни в цілому зменшився на 14%. У результаті частка країн, що розвиваються, у глобальному припливі ПІІ досягла 36% - рекордного після 1997 р. рівня. Роль найбільшого одержувача ПІІ зберегли за собою Сполучені Штати, за якими йдуть Велика Британія і Китай.

Особливо бурхливе зростання потоків ПІІ в країни, що розвиваються, в 2004 р. пояснюється багатьма факторами. Зокрема, загострення конкуренції в багатьох галузях змушує ТНК шукати нові шляхи підвищення своєї конкурентоспроможності. Деякі з можливостей полягають у розширенні діяльності у швидко зростаючих країнах з ринками, що формуються, в інтересах нарощування обсягу продажу, а також у раціоналізації вщэобництва, для того щоб використовувати ефект масштабу і знижувати витрати виробництва.

Високі ціни на багато сировинних товарів є додатковим стимулом для розміщення ПІІ в тих країнах, які багаті такими природними ресурсами, як нафта і корисні копалини.

Збільшення припливу ПІІ в деякі розвинуті і країни, що розвиваються, в 2004 р. було також пов'язано з активізацією